Карантин вніс свої корективи майже у всі сфери життя. Вчимося жити по‑новому й у процесуальних реаліях сьогодення.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Законом України №540‑ІХ, що був опублікований в «Голос України» 02.04.2020 р., на час дії карантину продовжено всі процесуальні строки, крім кримінально-процесуальних.
Зокрема, продовжені строки апеляційного оскарження, що фактично унеможливлює набрання чинності рішенням суду. І навіть якщо сторона у справі отримає процесуальний документ із відміткою про набрання чинності, це аж ніяк не гарантує відсутності апеляційної чи касаційної скарги, яка може бути подана упродовж всього строку карантину, який, своєю чергою, невідомо, коли завершиться.
Випадок із практики
Під час карантину особа одержала рішення суду першої інстанції про визнання права власності, зареєструвала відповідні відомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, після чого здійснила відчуження за договором купівлі-продажу, а місяць потому отримала апеляційну скаргу. Уявімо, що рішення буде скасоване, й апелянту доведеться звертатися до суду з позовом про витребування майна, а покупцям — ініціювати процес, щоб повернути сплачені за нерухомість кошти.
Ще один приклад
Компанія-нерезидент є кредитором українського державного підприємства, заборгованість безспірна та поділена на щомісячні платежі, про що укладений договір. Кредитор звертається до господарського суду з заявами про видання судового наказу що два місяці, щойно настає право вимоги відповідно до угоди. В такий спосіб отримані 10 наказів, які вже пред'явлені до примусового виконання. 11‑й наказ суд видав, копію отримав боржник, який, нагадую, не заперечує наявності заборгованості. Проте одержати виконавчий документ не вдається, оскільки суддя зауважує, що судовий наказ не набрав і не може набрати чинності, допоки не завершиться карантин. І якщо дотримуватися букви закону, суддя має рацію. Але як пояснити клієнту-нерезиденту логіку законодавця та різну практику в рамках одного суду? Завдання із зірочкою.
Водночас продовжені строки позовної давності, хоча законодавство чітко регулює вказане питання і передбачає перелік підстав для поновлення таких строків судом у випадку їх пропущення з поважних причин. Вочевидь, реальну неможливість у зв'язку з карантинними обмеженнями подати позов суди визнавали би поважною причиною пропуску строків позовної давності. Тож законодавець взяв на себе функцію суду щодо встановлення поважності пропуску таких строків та заздалегідь визнав їх поважними.
Проте найбільший ризик суттєвого порушення прав осіб на доступ до правосуддя, ефективності судового захисту становить продовження строків розгляду справ. Така норма створює ефективні та цілком легітимні важелі для недобросовісних учасників судового процесу, які мають за мету затягувати судовий розгляд і прагнуть завадити ефективному судовому захисту.
За таких обставин вирішення питання про необхідність та можливість відкладення розгляду справи має вирішуватись у кожному окремому судовому провадженні індивідуально.
Як позитивний приклад варто навести справу з власної практики №910/8154/19 та ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2020 р. Зокрема, відповідач подала клопотання про відкладення розгляду справи, представник позивача та третьої особи заперечували, звертаючи увагу суду, що в такому випадку подібна заява має характер зловживання процесуальними правами, оскільки в апеляційному провадженні розглядається скарга на ухвалу суду першої інстанції про зупинення провадження у справі, яке вже повинно бути відновлене, позаяк підстава зупинення відпала. Апеляційна інстанція відхилила клопотання відповідача про відкладення розгляду та вирішила справу по суті.
Вказаний випадок свідчить, що відкладення розгляду в одній справі може забезпечити право осіб на доступ до правосуддя, а в інших — звести таке право нанівець.
Загалом мета норми про продовження строків, викладена в Законі України №540‑ІХ, благородна. Вона мала сприяти дотриманню умов карантину. Проте, якщо зазирнути глибше, процес без визначення строків не лише порушує принцип правової визначеності, а й дискредитує конституційні права людини, які взагалі не можуть бути обмежені навіть в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Згадуємо ст. 55 та 64 Конституції України.
Висока правосвідомість — ключ до ефективного судового захисту прав особи
Відповідно до методологічних роз'яснень Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду, вищевказані положення закону не звільняють суд від обов'язку вчиняти процесуальні дії та ухвалювати відповідні процесуальні рішення у строки, прямо передбачені нормами ЦПК України, за умови, що учасники справи належно виконали покладені на них обов'язки та реалізували надані їм права.
Справді, судова гілка влади є об'єктом критичної інфраструктури: захист прав, свобод та інтересів осіб має бути забезпечений, зокрема, під час складної епідеміологічної ситуації в державі. Тому продовження процесуальних строків, встановлених для вчинення окремих дій судом, у випадку, коли учасники справи надали обґрунтування своїх позицій, подали всі необхідні документи по суті, є недоцільним і таким, що може стати перешкодою ефективному судовому захисту.
В такому випадку спір тому і є спором, що має два протилежні боки. За таких обставин є високий рівень імовірності зловживання правами з боку однієї зі сторін, якій вигідно, щоб справа розглядалася якомога довше. В подібній ситуації у Феміди руки зв'язані. Адже до скасування карантину суди не зможуть розглядати ті справи, де учасник не вчинив процесуальної дії, яку повинен був здійснити відповідно до наданих йому прав чи покладених на нього обов'язків.
Тому в умовах карантину важливу роль також відіграє й інститут заходів процесуального примусу як інструмент боротьби зі зловживанням процесуальними правами.
З огляду на вищезазначене, нині дуже велика відповідальність покладена на правосвідомість не лише суддів, а й самих учасників процесу. Лише спільними зусиллями можна забезпечити ефективне судочинство.
В інакшому випадку складно спрогнозувати кількість звернень до Європейського суду з прав людини (далі — ЄСПЛ) з питань порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод — права на справедливий суд.
Позиція суду
Актуальна судова практика теж різниться між собою. Це зумовлено відсутністю чіткого визначення терміна «розумний строк». Правники звикли вважати розумним такий строк, що необхідний для вирішення справи відповідно до матеріальних і процесуальних норм закону.
Наразі Україна ввійшла до лідерів у переліку держав-порушників права на розгляд справи упродовж розумного строку, констатованих ЄСПЛ.
Адвокати-практики підтвердять, що неабиякий вплив на рух справи має суб'єктивний чинник, адже кожен суддя має власний погляд та особисте сприйняття розумності строків. Однак за умов кадрового голоду та браку належного матеріального забезпечення в українських судах не сприяє ефективному правосуддю, зокрема, такій його складовій, як дотримання розумних термінів.
Захищаючи права клієнта, ми транслюємо правову позицію, що вжиті державою карантинні заходи мають тимчасовий характер. Звісно ж, суди продовжують вчиняти правосуддя, їх діяльність не може бути припинена з огляду на Основний Закон, а людина як найвища цінність держави не може бути обмежена в праві на судовий захист. Отже, суд має додержуватися розумних строків розгляду справи в будь-якому випадку, навіть за умов вжиття заходів спрямованих на запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID‑19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV‑2. Така правова позиція адвоката дозволяє переконати суд в необхідності дотримуватися строків розгляду справи.
Якщо в березні-квітні судові провадження ніби завмерли, їх масово відкладали на післякарантинний період, то вже в травні-червні суди адаптувалися до нових реалій, у зв'язку з чим спостерігається позитивна тенденція щодо вирішення справ по суті, попри приписи щодо продовження процесуальних строків. Прикладами є висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 05.05.2020 р. у справі №911/1634/19, від 15.05.2020 р. у справі №17/32, висновок Північного апеляційного господарського суду, зазначений в постанові від 13.05.2020 р. у справі №910/13716/19, тощо.
Отже, суди намагаються забезпечити доступ до правосуддя навіть в умовах обмежень, встановлених на час карантину.
Робота над помилками
Законодавець визнав, що впровадження норми про продовження строків було поспішним, коли 18.06.2020 р. ухвалив законопроект №3383 «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України для запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID‑19)». Наразі (станом на 30.06.2020 р.) документ готується до підписання президентом.
Намагаючись виправити ситуацію, що склалася, новий закон передбачає можливість суду поновлювати та/або продовжувати строки на час дії карантину за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та/або обов'язки, якщо відповідні права передбачені процесуальним кодексом.
Проте в судовій справі завжди принаймні дві сторони, одна з яких точно не зацікавлена в швидкому розгляді. Тож неважко спрогнозувати велику ймовірність виникнення ситуацій, коли один учасник справи подаватиме заяви про продовження строків, натомість інший сподіватиметься на дотримання розумних строків розгляду справи і скаржитиметься на порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Адже вказана стаття Конвенції кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для зменшення періоду судового провадження (п. 35 рішення ЄСПЛ від 07.07.1989 р. у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria S. A. Sanders v. Spain).
За таких обставин ані попередня, ані нова редакція норми закону не може нівелювати ризики порушення доступу до правосуддя.
Найцікавіше, що у цьому питанні не може бути заздалегідь очевидної правильної відповіді. Кожна окрема справа потребує індивідуального підходу, оцінювання всіх об'єктивних обставин справи, враховуючи процесуальну поведінку учасників, що може бути направлена не тільки на добросовісну реалізацію прав, а й на зловживання ними. Таку загальну оцінку конкретної справи може надати лише суд, в провадженні якого перебувають матеріали.
Тобто фактично законодавець намагається врегулювати питання, яке залежить від низки чинників, які неможливо передбачити та узагальнити наперед.
Крім того, можливість подавати документи в електронний спосіб, проводити судові засідання в режимі відеоконференцій, зокрема, із застосуванням сторонами справи власних технічних засобів, може забезпечити умови для розгляду справ відповідно до вимог процесуального закону із дотриманням строків.
З огляду на вищевикладене, вважаємо за доцільне вирішення питання щодо процесуальних строків, їх продовження чи поновлення залишити на розсуд суду. Тим паче, що адміністративне, цивільне та господарське процесуальне законодавство передбачає чіткі механізми продовження та поновлення строків за наявності поважних причин на це.
Водночас необхідно зосередитися на ефективній реалізації інституту електронного суду, який в умовах особливого стану є інструментом, що сприятиме доступу до правосуддя та результативному судовому захисту.