 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
У результаті ліквідації значної кількості банків в останні роки в суди почали надходити численні позови щодо відшкодування шкоди, завданої ліквідованим банкам. При цьому в якості позивачів виступали кредитори самих банків та інші особі.
Водночас із такими самими позовами від імені ліквідованих банків до судових органів звертався й Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі — Фонд або ФГВФО).
Це створювало правову невизначеність та умови для позбавлення держави можливості отримання компенсації виплат, здійснених за вкладами фізичних осіб, адже подвійне задоволення однакових вимог є таким, що суперечить закону. Отже, Фонд міг опинитися в ситуації, коли позов вже врегульовано на користь інших осіб (не гарантовано, що не пов’язаних із самим банком) і втратити можливість задоволення вимог за власними позовами.
Велика Палата Верховного Суду України розв’язала цю процесуально-правову колізію та встановила, що виключно банк як потерпіла особа може звертатися з позовами про відшкодування нанесеної йому шкоди. А у випадку ліквідації такою особою згідно із законодавством України є Фонд, який реалізовує права ліквідованого банку. Водночас ліквідація банку не перешкоджає Фонду у зверненні з такими позовами у майбутньому.
Зі свого боку кредитори банку мають звертатися зі своїми вимогами до Фонду, який задовольняє їх у порядку черговості, встановленої законом та відповідно до наявних коштів, одержаних від реалізації активів ліквідованих банків.
Тобто достатньо цивілізований і централізований підхід.
Однак наразі відбуваються певні процеси, спрямовані на порушення цієї практики та, по суті, на ухилення від дотримання рішень Великої Палати. Зокрема, позови, які Велика Палата визнала юридично неспроможними, почали подаватися в юрисдикції англійського права. Де Фонд також має розглядати його вимоги у низці випадків.
Це призводить до того, що Фонд замість вирішення відповідних спорів у власних процесах з метою захисту інтересів держави має втручатися в іноземні процеси, на що відповідно витрачається державний ресурс.
Розбираємося, в чому полягає проблема та чи має вона розв’язання
Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб. Це визначено у ч. 1 ст. 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Також у встановлених цим Законом випадках на ФГВФО покладено функції виведення неплатоспроможних банків із ринку та їхньої ліквідації.
Водночас Фонд є уповноваженою особою, яка звертається з позовами щодо відшкодування шкоди, завданої банкам, що ліквідуються або є ліквідованими, у встановленому законом порядку.
Практика та правова позиція Верховного Суду
Верховний Суд має судову практику щодо розгляду спорів про відшкодування посадовими особами шкоди, завданої банку.
Правова позиція щодо виключного права ФГВФО на звернення з позовами про відшкодування шкоди, завданої ліквідованим банкам, закріплена, зокрема, у постановах ВСУ:
— від 24 липня 2019 року у справі №910/12208/18;
— від 25 липня 2019 року у справі №910/15469/18;
— від 7 серпня 2019 року у справі №910/10888/18;
— постановах Великої Палати ВСУ від 25 травня 2021 року у справі №910/11027/18, від 28 вересня 2021 року у справі №761/45721/16.
У правовій позиції, викладеній Великою Палатою Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі №910/11027/18, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звертається з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної Фонду, від власного імені і на свою користь, а про відшкодування шкоди, заподіяної банку — від імені та в інтересах банку.
Це узгоджується з ч. 6 ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність». У ній вказано, що пов’язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов’язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов’язана з банком особа через такі дії (або бездіяльність) прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, то обидві особи несуть солідарну відповідальність.
У Великій Палаті Верховного Суду підкреслюють, що такі права не переходять та не можуть належати будь-яким іншим особам, зокрема кредиторам банку. Адже право на звернення з деліктними позовами щодо відшкодування шкоди має лише потерпіла сторона, яка фактично зазнала шкоди та понесла витрати. Цією стороною є банк. Якщо банк ліквідовано, таке право набуває ФГВФО.
Випадки перешкоджання законній професійній діяльності Фонду
На розгляд Великої Палати Верховного Суду 7 листопада 2023 року було передано справу №910/16249/19 (910/8818/21) про визнання недійсним договору купівлі-продажу кредитів і прав власності від 23 березня 2020 року, укладеним між ТОВ «Стар Інвестмент Ван» (попередня назва — ТОВ «ЕйПіЕс Україна») та WWRT Limited.
Що ми знаємо? ТОВ «Стар Інвестмент Ван» придбало договірні права вимоги за кредитними угодами ПАТ «Фортуна-банк» та договорами застави до них у Фонду за договором купівлі-продажу майнових прав №09 від 22 лютого 2019 року. Далі ТОВ «Стар Інвестмент Ван» звернулося із заявою про визнання його кредитором на суму непогашених кредитів банку до одного з колишніх керівників.
Господарський суд м. Києва 25 травня 2020 року відмовив ТОВ «Стар Інвестмент Ван» у визнанні його кредитором боржника. У рішенні суд вказав: до ТОВ «Стар Інвестмен Ван» перейшли виключно права вимоги до сторін відповідних угод за договірними зобов’язаннями.
Після відмови у визнанні кредитором у справі №910/16249/19 ТОВ «Стар Інвестмент Ван», фактично ухиляючись від визнання судового рішення, відступило права вимоги за кредитними договорами WWRT Limited (із залишенням собі прав вимоги за договорами застави, всупереч закону) на підставі зазначеного вище договору від 23 березня 2020 року.
У межах договору сторони намагалися відступити права на звернення з деліктними позовами про відшкодування шкоди, завданої ліквідованому ПАТ «Фортуна-банк».
Цікавим є те, що WWRT Limited звернулося з аналогічним позовом до боржника у Високий суд Англії та Уельсу. У позові зазначалося, що права вимоги про відшкодування шкоди, завданої ліквідованому банку, перейшли до ТОВ «Стар Інвестмент Ван» від ФГВФО автоматично на підставі договору купівлі-продажу майнових прав №09 від 22 лютого 2019 року.
Можливість формування негативної прецедентної практики в юрисдикціях англійського права, де Фонд самостійно веде відповідні процеси щодо низки колишніх банкірів, змусив ФГВФО приєднатися до справи BL-2020-001416 у Високому суді Англії та Уельсу в ролі відповідача. Така неприродна роль Фонду в процесі зумовлена тим, що в англійському процесі відсутня така форма правової участі в судових провадженнях, як «третя особа». Отже, будь-яка особа, що заперечує проти позову, автоматично стає відповідачем.
Що це за собою тягне? Понесення витрат на ведення процесу в іноземній юрисдикції та можливість втрати права на звернення з позовом, у якому право позивача має виключно Фонд.
Так, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є позивачем у справах №910/8222/20 та №910/9156/20 у Господарському суді м. Києва щодо відшкодування шкоди, завданої ПАТ «Фортуна-банк».
Отже, із використанням договору купівлі-продажу кредитів і прав власності від 23 березня 2020 року сторони намагаються уникнути наслідків рішення Господарського суду м. Києва та унеможливити застосування судової практики, закріпленої в наведених вище рішеннях Великої Палати Верховного Суду.
Цікаве й інше: всі договори ПАТ «Фортуна-банк», збитки за якими підлягають відшкодуванню, мають українську підсудність, і всі спори, які з них виникають або пов’язані з ними, мають розглядатися українськими судами. Однак сторони відступлення визначили в якості підсудності суди Англії.
Чи могли сторони змінити підсудність, тобто, по суті, обсяг прав шляхом відступлення? Відповідь: ні. Це правило закріплене у ст. 514 Цивільного кодексу України.
Чи є це очевидним для англійського суду? Відповідь: ні.
За правилами англійського процесу, англійські судді не мають права самі читати і розбиратися в іноземному законодавстві. Вони мають покладатися виключно на думку експертів з іноземного права, яких обирають самі сторони — кожна свого.
Вочевидь, практики розуміють, який простір для маніпуляцій відкривається при такому підході.
Експерт WWRT Limited, д.ю.н. і викладач Національного університету Т. Шевченка Вадим Цюра, подав до англійського суду п’ять правових висновків, в яких, зокрема, повністю заперечив позицію Великої Палати Верховного Суду щодо виключного права Фонду на звернення з позовами від імені ліквідованих банків, заявив, що висновки Великої Палати не мають значення для справ, у яких беруть участь інші сторони, що потерпілими у позовах про відшкодування шкоди можуть бути будь-які особи, які не понесли реальних збитків, а отримали пов’язані договірні права шляхом відступлення.
Господарський суд м. Києва та Північний апеляційний господарський суд м. Києва визнали ці та інші висновки В. Цюри такими, що суперечать законодавству України у справі №910/16249/19 за позовом одного з відповідачів в англійському процесі.
Також рішенням Господарського суду від 28 листопада 2022 року у справі №910/16249/19 (910/8818/21) договір купівлі-продажу кредитів і прав власності від 23 березня 2020 року був визнаний недійсним як такий, що порушує ст.ст. 511, 514 ЦК України та принцип цивільного права nemo dat quad non habet.
Північний господарський апеляційний суд залишив рішення без змін.
Проте під час розгляду касаційної скарги щодо цих рішень Верховний Суд ухвалив передати справу на розгляд Великої Палати, щоб перевірити підсудність вказаної справи українським судам. Адже WWRT Limited та ТОВ «Стар Інвестмент Ван» як застосовуване право відступлення вказали англійське, а місцем розгляду справ — суди Англії.
Водночас позов подано потерпілою стороною, яка не є стороною угоди, та просила визнати угоду недійсною загалом, тому така угода не може створювати для неї обов’язку щодо звернення з позовом в англійську юрисдикцію (згідно зі ст. 511 ЦК України).
Також українське законодавство не обмежує право наших судів застосовувати іноземне право під час розгляду спорів.
Отже, питання наразі, чи вживатиме Велика Палата або Верховний Суд України, якщо Велика Палата вирішить, що питання вже достатньо врегульоване, заходи щодо збереження сили власних рішень? Або для того, щоб ухилитися від виконання рішення будь-якого рішення суду, буде достатньо створити нову структуру, передати їй права шляхом відступлення, вказавши, що місцем розгляду спорів мають бути суди інших країн, та звернутися з вже врегульованим позовом до суду іноземної юрисдикції. І, як вбачається, бажано англійської, де суди покладатимуться на думку експертів на кшталт В. Цюри.
А що по рішеннях щодо В. Цюри?
Вадим Цюра подав касаційну скаргу на згадані вище рішення судів першої та другої інстанцій щодо нього, якими було встановлено, що він надав англійському суду завідомо неправдиві висновки щодо українського права та зобов’язано його спростувати недостовірну інформацію у спосіб, яким вона була розповсюджена.
Одночасно він через WWRT Limited подав скаргу до англійського суду, в який було заявлено про його переслідування в Україні через українські суди. Англійський суд зобов’язав позивача відмовитися від позову щодо В. Цюри у Верховному Суді України на стадії касації. В протилежному випадку позивачу погрожувало визнання його винним у неповазі до англійського суду та майже автоматична втрата можливості захисту в англійському процесі від позову WWRT Limited.
У результаті Верховний Суд своєю ухвалою від 12 вересня 2023 року задовольнив заяву позивача про відмову від позову щодо В. Цюри та закрив провадження у справі.
У ВС послалися на ст. 191 ГПК України (а саме ч.ч. 1–3), де позивач може відмовитися від позову, а відповідач — визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. Тому, заявили в суді, наведені положення статті передбачають «безумовне право позивача на відмову від позову».
Загалом українське право не містить правових норм, які регулювали б втручання в українські процеси з боку іноземних судів або дозволяли втручатися в іноземні процеси, що є поширеною практикою в англійському праві (так звані anti-suit injunctions).
Роздуми та висновки
Особливості англійського права та кореляція його з нормами українського права заслуговують на окрему і більш ґрунтовну статтю. Надто враховуючи, що юридична глобалізація процесів, зокрема пов’язаних з Україною, стає все більш поглибленою.
Водночас наразі йдеться про те, яке рішення прийме Верховний Суд у справі №910/16249/19 (910/8818/21).
Укладення нових договорів, які стосуються вже вирішених у судовому порядку спорів та внесення в такі договори положень щодо їх підвідомчості іноземному праву з метою обходу українських судових рішень, створює небезпечну практику уникнення правосуддя України.
Подібне негативно відображається на виконанні рішень, призводить до порушення принципу кінцевої визначеності судових рішень, закріпленого у ст. 6 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод, а також принципу суверенітету держави. А інтересам держави суперечить рішення щодо непідвідомчості українським судам справ про визнання договорів недійсними виключно на підставі підпорядкування сторонами розгляду спорів у зв’язку з таким договором іноземному праву та підвідомчості, всупереч загальному правилу щодо розгляду таких спорів за місцезнаходженням однієї зі сторін.