У межах проекту Twinning судді та працівники апарату Верховного Суду ознайомилися із системою судоустрою Латвії. Насамперед, було цікаво дізнатись про особливості латвійського законодавства і про те, як працює Верховний Суд, які особливості судоустрою й організації роботи Суду можна було б запозичити.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
У Латвії діють суди кримінальної, цивільної і адміністративної юрисдикцій. Враховуючи адміністративно-територіальний устрій Латвії, донедавна тут було 36 районних судів. Після судової реформи, яка полягала в укрупненні судів, їх залишилось 9. Отже, суди юридично об’єднали у більші округи. Однак фактично приміщення таких об’єднаних судів залишились, і там далі продовжують працювати судді. Тобто 4-5 судів об’єднали в один судовий округ, однак територіального переміщення «старих» судів в одне приміщення укрупненого суду не проводили.
Для перегляду рішень окружних судів у Латвії діють апеляційні суди.
Суддя Сіліневич, яка стала головою такого «укрупненого» суду – суду Юрмали, після того, коли його у 2015 році об’єднали з двома іншими судами міст Сігулди та Риги, стверджує, що спочатку було важко і кожного тижня їй доводилось здійснювати свої повноваження одночасно в трьох судах. Однак зараз робота між судами вже налагодилася.
Оцінюючи реформу, пані Сіліневич вважає, що в ній є свої плюси та мінуси. Але навантаження на суддів стало меншим. Суддя окружного суду в середньому розглядає зараз близько 160 справ на рік. Раніше їх було набагато більше – близько 300.
У всіх судах Латвії працює єдиний доступ до Wi-Fi від судової адміністрації. Достатньо один раз зареєструватися в системі, і пароль буде спрацьовувати у кожному суді.
Судова адміністрація постійно працює над пришвидшенням розгляду справ і вирівнюванням навантаження між суддями різних судів та округів. Судді Ризького окружного суду, наприклад, можуть розподіляти справи між собою (Юрмала-Рига-Сігулда). Більше того, всі суди з ризького округу можуть передавати справи на розгляд до інших судів. В таких випадках учасники справ, зазвичай, беруть участь у судових засіданнях в режимі відеоконференцій. З кінця 2017 року більше 10 тис. прав було передано судами Риги в інші округи, де було найнижче навантаження в суддів.
Подати документи можна в будь-який із трьох «судів» окружного суду Юрмали. Суди потім самі пересилають оригінали документів в той суд, який розглядатиме справу.
Варто зазначити, що у Латвії фактично немає системи автоматизованого розподілу справ між суддями Верховного Суду. Тож досі голова департаменту (голова касації) «вручну» розподіляє справи між суддями відповідної юрисдикції. Щодо розподілу справ у судах нижчих інстанцій, то автоматизована система проводить розподіл справ між суддями всього об’єднаного округу. Так, зі слів представника Міністерства юстиції Латвії, їм вдалося уникнути «видимого» авторозподілу справ за умов, коли в суді, зокрема, працює один суддя, і всі справи у будь-якому разі попадають лише цьому судді.
Водночас, подати документи до суду можна за місцем свого проживання. Громадяни Латвії почали активно використовувати засоби комунікації з судом у режимі відеоконференції. Для того, щоб не їхати у приміщення суду в об’єднаному окрузі, сторони просять здійснювати слухання справи у режимі відеоконференції.
Проведена територіальна реформа судів спричинила різке зростання кількості бажаючих використати можливість розгляду справи у такому режимі. Як наслідок, на розгляд справ у режимі відеоконференції у Латвії сформувалася досить велика черга. Судова адміністрація разом із Мін'юстом пропонують впровадження платних відеоконференцій. Щоправда, питання про те, чи таке нововведення не обмежить доступ до суду, залишається. відкритим.
Також латвійці хочуть впровадити систему медіації. Наразі йдеться про медіацію без участі судді. Оскільки значного попиту на медіацію поки що немає, держава профінансувала лише пілотні проекти. По судах Латвії працювали сертифіковані медіатори, а їхні послуги повністю відшкодувала держава. До речі, для того, щоб стати професійним медіатором, юридична освіта не є обов'язковою. Для цього достатньо лише наявності вищої освіти. Все ж, у результаті проведення інформаційної кампанії медіація почала використовуватися активніше. Щоправда, найчастіше – у сімейних спорах. Медіацію з участю судді поки що не впроваджують у Латвії.
Не менш цікавим є досвід Латвії щодо визначення юрисдикційності спору. Так, якщо суддя першої інстанції має сумнів щодо того, чи спір підлягає розгляду у адміністративній чи цивільній юрисдикції, то він звертається до Верховного Суду, який і визначає юрисдикцію. Такий підхід практично унеможливлює випадки, коли суд касаційної інстанції закриває провадження через те, що спір мав розглядатися у іншій юрисдикції.
Судді оцінюють негативно порядок та тривалість заповнення вакантних посад суддів. Від часу відкриття вакансії до моменту призначення судді на посаду проходить близько одного року, протягом якого проводиться конкурс, навчання, стажування і ще один іспит. А якщо особа не пройшла іспит, то процедура добору починається знову. Тому вони вважають за доцільне створення резерву суддів, які здатні приступити до виконання своїх функцій протягом 2-3 тижнів після відкриття вакансії.
В судах активно застосовують програми фіксації робочого часу працівників. На думку латвійців, без цього просто неможливо контролювати роботу такого великого апарату працівників. HR-менеджер суду постійно аналізує отримані дані і раз на місяць звітує про це. Така система допомагає ефективніше керувати людськими ресурсами.
Відкритість суду забезпечує судова інформаційна система. Вона була створена ще у 1998 році, але запрацювала у судах з 2005 року, і з того часу постійно удосконалювалась. Однак зараз ця система стала дуже незручною та громіздкою. Тому було ухвалено рішення розробити нову систему, яка повинна з’явитись орієнтовно у 2021 році.
Всі процесуальні дії суддя виконує в єдиній програмі. Суддя через свій електронний кабінет має доступ до всіх державних реєстрів (їх близько 10). Для того, щоб туди увійти, йому не потрібно використовувати додаткові паролі. Авторизація в системі автоматично надає судді доступ до реєстрів. Суддя користується повною базою судових рішень, він може робити закладки, шаблони із рішень тощо. Він має також доступ до слідчого реєстру і реєстру кримінальних проваджень, реєстру юридичних осіб, реєстру прав на нерухомість, реєстру виконання судових рішень та покарань, реєстру банкрутств та ін.
Суддя може отримувати різноманітну статистику щодо себе, інших суддів як свого суду, так і інших суддів країни. Голова суду має у користуванні графіки навантажень, відпусток, відряджень суддів тощо.
В судах діє зручна система керування справами, – всі справи в електронній системі маркуються. Різним кольором позначаються такі категорії справ, як: 1) нерозподілені; 2) розподілені, але засідання не призначено; 3) засідання призначено; 4) ухвалено рішення, але не внесено до системи, 5) рішення є в системі (закриті). По справі можна побачити всі процесуальні дії, документи, а також всю інформацію про учасників.
У Латвії суддя, призначаючи засідання, повинен враховувати робочий графік адвокатів та прокурорів. Для цього він має змогу відкрити в системі календар засідань, в яких бере участь той чи інший адвокат чи прокурор. Однак проблема полягає в тому, що графік судді, адвокатів (яких може бути декілька по справі) і прокурорів відкриваються на різних програмах і поки немає технічної можливості «накласти» ці графіки. Латвійські судді незадоволені тим, що під час призначення судових засідань повинні враховувати графік завантаження адвокатів. Серед основних причин затягування розгляду справ судді називають неможливість призначення засідання через щільність саме адвокатського графіку. У найбільш завантажених адвокатів судові засідання, в яких вони беруть участь, розписані на півроку вперед. І саме через адвокатський графік, як правило, суддя змушений призначати засідання через півроку, а то й пізніше. Хоча за відсутності такого обмеження він міг би розглянути справу протягом місяця.
Судді мають портативні комп’ютери, за допомогою яких вони можуть працювати віддалено. Причому такий доступ є повноцінним, тобто немає різниці, чи це портативна станція чи стаціонарний комп’ютер в офісі судді. Такі ноутбуки мають спеціальний захист інформації (на випадок викрадення чи втрати). В офісі ноутбук приєднується до спеціальної док-станції і одразу підключається до всіх пристроїв, які приєднані до цієї станції.
Верховний Суд не має екаунтів в соціальних мережах, але Рижський окружний суд одним із перших відкрив свій екаунт у твітері ще у 2014 році. Фейсбук не дуже популярний. Рада юстиції затвердила комунікаційну стратегію для всіх судів, включаючи Верховний Суд. Суддів мотивують роз’яснювати суспільству ухвалені ними судові рішення. Запроваджується «політика єдиного голосу» – всі суди мають діяти спільно, доводити до відома суспільства єдині комунікаційні месиджі (ідеї). Зараз розробляються практичні рекомендації для латвійських судів про те, як реалізовувати таку стратегію. В судах введена посада фахівця-комунікатора. Інституту суддів-спікерів немає, тому що спікером за посадою є голова суду. А всіх бажаючих суддів заохочують брати активну участь у налагодженні комунікації – вести екаунти в соціальних мережах, писати статті, виступати на конференціях, давати коментарі ЗМІ тощо.
В латвійських судах відмовились від нарадчих кімнат. Після усних слухань колегія може не приймати рішень. Вона зобов’язана ухвалити таке рішення протягом місяця з дати проведення засідання. Раніше була вимога запрошувати учасників справи на засідання для оголошення рішення. Але потім цю процедуру спростили: сторону просто повідомляють про те, що рішення ухвалене і направляється його копія. За бажанням суддя може оголосити його резолютивну частину.
Ще одна особливість: законодавством Латвії не встановлені максимальні строки розгляду справ. Але кожного року на зборах суддів такі строки визначаються з урахуванням всіх факторів: наявної кількості суддів та їхніх помічників, поточного та прогнозованого навантаження, інших чинників. Для цього проводиться опитування кожного судді про те, у які строки він бачить можливим розгляд справ на належному та якісному рівні. Строки є різними для різних категорій справ. Так, станом на 2018 рік встановлені такі строки розгляду: трудових спорів – 3,5 місяців, сімейних – 4 місяці, стандартних скарг на рішення першої інстанції – 6 місяців, скарг на процесуальні рішення (на зразок процесуальних ухвал в Україні) – 2,5 місяців, справи за участю нерезидентів з країн ЄС – 8 місяців, з інших країн –14 місяців. Кримінальні справи розглядаються протягом 10 місяців, а справи за обвинуваченням неповнолітніх – 6 місяців. У Латвії дуже виважено підходять до визначення строків, враховують усі обставини, оскільки вважають, що будь-який поспішний розгляд справ призводить до погіршення якості такого розгляду. Якість розгляду ставиться на перше місце, порівняно зі швидкістю. Втім, латвійське законодавство передбачає строки відкриття провадження та призначення першого судового засідання.
У Латвії касаційна інстанція проводить узагальнення судової практики, зокрема, щодо тих питань, які не підлягають оскарженню у апеляційному або касаційному порядку. Такі узагальнення є своєрідними рекомендаціями Верховного Суду. Вони не є обов’язковими для судів нижчих інстанцій. У Латвії вже давно відмовились від практики прийняття постанов Пленуму Верховного Суду. Щоправда, зі слів голови кримінального департаменту Верховного Суду, латвійські судді висловлюють бажання повернутися до практики винесення таких постанов Пленуму, які б були обов’язковими для всіх судів.
Для здійснення своїх повноважень у Верховному Суді Латвії працює 36 суддів, які розділені між трьома департаментами – цивільним, адміністративним і кримінальним. У співвідношенні кількості населення країни до кількості суддів це – досить значна їх чисельність. Так, у Латвії менше ніж 2 млн. населення, а у латвійському Верховному Суді – 36 суддів, тоді як в Україні, де проживають 46 млн. людей (більше у 23 рази), на даний момент 115 (більше у 3 рази). Загалом у Латвії працюють 588 суддів.
Усього з 36 суддями Верховного Суду працюють 74 працівники, включно з помічниками. Тобто, співвідношення 1:2. До порівняння, в нашій державі у Верховному Суді таке співвідношення дорівнює 1:10. Втім, варто враховувати суттєву відмінність навантаження суддів, яке в Україні за статистичними даними більше приблизно в 33 рази.
За 2017 рік Верховним Судом Латвії розглянуто 3 280 справ, із яких 1 579 цивільних, 884 адміністративних і 817 кримінальних. Майже всі справи розглядаються письмово. Суд майже не проводить засідань за участю учасників справи. В середньому, за один рік відбувається близько 20-30 усних слухань. Таким чином, понад 99% справ розглядаються у письмовому провадженні.
Потрапити до Верховного Суду пересічному громадянину досить складно. Для цього потрібно попередньо зв’язатися з відділом комунікацій. Суд майже не працює в режимі «явочних» засідань – частково це і є причиною того, що до масового відвідування людьми чи екскурсій не дуже підготовлений і є відносно закритою установою.
Що стосується організації роботи і забезпечення суддів Верховного Суду, то кожен суддя має лише одного помічника. Але суддів також обслуговує відділ судової практики і наукового аналізу (правовий відділ) – там працюють 3 консультанти і 4 радники (по одному на департамент), а також фахівець з питань мови. Завдання радників – постійно читати і знати всі правові позиції Верховного Суду, а також практику ЄСПЛ та Європейського суду справедливості. Всі радники володіють латиською та англійською мовою, а також повинні додатково знати одну з мов – німецьку чи французьку. Консультанти відповідають більше за формальні питання щодо прийнятності касаційної скарги. Радники можуть готувати правовий висновок по новій справі чи проект рішення. Вони також повинні надати судді всю інформацію по вже існуючим правовим позиціям Верховного Суду, а також практику ЄСПЛ та Суду справедливості, які можуть стосуватися справи. Фахівець з питань мови (літературний редактор) перевіряє судові рішення.
Всі рішення Верховного Суду Латвії, якими закінчується розгляд справи, вносяться в загальну судово-інформаційну систему. Але існує й інший спосіб публікації – радники відбирають ті рішення, які на їхню думку, мають прецедентний характер і після погодження на раді голови суду та голів департаментів їм присвоюється позначка «J» («юдикатура»). Ці рішення публікуються на власному ресурсі Верховного Суду, їх можна шукати в хронологічному порядку, за ключовими словами чи за статтями нормативного акта (відбираються рішення, у яких дається посилання на відповідні статті). Якщо до Верховного Суду надходить скарга з питань, які вже вирішені судом, то Суд відмовляє у перегляді такої справи (без її розгляду по суті) із посиланням на відповідне рішення Верховного Суду. Однак, якщо справу все-таки прийняли до розгляду, то її можуть розглянути як судді однієї палати Верховного Суду, так і Департамент, тобто всі судді певної юрисдикції, який збирається один раз на тиждень для обговорення складних справ.
Правовий відділ також готує огляди чи узагальнення судової практики по певних актуальних питаннях. Це може бути як практика Верховного Суду, так і вся судова практика (всіх інстанцій). Такі огляди також розміщуються на сайті. Ці огляди готуються за необхідності і, зазвичай, пропозиції по їх підготовці вносить керівник правового відділу. Іноді для підготовки таких оглядів залучають сторонніх фахівців – професорів університетів, що спеціалізуються на вирішенні окремих питань.
Найбільш важливі рішення суду (юдикатура) публікуються в щорічному Збірнику, він видається приватним видавцем і коштує 50-60 євро. Також виходить Бюлетень (дайджест) Верховного Суду двічі на рік. Там публікуються звіти суду, огляди судової практики, результати обміну досвідом від офіційних закордонних відряджень суддів та працівників суду, статті та доповіді суддів на конференціях. Виходять такі дайджести невеличким накладом 300 екземплярів і розсилаються по судах, бібліотеках, державних органах. Також у форматі PDF розміщуються на сайті суду, отримати їх можна безкоштовно.
В Суді випробовували різні способи розподілу справ. У підсумку дійшли висновку, що найбільш справедливим є найпростіший метод – поділ справ «порівну» – тобто кожний суддя на рік має отримати приблизно однакову кількість справ незалежно від їх складності чи інших чинників. Але може бути встановлено обмеження на кількість отриманих справ на день (загалом, 3-5 справ) для того, щоб суддя, який був на лікарняному чи у відпустці, одразу після виходу на роботу не отримав значний обсяг справ, які потім не зможе вчасно опрацювати. Цікаво, що у Верховному Суді існують дві системи документообігу – одна для процесуальних документів, інша – для непроцесуальних.
Що стосується забезпечення діяльності суду, то тут не можна не наголосити на тому, що Верховний Суд Латвії майже не має власного персоналу, за винятком канцелярії. Всі послуги надає їм судова адміністрація – бухгалтерія, IT, закупівлі, ремонт. Тобто в суді працюють виключно судді, їх помічники та працівники канцелярії.
Що стосується особливостей судового розгляду у Верховному Суді Латвії варто зауважити, що, за загальним правилом, голова суду справи не розглядає, але може замінити суддю у разі необхідності. Також голова Суду разом з головами департаментів розглядає юрисдикційні спори (але таких небагато, 4-5 на рік). Департаменти працюють відносно автономно, Пленум збирається досить рідко. Найчастіше важливі питання вирішуються «четвіркою» – голова суду разом з головами департаментів.
Хоч Латвія і належить до континентальної правової сім'ї, все ж судді визнають фактичне існування прецеденту. Адже, як уже зазначалось вище, у Латвії існує таке поняття, як юдикатура. Йдеться про прецеденті рішення по конкретних категоріях справ. Інакше кажучи, це ключові позиції Верховного Суду, у яких зроблено правовий висновок про застосування певної норми права.
У Верховному Суді Латвії досить довго тривала дискусія щодо системи посилань на власні судові рішення. Були пропозиції обрати за зразок французьку систему, де кожне рішення є автономним і не містить посилань на інші судові рішення, або німецьку із посиланнями в одному судовому рішенні на правові позиції, висловлені в іншому.
Верховний Суд Латвії врешті-решт обрав німецьку модель, тобто визначається базове прецедентне рішення (зазвичай воно маркується як «юдикатура»), а інші мають містити посилання на нього. Крім цього, в судових рішеннях робляться посилання на правову доктрину (статті, монографії), але це має бути авторитетна наукова думка.
Завершуючи огляд судоустрою Латвії, варто окреслити також умови розгляду Верховним Судом Латвії кримінальних справ.
Так, у Верховному Суді Латвії є 8 суддів кримінальної юрисдикції. За минулий рік було розглянуто 779 справ кримінальної юрисдикції. Однак, статистика свідчить про те, що у двох третинах звернень відмовляють у касаційному перегляді.
У цьому контексті доцільно згадати також про важливе для кримінальної юрисдикції рішення, яке прийняв нещодавно Конституційний Суд Латвії. Про нього українській делегації розповіли суддя Конституційного Суду Латвії Алдіс Лавінс та голова департаменту з кримінальних справ Верховного Суду Петеріс Дзалбе. Принагідно зазначимо, що в Україні це питання було предметом обговорення кілька років назад.
Справа стосувалася питання про відкриття касаційного провадження кримінальним департаментом Верховного Суду Латвії. До прийняття рішення Конституційним Судом Латвії суддя касаційної інстанції одноособово приймав рішення про відкриття касаційного провадження, і воно не мало процесуальної форми. На касаційній скарзі суддею ставився штамп про відкриття або відмову у відкритті провадження.
Конституційний Суд Латвії вважає, що така процедура є неприйнятною, оскільки порушено принцип колегіального прийняття рішення. При одноособовому прийнятті рішення немає місця для дискусії. Окрім цього, проставляння штампу без винесення окремої ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження порушує ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме право на справедливий суд.
До того ж, суддя Конституційного Суду Латвії зауважив, що якщо держава надає право на касаційне оскарження, то вона повинна забезпечити не формальне, а реальне забезпечення прав громадян. Такий касаційний перегляд має забезпечувати право на справедливий суд.
Тож латвійські судді Верховного Суду перейдуть на процедуру, яка вже діє в Україні, а саме питання про відкриття, повернення чи відмову у відкритті касаційного провадження прийматимуть колегіально, мотивуючи своє рішення в ухвалі. Якщо один із колегії суддів "за" відкриття провадження – касаційне провадження відкриють.
Нам також є, що запозичити у колег з Латвії. Для того, щоб ефективно планувати розгляд кримінальних справ, судді мають електронні календарі зайнятості адвоката. Це дозволяє призначати справи таким чином, щоб уникнути накладок у роботі адвокатів і, як наслідок, відкладень судових засідань.
Також у Латвії внесли зміни до КПК. Тепер у разі тривалого розгляду справи з вини держави, суд може зменшити покарання засудженому.
Чудовим доповненням стала нагода відвідати музей Верховного Суду Латвії, де ми довідалася про те, що латвійські суди послуговуються своїм девізом. Дослівно він звучить так: «Viens likums – viena taisniba visiem», що в перекладі означає «Один закон – одне правосуддя для всіх». Цей девіз нагадує про безсторонність системи правосуддя. Окрім цього, у Латвії є своя національна Феміда. Статуя Феміди розміщена біля входу у латвійський Верховний Суд. Вона зображена як богиня Лайма, яка вирішує долі людей. Вона тримає у руках меч і книгу. Це – Цивільний кодекс. У музеї Верховного Суду є один з тринадцяти екземплярів першого видання цивільного кодексу. Це – саме та редакція Кодексу, яку «тримає в руках» латвійська Феміда.
Завершуючи розповідь про судоустрій і умови праці суддів у Латвії, треба відзначити, що Україні варто було б запозичити багато корисних механізмів функціонування латвійської системи правосуддя. Наприклад, розв’язання проблем із юрисдикцією (підсудністю) спорів Верховним Судом, організація єдиної судової інформаційної системи, маркування справ, опрацювання та використання прецедентної практики, збалансування навантаження у судах тощо.