Електронні докази – норма для українського судочинства, але є нюанси

Переведення повсякденної комунікації у віртуальний простір уже давно перетворилося з інновації на вимогу часу. Електронна комерція, ділове листування електронною поштою, Інтернет-замовлення та онлайн розрахунки – це вже норма для бізнесу. Тому, важко переоцінити вагу електронних документів у сьогоднішніх реаліях, особливо тоді, коли вони набувають статусу електронних доказів.

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Після появи поняття «електронні докази» у нових редакціях процесуальних кодексів судова практика демонструє дедалі ширше їх сприйняття. Проте у бізнесу залишається питання: чи можна довести в суді свою правоту, якщо виник спір, а всі операції з контрагентом здійснювалися «в один клік»? 

Що є електронним доказом?

Законодавство визначає «електронним доказом» інформацію в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Відтак, якщо документ в електронній формі містить важливі дані, що можуть розкрити обставини справи, а також є допустимим та прийнятним з точки зору форми та змісту, то такий документ може бути визнаний електронним доказом та прийнятий судом.

Що вважати оригіналом електронного доказу?

Процесуальний закон оперує трьома поняттями – «оригінал», «електронна копія» та «письмова копія» електронного доказу – коли мова йде про подачу їх до суду, однак, не містить визначення цих понять.

Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» тлумачить «оригінал електронного документа» як електронний примірник документа з обов’язковими реквізитами, у тому числі з електронним чи прирівняним до власноручного підписом автора. У випадку, коли автор створює ідентичні за інформацією та реквізитами електронні документи або коли надсилає електронний документ кільком адресатам чи зберігає його на кількох носіях, то усі вони є оригіналами та мають однакову юридичну силу.

З вищезазначеного слідує, що «оригіналом електронного доказу» є примірник електронного документа, веб-сайт (сторінка), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі, які створені електронними засобами та мають візуальну форму, що дає змогу відобразити дані, які вони містять та які є значущими для правильного тлумачення обставин справи, електронними засобами або на папері у формі, придатній для сприйняття їхнього змісту людиною. 

У чому відмінність між «паперовою копією електронного доказу» та «електронною копією паперового доказу»?

Паперова копія електронного документа не є письмовим доказом, а електронна копія письмового (паперового) документа не є електронним доказом. Так, роздрукований та доданий до позовної заяви скріншот – це все ще електронний доказ у паперовій копії, а подана до суду сканкопія звичайного господарського договору на папері – це все ще письмовий доказ, але в його електронній копії.

Як правильно оформити та подати до суду копії електронних доказів?

Закон встановлює чіткі вимоги до належного засвідчення електронної чи письмової (паперової) копій електронного доказу. Якщо учасник справи подає до суду копію електронного доказу, суд, за клопотанням іншого учасника справи або з власної ініціативи, може витребувати у відповідної особи оригінал поданого нею електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу відсутній, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність його паперової копії, такий доказ не береться судом до уваги.

Щоб не потрапити у пастку відмінності понять та витримати усі вимоги до належного засвідчення копій електронних документів, які будуть подані до суду як докази, потрібно пам’ятати просту річ: якщо автор створює документ на комп’ютері, а потім зберігає копію цього файлу на флешку, то другий файл, який для операційної системи буде копією, в розумінні Законів «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронний цифровий підпис», є оригіналом. Відтак, сенс поняття «електронна копія» для електронних документів, фактично, втрачається. Попри це, процесуальний закон визначає, що електронні копії електронного доказу потрібно засвідчувати кваліфікованим електронним підписом.

Якщо учасник справи подає до суду паперову копію електронного доказу, то її він має засвідчити у такому ж порядку, як і копію звичайного письмового доказу – із проставленням напису «згідно з оригіналом», зазначенням дати, посади та ПІБ того, хто засвідчує, проставленням підпису і печатки.

Які бувають види електронних доказів та що є копією електронною, а що - паперовою?

Щоб раз і назавжди розібратися з цим питанням, у таблиці нижче ми розмежовуємо електронні докази по видах та пояснюємо що є оригіналом, а що – копіями різного виду.

Як суди сприймають та оцінюють електронні докази?

Аналізуючи судову практику стає очевидним, що суди України приймають електронні документи в якості доказів. Так, у справі № 923/566/19, яка переглядалася Верховним Судом, господарські суди прийняли у якості належних та допустимих доказів скріншоти листування електронною поштою (Постанова Верховного Суду від 17 березня 2020 р.).

Є також приклади оцінки судами скріншотів з офіційного Інтернет-порталу СЕТАМ у справах стосовно продажу майна з публічних торгів (Постанова Верховного Суду від 10 грудня 2019 р.), або скріншоту зі спеціалізованого програмного забезпечення підприємства у спорі з контролюючим органом щодо податкових накладних (Постанова Верховного Суду від 14 травня 2020 р.).

Наведене свідчить про те, що суди починають все частіше мати справу з електронними доказами.

Які труднощі виникають при подачі електронних доказів та оцінці їх судами?

Не зважаючи на сприйняття судами доказів у електронній формі, ставлення судів до їх оцінки є досить прискіпливим. Зокрема, суди звертають особливу увагу на підтвердження автентичності електронних документів, які сторона подає як доказ у справі.

Так, наприклад, у справі № 910/1162/19 Верховний Суд погодився з оцінкою судів попередніх інстанцій про відсутність доказів того, що копії договору, видаткової накладної та електронних листів, скріншоти яких наявні в матеріалах справи, підписувалися КЕП уповноваженої на те особи. Такі обставини, на думку судів, унеможливлюють ідентифікацію відправника повідомлення, а зміст такого документа не є захищеним від внесення правок (Постанова Верховного Суду від 16 березня 2020 р.).

Окрім з’ясування достовірності змісту електронних доказів, суди звертають увагу на автентичності самої особи-автора таких документів, яка є стороною у справі.

У справі № 908/1264/18 Верховний Суд погодився з позицією місцевого господарського суду, який з’ясовував питання офіційності електронної адреси однієї зі сторін спору, з якої були відправлені електронні листи, подані як доказ, та особи-відправника цих електронних листів (Постанова Верховного Суду від 07.11.2019 р.). Судом встановлено, що вищезазначені докази не містили КЕП, який дозволив би ідентифікувати відправника, що сукупно дало підстави вважати ці докази неналежними.

Ще хиткішою є ситуація із соціальними мережам. Наприклад, Facebook. Якщо особа автора контенту у Facebook оспорюється, то суди часто приходять до висновків, що, оскільки зареєструватися у цій соціальній мережі може будь-хто та під будь-яким іменем, достовірно з’ясувати належність сторінки у цій мережі конкретній людині неможливо, а тому скріншоти із зображенням змісту таких сторінок є неналежним доказом (постанова Верховного Суду від 27.11.2019 р. у справі № 667/266/15-ц).

Окрему категорію електронних доказів складають ті, які можуть бути безповоротно видалені.

Для прикладу, публікація у Facebook може бути видалена автором у будь-який момент, а повідомлення у Messenger, Telegram, Viber або WhatsApp можуть бути видалені одним із співрозмовників, що матиме наслідком видалення для усіх учасників чату. При цьому, відновити видалені повідомлення буде неможливо або вкрай складно. Наприклад, месенджер Telegram безповоротно видаляє як зміст повідомлень, так і слід його надсилання, WhatsApp видаляє лише зміст, але теж безповоротно. Схожа технологія застосовується у Viber, при цьому, технічна підтримка сервісу може надати інформацію лише про факт надсилання повідомлень чи здійснення дзвінків із зазначенням дати і часу, але не їхній зміст.

До того ж, така послуга буде платною та надається лише після процедури верифікації власника акаунту.

Оскільки Законом встановлено, що у разі виникнення сумніву щодо достовірності електронного доказу у іншого учасника справи чи у суду, суд має витребувати оригінал доказу, а за його відсутності – відмовити у прийнятті доказу до розгляду, то видалення повідомлень як оригіналів означатиме цілковите їх знищення як доказів. З цих причин, часто суди, за клопотанням однієї зі сторін, вживають заходів до забезпечення таких доказів шляхом їх огляду у судовому засіданні з портативних пристроїв зацікавлених сторін (наприклад, огляд доказів судом за посиланням в мережі Інтернет; огляд дописів користувача у соціальні мережі Facebook та LinkedIn; чи огляд повідомлень у месенджері Viber).

Висновки та поради

Подавати до суду електронні докази – можна. Однак, треба пам'ятати, що оригінали електронних доказів існують виключно у формі електронних даних на портативних носіях чи в мережі Інтернет, а тому, подаючи до суду їхні копії у вигляді, наприклад, скріншотів, роздруківок чи Інтернет-посилань, потрібно потурбуватися про належне їх засвідчення та збереження оригіналів від їх знищення. Доцільно подавати клопотання про забезпечення таких доказів шляхом їх огляду судом до пред’явлення позову.

Оскільки проблемним може бути підтвердження автентичності авторства таких доказів, то для особливо цінного ділового листування не рекомендуємо використовувати соціальні мережі на кшталт Facebook та месенджерів Viber, Telegram чи WhatsApp. Користування електронною поштою з офіційними доменами компаній-контрагентів є доцільним, оскільки дозволяє, по-перше, зберегти зміст повідомлень незалежно від волі інших, а по-друге, довести приналежність електронної адреси певному конкретному адресату.

Для уникнення будь-яких сумнівів у суду в оригінальності, недопущення втручання у зміст електронних документів та захисту електронних файлів від небажаних змін, потрібно користуватися КЕП, що буде виступати додатковою гарантією персоніфікації особи-автора того чи іншого електронного документа.

Дочитали до кінця? Перевірте як добре ви розбираєтесь в електронних доказах, пройшовши цей тест.