Одним із найбільш дискусійних питань судової реформи, що триває в Україні, залишається необхідність створення незалежного антикорупційного суду. Однак з кожним днем зменшується запал представників влади щодо його створення, з’являються пропозиції щодо зміни форми з самостійного антикорупційного суду на створення окремих антикорупційних палат у межах нинішніх судів. Зокрема, таку позицію висловив Президент України, виступаючи на відкритті міжнародного форуму YES у м. Києві.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Очевидно, що боротьба з корупцією для України є доленосною, проте спротив створенню окремої судової ланки, що здійснюватиме судочинство щодо корупційних правопорушень, на сьогодні є занадто значним. Негативні відгуки стосовно створення Вищого антикорупційного суду лунають, зокрема, від представників Вищої кваліфікаційної комісії суддів та Вищої ради правосуддя. Противники створення окремої антикорупційної судової ланки називають такі основні недоліки:
- незначна кількість справ, підслідних Національному антикорупційному бюро України, що робить недоречним створення окремого суду;
- певною мірою невідповідність ст. 125 Конституції України, якою передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації, а створення надзвичайних та особливих судів не допускається. Водночас відсутність окремого процесуального закону для антикорупційного судочинства говорить про те, що такий суд не є спеціалізованим у розумінні поняття зовнішньої спеціалізації;
- законопроект №6011 передбачає, що перегляд у касаційному порядку судових рішень Вищого антикорупційного суду та Антикорупційної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, що набули законної сили, здійснюється Великою Палатою Верховного Суду виключно з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань під час вирішення справи антикорупційним судом (тобто значно обмежується право на касаційне оскарження судового рішення);
- необхідність значних бюджетних і часових витрат на створення нового судового органу та його обслуговування, у порівнянні зі створенням окремих палат в нинішніх судах.
На створенні незалежної ланки антикорупційних судів в Україні наполягають громадські організації, посадові особи Європейського Союзу та США, Венеціанська комісія, Transparency International тощо. До того ж створення незалежного антикорупційного суду є однією з вимог Міжнародного валютного фонду. Директор Національного антикорупційного бюро України активно пропагує необхідність створення окремого антикорупційного суду, пояснюючи неефективність роботи новоутворених антикорупційних органів саме відсутністю незалежного судового органу, який би швидко та незалежно розглядав направлені до нього матеріали.
Варто зазначити, нещодавно Болгарія оголосила про створення незалежного антикорупційного суду, що розглядатиме корупційні справи, до яких причетні міністри, депутати парламенту та мери міст. Хоча його створення зумовлено фактично найбільшим рівнем корупції серед держав Європейського Союзу, неурядові організації висловили побоювання, що особливий статус антикорупційного суду в Болгарії призведе до протилежного ефекту та зумовить його залежність від політичної верхівки.
Загалом, досвід іноземних країн щодо створення окремого антикорупційного суду вказує на деяку суперечливість між очікуваним ефектом від його створення та реальними результатами. Колишній держсекретар США Джон Керрі зазначив, що в розвинених державах кожен суд є антикорупційним.
Однак, незважаючи на значну кількість скептиків, на прикладі Національного антикорупційного бюро України можна побачити, що створення нового органу з достатньо незалежним відбором працівників все ж таки дає позитивний ефект в українських реаліях. Очевидно, що не слід очікувати антикорупційного прориву від Національного антикорупційного бюро України та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури навіть у поєднанні з новоутвореними антикорупційними судами, проте щонайменше зменшиться час судового розгляду подібних справ, значно збільшиться вартість будь-якого корупційного впливу на суддів, що отримуватимуть суддівську винагороду в розмірі 75 мінімальних заробітних плат для суддів першої інстанції та 94 мінімальних заробітних плат для суддів Антикорупційної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду. На початку функціонування антикорупційної ланки судів можливо навіть сподіватися на дійсно незалежний судовий розгляд.
З огляду на вищевказане, створення окремої ланки антикорупційних судів насправді є важливим кроком в сучасних українських реаліях, навіть якщо він сприятиме кількавідсотковому зменшенню корупції в державі, враховуючи її загальні масштаби. Паралельно необхідно оновлювати склад суддівського корпусу в нинішніх судах, щоб з часом в Україні кожен суд став антикорупційним, а також зникла потреба в окремій антикорупційній судовій ланці. Однак це питання не одного року.
Проявом двох різних підходів до вирішення питання необхідності створення та формування антикорупційного суду є два законопроекти, зареєстровані у Верховній Раді України: «Про антикорупційні суди» №6011 та «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (щодо запровадження обов'язкової спеціалізації суддів з розгляду корупційних і пов'язаних з корупцією правопорушень) №6529.
Законопроект №6011 передбачає окрему інстанційну систему антикорупційних судів, що складається з Вищого антикорупційного суду та Антикорупційної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду. Окрему роль відведено Великій палаті Верховного Суду, яка має право переглядати рішення попередніх інстанцій як суд касаційної інстанції, проте про проблематику цього питання вже було зазначено вище.
Вищий антикорупційний суд здійснює правосуддя як суд першої інстанції у справах, підслідних Національному антикорупційному бюро України, в порядку, встановленому процесуальним законом, а також аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику, інформує про результати узагальнення судової практики Антикорупційну палату, Національне антикорупційне бюро України та Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру.
Цікавим рішенням є те, що у Вищому антикорупційному суді діє апеляційна палата. Судді цієї палати переглядають в апеляційному порядку ухвали цього суду, які можуть бути оскаржені відповідно до процесуального закону, за винятком тих, якими було закінчено розгляд справи по суті.
Очевидно, що в цьому випадку не враховано принцип інстанційності, спрямований на забезпечення такої організації судів, яка необхідна для забезпечення права на перегляд судового рішення судом вищого рівня. Однак варто зазначити, що міжнародними нормативно-правовими актами, зокрема ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та ст. 2 Протоколу №7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, передбачено лише право особи на перегляд судом вищої інстанції факту визнання його винним або винесеного йому вироку. Вказані визначення дають можливість для відходу від правила у випадку, якщо переглядаються ухвали суду, які не вирішують справу по суті.
Що стосується Антикорупційної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, то незалежність її суддів повинна бути забезпечена тим, що на суддів Антикорупційної палати та працівників апарату Антикорупційної палати не поширюється дія наказів і розпоряджень Голови Верховного Суду та Голови Касаційного кримінального суду Верховного Суду. Судді Антикорупційної палати не можуть бути обрані до Великої Палати Верховного Суду. Суддя Антикорупційної палати не може бути обраний Головою Верховного Суду та його заступником, Головою Касаційного кримінального суду Верховного Суду та його заступником чи на будь-які інші адміністративні посади, крім посади Секретаря Антикорупційної палати або його заступника.
Формується суддівський корпус антикорупційних судів конкурсною комісією, до якої входять: 3 особи, яких призначає Президент України; 3 особи, яких обирає Верховна Рада України; 3 особи, яких призначає Міністр юстиції України. З цього приводу лунають протилежні експертні думки. Одні вважають, що такий спосіб формування забезпечить незалежність обраних суддів, інші вважають, що це призведе до залежності суддів від осіб, які посприяли їхньому призначенню.
У будь-якому випадку, враховуючи українські реалії, важко передбачити остаточний результат, до якого призведе прийняття досліджуваного законопроекту. Однозначно, його необхідно доопрацьовувати з метою зменшення кількості суперечливих норм.
Під час розробки законопроекту №6529 його автори дійшли висновку, що при започаткуванні ідеї утворення окремого антикорупційного суду не враховано низку чинників, які унеможливлюють ефективність його функціонування, а отже, і доцільність його створення. На їхню думку, створення Вищого антикорупційного суду видається невиправданим як з практичної, так і фінансово-економічної позиції, оскільки потребуватиме значних ресурсів.
Тому, з огляду на актуальність питання боротьби з корупцією та проведення реформ у цій сфері, автори законопроекту №6529 найбільш оптимальним рішенням вважають створення інституту спеціалізації суддів з розгляду конкретних категорій справ, а саме щодо розгляду корупційних правопорушень та правопорушень, пов’язаних з корупцією.
Реалізувати вищенаведене пропонується шляхом внесення змін до Закону України «Про судоустрій та статус суддів» без прийняття окремого Закону. Зокрема, пропонується доповнити ч. 3 ст. 18 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» пунктом про те, що у місцевих загальних судах та апеляційних судах діє спеціалізація суддів зі здійснення кримінального провадження щодо корупційних злочинів і провадження про адміністративні правопорушення, пов’язані з корупцією.
При цьому пропонується кількість суддів, уповноважених здійснювати провадження у таких випадках, визначати окремо для кожного суду, але не менше ніж 3 суддів для місцевих загальних судів та не менше ніж 5 суддів для апеляційних судів. У Касаційному кримінальному суді обов’язково створюється окрема палата для здійснення правосуддя як судом касаційної інстанції у кримінальних провадженнях щодо корупційних злочинів.
Водночас законопроектом №6529 не передбачається жодних додаткових гарантій незалежності судді, оновленого суддівського складу, підвищеного суддівського гонорару, а також він скасовує норми про створення окремого антикорупційного суду. З огляду на зазначене, його прийняття навряд чи призведе до якогось окресленого результату.
Детально проаналізувавши обидва запропоновані проекти законів, бачимо, що законопроект №6011 загалом відповідає загальній стратегії та баченню антикорупційного суду, якого вимагають від України іноземні партнери, громадські організації, але він потребує значного юридичного доопрацювання, а на його реалізацію необхідно виділити значну частину бюджетних коштів та часу. Законопроект №6529 хоча й не потребує значних фінансових вливань та часу, але не передбачає жодних реальних змін у структурі антикорупційних органів, а судді з антикорупційною спеціалізацією не матимуть жодних додаткових гарантій захисту від корупційного чи політичного впливу.
Україна потребує реальних змін у боротьбі з корупцією, а не типового окозамилювання для отримання чергового траншу від Міжнародного валютного фонду. Незалежний Вищий антикорупційний суд цілком міг би стати фундаментом для активізації антикорупційної боротьби в державі, проте на сьогодні немає політичної волі для його створення.