Одним з рішень, що підлягає оскарженню під час досудового розслідування, чинний Кримінальний процесуальний кодекс України визначає рішення слідчого, прокурора про зупинення досудового розслідування, яке може бути оскаржене потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Розгляд слідчим суддею скарг на таке рішення має свої особливості, обумовлені необхідністю його оцінки на предмет дотримання уповноваженим суб’єктом вимог закону, що висуваються до таких рішень. Зазначені особливості утворюють певний кримінально-процесуальний алгоритм розгляду скарг на рішення слідчого, прокурора про зупинення досудового розслідування.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Зупинити не можна продовжити
Процесуальний закон передбачає вичерпний перелік підстав для зупинення кримінального провадження. При чому кожна з підстав має виникати в умовах, які обумовлюють нормативно передбачену можливість її використання. Відповідне процесуальне рішення є предметом судового контролю в межах процедури оскарження під час досудового розслідування.
Зупинення кримінального провадження є механізмом відтермінування досягнення завдань кримінального провадження у випадках, коли виникають об’єктивні обставини, що унеможливлюють повноцінне здійснення стадії досудового розслідування. Обґрунтованість зупинення кримінального провадження (наявність підстав, умов та належного мотивування) обумовлює правомірність такої паузи. Застосування цього інституту є спокусливим з позиції зупинення строків досудового розслідування та «офіційного» тимчасового припинення активностей, пов’язаних з отриманням доказової інформації. Відповідно до ч. 3 ст. 219 КПК України, строк з дня винесення постанови про зупинення кримінального провадження до винесення постанови про відновлення кримінального провадження не включається у загальні строки досудового розслідування.
Зупинення досудового розслідування як оформлена постановою прокурора або слідчого за погодженням із прокурором вимушена перерва у кримінальному провадженні, за наявності передбачених законом підстав і дотримання умов з метою припинення перебігу строків досудового розслідування, тягне за собою настання негативних юридичних наслідків як для провадження загалом, так і для окремих його учасників: ускладнюються процеси встановлення дійсних обставин вчинення кримінальних правопорушень, відновлення порушених прав та законних інтересів осіб, передусім, відшкодування шкоди потерпілому та цивільному позивачу, забезпечення безпеки учасників процесу під час його зупинення тощо [1].
Хоча зупинення досудового розслідування загалом має негативний вплив на кримінальне провадження, оскільки пов’язане з неможливістю подальшого нормального ходу розслідування та фактично збільшує його тривалість на невизначений термін, ця перерва має бути використана максимально ефективно і виключно з метою досягнення завдань кримінального провадження. У практичній діяльності трапляються випадки, коли зупиненням досудового розслідування маскується його подальша змістовна неспроможність. Такі випадки трапляються, наприклад, коли підозра була пред’явлена, проте проведеними слідчими діями вона підтверджується не достатньо для подальшого пред’явлення обвинувачення, тому досудове розслідування на національному рівні заходить у глухий кут. Призначення експертизи після повідомлення особі про підозру також може «супроводжуватися» запитом про виконання процесуальних дій в межах міжнародного співробітництва, адже попри значну тривалість проведення експертних досліджень, призначення експертизи не є підставою для зупинення досудового розслідування. Отже, за наявності у слідства відомостей про перебування підозрюваного за межами України, запит про міжнародну правову допомогу, з одного боку, може бути рятівною соломинкою всього досудового розслідування як у питанні строків, так і в питанні отримання доказової інформації.
Ст. 280 КПК України однією з підстав для зупинення досудового розслідування передбачає необхідність виконання процесуальних дій у межах міжнародного співробітництва (п. 3 ч. 1 ст. 280 КПК України). Відповідно до ст. 542 КПК України, міжнародне співробітництво під час кримінального провадження полягає у вжитті необхідних заходів з метою надання міжнародної правової допомоги шляхом вручення документів, виконання окремих процесуальних дій, видачі осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, тимчасової передачі осіб, перейняття кримінального переслідування, передачі засуджених осіб та виконання вироків.
Очевидно, що на досудовому розслідуванні можуть бути застосовні не всі зазначені випадки. Хоча міжнародним договором України можуть бути інші форми співробітництва під час кримінального провадження, ніж передбачені у КПК України, п. 3 ст. 280 КПК України обмежує можливість зупинення досудового розслідування лише необхідністю виконання окремих процесуальних дій.
Умови зупинення досудового розслідування
В науці існує думка, що зміст порядку зупинення досудового розслідування становлять такі структурні елементи: вивчення матеріалів кримінального провадження з метою встановлення підстав зупинення, зазначених у ч. 1 ст. 280 КПК України; встановлення наявності процесуальних умов, за яких можливе прийняття цього рішення; складання постанови про зупинення досудового розслідування; вирішення правових та організаційних питань, супутніх зупиненню досудового розслідування; повідомлення учасників кримінального провадження про зупинення розслідування; внесення відомостей про зупинення провадження до Єдиного реєстру досудових розслідувань.[2]
Приписи ст. 280 КПК України встановлюють сутнісні та формальні умови зупинення досудового розслідування у зв’язку з необхідністю виконання процесуальних дій у межах міжнародного співробітництва:
- досудове розслідування може бути зупинене після повідомлення особі про підозру;
- воно зупиняється вмотивованою постановою прокурора або слідчого за погодженням з прокурором;
- до зупинення досудового розслідування слідчий зобов’язаний виконати всі слідчі (розшукові) та інші процесуальні дії, проведення яких є необхідним та можливим;
- відомості про зупинення вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань;
- копія постанови надсилається стороні захисту, потерпілому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження;
- після зупинення досудового розслідування не проводяться слідчі (розшукові) дії, крім тих, які спрямовані на встановлення місцезнаходження підозрюваного, якщо воно невідоме;
- невизначено тимчасовий характер.
Зупинення досудового розслідування на підставі п. 3 ч. 1 ст. 280 КПК України суттєво і на невизначений строк відтерміновує судовий розгляд кримінального провадження, що певним чином вступає у конфлікт з положеннями ч. 5 ст. 28 КПК України (кожен має право, щоб обвинувачення щодо нього у найкоротший строк або стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне провадження щодо нього було закрите) та ч. 1 ст. 283 КПК України (особа має право на розгляд обвинувачення проти неї в суді у найкоротший строк або на його припинення шляхом закриття провадження).
Слід зазначити, що конкретний період перерви в досудовому розслідуванні у зв’язку із запитом про міжнародну допомогу може становити від кількох тижнів до кількох років. З цим пов’язана закріплена неможливість заборони проведення слідчих (розшукових) дій після зупинення досудового розслідування, адже воно не може відбуватися безкінечно.
Досудове розслідування може бути зупинене після повідомлення особі про підозру
Незважаючи на те, що предметом оскарження під час досудового розслідування є конкретне процесуальне рішення (постанова про зупинення досудового розслідування), його неможливо розглядати та оцінювати відірвано від умов, в яких воно було прийняте. Отже, відповідні нормативні приписи спрямовують діяльність слідчого судді під час розгляду скарги на постанову про зупинення досудового розслідування на дослідження умов її прийняття у світлі конкретних обставин відповідного кримінального провадження.
Умова наявності у кримінальному провадженні особи з процесуальним статусом підозрюваного об’єктивізується не лише через вказівку на наявність підозрюваного у відповідній постанові слідчого, прокурора. Слідчий суддя, досліджуючи правомірність прийнятого рішення, має встановити, що певна особа набула процесуального статусу підозрюваного відповідно до встановленої законом процедури. Якщо слідчому судді було надане відповідне повідомлення про підозру, в якому міститься підпис підозрюваного про його отримання, і при цьому захист не заперечує свій статус, цього достатньо, для того щоб вважати дотриманою вимогу повідомлення про підозру до зупинення досудового розслідування.
Проблеми можуть виникнути тоді, коли мова йде про набуття статусу підозрюваного особою, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак воно не було вручене внаслідок невстановлення її місцезнаходження, а також були вжиті заходи для вручення. У таких випадках коло обставин для дослідження розширюється, а слідчий суддя має встановлювати відомості, які, на перший погляд, не стосуються питання зупинення досудового розслідування: які заходи вжив слідчий для встановлення місцезнаходження особи, який спосіб обрав для вручення, чи можна в конкретній ситуації вважати цей спосіб належним і достатнім.
Оскільки постанова про зупинення досудового розслідування найчастіше оскаржується стороною захисту, захисники нерідко зазначають підставою для її скасування той факт, що особа не набула статусу підозрюваного. У таких твердженнях відсутня процесуальна логіка, адже статус захисника обумовлений наявністю конкретного підозрюваного, захист якого здійснюються у кримінальному провадженні. Певні винятки (особливості) можуть траплятися у провадженнях in absentia, однак у таких випадках розглядається загальний порядок кримінального провадження. Коли на такі моменти звертає увагу підозрюваний, до них слід ставитися менш критично.
Досудове розслідування зупиняється вмотивованою постановою
Отже, якщо постає питання щодо наявності статусу підозрюваного і слідчий суддя відповідає на нього позитивно, наступним кроком кримінально-процесуального алгоритму є перевірка обґрунтованості та вмотивованості постанови. Ця точка в системі координат зупинення досудового розслідування має вирішальне значення, насамперед, у зв’язку з тими вимогами, які висуваються до постанови слідчого як об’єктивізації прийнятого процесуального рішення.
В межах судового контролю за дотриманням прав та інтересів осіб під час зупинення кримінального провадження слідчий суддя має встановити, чи є постанова про зупинення досудового розслідування такою, що відповідає вимогам закону, ґрунтується на обставинах кримінального провадження. Вимоги до структури та змісту постанови слідчого, прокурора визначені у ч. 5 ст. 110 КПК України. Постанова слідчого, прокурора складається з вступної, мотивувальної та резолютивної частин. При чому мотивувальна частина повинна містити відомості про зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови, мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення КПК України.
Оскільки постанова слідчого (детектива) або прокурора є процесуальним рішенням у конкретному кримінальному провадженні, враховуючи особливості зупинення провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 280 КПК України, вона обов’язково має відповідати таким вимогам: в її змісті має вбачатися мета зупинення досудового розслідування, тобто вона має містити конкретний перелік процесуальних дій, для виконання яких направляється запит про міжнародну допомогу; відомості про дії, на виконання яких направлений запит, у зв’язку з чим зупиняється провадження, мають бути релевантні обставинам кримінального правопорушення і викладені у повідомленні про підозру.
Щодо першого критерію, то у практиці часто зустрічаються постанови без жодного мотивування необхідності виконання процесуальних дій у межах міжнародного співробітництва – вони складаються з двох абзаців з формальним посиланням на таку необхідність. У таких випадках для встановлення конкретних процесуальних дій, необхідних для проведення на території інших держав і встановлення їх релевантності обставинам конкретного кримінального провадження, слідчий суддя має звернутися до матеріалів міжнародної правової допомоги. Отже, у випадках формального ставлення слідчого до складення постанови про зупинення таке процесуальне рішення не є «самодостатнім» та не відповідає критеріям вмотивованості.
Визначення зв’язку між обставинами кримінального провадження та процесуальними діями, які слід провести, має найважливіше значення для визначення обґрунтованості та правомірності зупинення досудового розслідування. Враховуючи, що зупинення розслідування можливе лише після виконання всіх слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, проведення яких необхідне та можливе, логічним вбачається направлення запиту про міжнародну допомогу на пізніх його стадіях. Тобто мова йде про те, що на території України виконані всі слідчі та інші процесуальні дії, спрямовані на встановлення обставин кримінального правопорушення та інших обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Тут знову варто звернутися до повідомлення про підозру, однак вже не з метою встановлення наявності процесуального статусу, а для дослідження змісту досудового розслідування. Відповідно до ст. 277 КПК, повідомлення про підозру має містити, серед іншого, зміст підозри та стисле викладення фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, в тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру. Загальні засади кримінального провадження зобов’язують детектива проводити досудове розслідування в межах пред’явленої підозри. Зокрема, це пов’язано з тим, що п. 3 § 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер та причини висунутого проти нього обвинувачення.
При чому конвенційному поняттю «обвинувачення» в національному кримінальному провадженні відповідають дві категорії – «підозра» як підстава притягнення до кримінальної відповідальності та «обвинувачення» як підсумок досудового розслідування і стверджувально-фактологічний базис судового розгляду. Зміст та обсяг пред’явленої підозри й вжиття органом досудового розслідування процесуальних дій, спрямованих на встановлення обставин, що витікають саме із зазначеного змісту та обсягу, забезпечують реалізацію права на захист і становлять основу справедливого судового розгляду в майбутньому.
Очевидно, що процесуальні дії, на вчинення яких спрямований запит про міжнародну допомогу, мають бути спрямовані на отримання певних відомостей. Такі відомості в ретроспективі повинні мати коріння в інкримінованому підозрюваному діянні, а в перспективі бути значущими для цього кримінального провадження. Значення для кримінального провадження обумовлюється, насамперед, переліком обставин, що підлягають доказуванню, визначеним у ст. 91 КПК України. У кримінальному провадженні підлягають доказуванню:
- подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);
- винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;
- вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;
- обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження;
- обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання;
- обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов’язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби або знаряддя для вчинення кримінального правопорушення;
- обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.
Отже, вбачається логічним, що запит про міжнародну правову допомогу з метою зупинення досудового розслідування має стосуватися тих обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. У практиці нерідко трапляються випадки, коли запит спрямований на отримання інформації щодо майнового стану підозрюваного на території іншої держави у зв’язку з тим, що санкція інкримінованого злочину передбачає застосування конфіскації майна як обов’язкового виду покарання. На перший погляд, це може здатися логічним, адже відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладений арешт у кримінальному провадженні (зокрема, шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних чи інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Однак з цього приводу слід зазначити, що виявлення майна, яке підлягає конфіскації, хоча і становить один із напрямів досудового розслідування, але не є його самоціллю. Враховуючи розміщення вказаного відповідного обов’язку, наявність в органу досудового розслідування інформації про майно підозрюваного, щодо якого можлива конфіскація, може бути використана для вжиття заходів забезпечення кримінального провадження, а не для формування доказового матеріалу на обґрунтування пред’явленої підозри (та в майбутньому – обвинувачення).
Водночас, якщо за наявності достатніх відомостей, що підозрюваний після вчинення злочину, за який передбачається конфіскація, проживав (переховувався) на території іншої держави, а виявлення майна підозрюваного пов’язується з одним із пунктів ст. 91 КПК України, то підстави для зупинення отримують зовсім іншу процесуальну конотацію. Тобто важливою в цьому контексті є не конфіскація як самоціль, а винайдення активів підозрюваного у безпосередньому зв’язку з обставинами, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
Окрім того, враховуючи вимоги до змісту постанови як процесуального рішення про зупинення досудового розслідування, у постанові такий зв'язок має бути обґрунтований тим, що гроші, цінності та інше майно одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, в тому числі пов’язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби або знаряддя для вчинення кримінального правопорушення.
Відповідність процесуальних дій, щодо здійснення яких був направлений запит, обставинам, які досліджуються під час досудового розслідування, витікає також із завдань кримінального провадження, одним з яких є забезпечення швидкого, повного й неупередженого розслідування та судового розгляду, щоб кожен, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, а також щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Виконання всіх процесуальних дій до зупинення досудового розслідування
В контексті дотримання цієї умови, насамперед, слід зауважити, що виконання всіх слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, проведення яких необхідне та можливе, не є тотожнім встановленню всіх обставин кримінального правопорушення, як часто наголошує сторона захисту під час розгляду скарг на постанови про зупинення досудового розслідування. Адже встановлення обставин кримінального правопорушення, в тому числі події кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), виду і розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, здійснюється протягом усього досудового розслідування до моменту його закінчення, в тому числі відповідні відомості можуть бути отримані під час міжнародної правової допомоги.
Необґрунтованими також вбачаються аргументи захисту з приводу того, що слідчий (детектив) не вчинив всіх процесуальних дій до зупинення досудового розслідування. Враховуючи, що в більшості випадків відповідно до ст. 221 КПК України стороні захисту для ознайомлення надаються не всі матеріали досудового розслідування, такі підстави для скасування постанови не виглядають очевидно переконливими. Оцінюючи відповідні доводи захисту, передусім, необхідно з’ясувати, коли та в якому обсязі сторона захисту ознайомлювалася з матеріалами досудового розслідування, для того щоб стверджувати про нездійснення слідчим (детективом) всіх можливих і необхідних процесуальних дій.
Водночас цей критерій підлягає перевірці та є найскладнішим. З одного боку, слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, з одночасним обов’язком виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються у письмовій формі. Слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій. Водночас сучасні криміналістичні концепції визначають методику і тактику розслідування окремих видів правопорушень, від цього також залежить спектр проведених процесуальних дій. Отже, за загальним правилом, визначення переліку та змісту слідчих (розшукових) дій є прерогативою слідчого, хоча на цей процес може впливати прокурор шляхом надання письмових вказівок та сторона захисту, потерпілий шляхом ініціювання слідчих дій на підставі ст. 220 КПК України. З іншого боку, саме слідчий суддя має визначити, чи були вжиті слідчим (детективом) всі можливі дії, для того щоб вважати, що не існує іншого способу продовження досудового розслідування, ніж здійснення процесуальних дій в межах міжнародного співробітництва.
За таких умов, коли з постанови про зупинення досудового розслідування не вбачається повного переліку здійснених процесуальних дій, можливим і доцільним є дослідження слідчим суддею матеріалів досудового розслідування, якщо такі матеріали будуть надані стороною обвинувачення.
Враховуючи кримінальне правопорушення, щодо якого здійснюється досудове розслідування, проведений в ньому слідчим (детективом) обсяг слідчих та інших процесуальних дій має бути достатнім, для того щоб зробити висновок про те, що інші «процесуальні активності» на певному етапі неможливо провести до отримання відомостей за наслідками виконання процесуальних дій на території іншої держави.
Формальні умови зупинення досудового розслідування
Інші умови зупинення досудового розслідування мають формальний супроводжувальний характер. Вони не впливають на суть зупинення досудового слідства і на зміст постановленого слідчим, прокурором процесуального рішення та оцінюються як додаткові критерії з позиції дотримання уповноваженим суб’єктом належної правової процедури. Невиконання представниками сторони обвинувачення умов щодо внесення відомостей про зупинення до ЄРДР, надсилання постанови про зупинення досудового розслідування стороні захисту, потерпілому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження або проведення слідчих дій після зупинення досудового розслідування, самі по собі не можуть бути підставою для скасування відповідного процесуального рішення. Однак це може вплинути на подальший перебіг кримінального провадження. Наприклад, у разі невнесення відомостей до ЄРДР постає питання щодо сплину строку досудового розслідування і процесуальних можливостей у подальшому використанні відомостей, отриманих внаслідок запиту на проведення процесуальних дій у межах міжнародного співробітництва.
Невиконання вимоги щодо направлення постанови про зупинення досудового розслідування визначеним у законі суб’єктам не лише свідчить про порушення їхніх прав, але й зумовлює «розтягнення» встановленого 10-денного строку для оскарження відповідного процесуального рішення. Якщо рішення слідчого чи прокурора оформлюється постановою, то строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії (ч. 1 ст. 304 КПК України). Проведення слідчих (розшукових) дій в зупиненому досудовому розслідуванні тягне за собою нівелювання результатів цих дій та визнання отриманих відомостей недопустимими як доказів.
В цьому контексті слід уточнити, що заборона стосується лише слідчих (розшукових) дій. У зупиненому кримінальному провадженні можливе вчинення інших процесуальних дій, які не є слідчими у розумінні ст. 223 КПК України (спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні). Зокрема, можливе виконання процесуальних дій, пов’язаних із застосуванням заходів забезпечення кримінального провадження (обрання, зміна, скасування запобіжних заходів, відсторонення від посади, арешт майна тощо), ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до його завершення в порядку ст. 221 КПК України тощо. При чому закон не містить чіткості, а практика органів досудового розслідування – єдності в питанні про те, чи потребує вчинення таких дій попереднього відновлення і подальшого зупинення досудового розслідування одразу після їх проведення.
Права пов’язаних суб’єктів і повнота досудового розслідування
Оскільки процесуальна функція слідчого судді полягає у здійсненні судового контролю за дотриманням прав та інтересів осіб у кримінальному провадженні, окремим блоком обставин, що мають бути дослідженні під час розгляду скарги на постанову про зупинення досудового розслідування, має бути вплив такого зупинення на права інших суб’єктів, які беруть участь у цьому кримінальному провадженні. Насамперед, це набуває актуальності для інших підозрюваних, якщо провадження зупиняється для проведення процесуальних дій у межах міжнародного співробітництва щодо одного зі співучасників без виділення матеріалів в окреме провадження.
Положення ст. 217 КПК України встановлюють умовні орієнтири виділення матеріалів. У разі потреби матеріали досудового розслідування щодо одного або кількох кримінальних правопорушень можуть бути виділені в окреме провадження, якщо одна особа підозрюється у вчиненні кількох кримінальних правопорушень або дві чи більше осіб підозрюються у вчиненні одного та більше кримінальних правопорушень. Рішення про виділення матеріалів досудового розслідування приймає прокурор. В ситуації, коли досудове розслідування зупинене загалом, а запит щодо міжнародної правової допомоги стосується не всіх підозрюваних, слідчий суддя має дослідити вплив такого зупинення як на права тих осіб, яких він не охоплює, так і на повноту досудового розслідування. Ч. 4 ст. 217 КПК України не допускає виділення матеріалів досудового розслідування в окреме провадження, якщо це може негативно вплинути на повноту досудового розслідування та судового розгляду.
Враховуючи концептуальну модель сучасного кримінального провадження, обґрунтувати реверсну позицію про те, що зупинення досудового розслідування щодо всіх підозрюваних без виділення матеріалів в окреме провадження шкодить досудовому розслідуванню або правам та інтересам осіб, повинен учасник, який про нього заявляє, тобто скаржник. Водночас для слідчого судді ці аргументи стають додатковим елементом кримінально-процесуального алгоритму розгляду скарг на рішення про зупинення досудового розслідування.
Ще одним критерієм, який має враховуватися під час оскарження рішення про зупинення досудового розслідування, є загальна тривалість цього досудового розслідування. У випадках, коли досудове розслідування здійснювалося протягом тривалого часу до повідомлення особі про підозру (наявні «живі» досудові розслідування, відомості про які внесені до ЄРДР у 2014-2015 рр.), до питання обґрунтованості та вмотивованості зупинення такого провадження слід ставитися більш прискіпливо.
Висновки
Про значення інституту зупинення досудового розслідування свідчить віднесення відповідних рішень слідчого, прокурора до предмета оскарження під час досудового розслідування. Його юридичними наслідками є не лише тимчасова перерва у проведенні слідчих (розшукових) дій, але й «розтягнення» часових (строкових) меж досудового розслідування та кримінального провадження загалом. Невизначеність подальшого вектора і змісту досудового розслідування, що виникає у зв’язку із запитом до компетентних органів інших держав і зупиненням досудового розслідування, може вступати у процесуальний конфлікт із завданням швидкого досудового розслідування, засадою розумних строків, принципами невідворотності та своєчасності кримінальної відповідальності й покарання. Отже, слідчий або прокурор мають звертатися до зупинення досудового розслідування лише у виняткових випадках.
Зупинення досудового розслідування може негативно впливати як на права окремого підозрюваного чи потерпілого, так і на суспільні інтереси та інтереси правосуддя. Адже чим далі від моменту вчинення кримінального правопорушення відтерміновується постановлення судового рішення щодо нього, тим більше різноманітних перешкод виникає на шляху до повного, об’єктивного і справедливого правосуддя. За таких умов на слідчого суддю покладається важлива функція щодо оцінки правомірності зупинення досудового розслідування з позиції дотримання уповноваженим процесуальним суб’єктом передбачених у законі вимог та впливу відповідного рішення на можливість виконання завдань кримінального провадження.
Отже, правозастосовну практику слід спрямовувати на недопущення можливості розширеного або неоднозначного тлумачення відповідних положень Кримінального процесуального кодексу України, щоб зупинення досудового розслідування у зв’язку з необхідністю виконання процесуальних дій в межах міжнародного співробітництва було ефективним з позиції реальності отримання внаслідок виконання запиту про міжнародну правову допомогу відомостей, що мають значення для провадження.