Упродовж найближчих двох місяців Кабінет Міністрів України має підготувати законопроєкти стосовно впровадження на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей правосуддя перехідного періоду та внести їх на розгляд Верховної Ради. Про це йдеться в Указі Президента України від 2 червня 2021 року, який набрав чинності від дня опублікування та яким вводиться в дію рішення Ради національної безпеки і оборони «Про деякі питання активізації процесу мирного врегулювання ситуації в Донецькій і Луганській областях».
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
За допомогою експертів і юристів-міжнародників «Юридична газета» розбиралася в принципах Transitional Justice (перехідне правосуддя, правосуддя перехідного періоду – ред.) та у тому, яким чином ця концепція постконфліктного врегулювання може бути застосована на практиці в Україні, де триває міжнародний збройний конфлікт, спричинений збройною агресією Російської Федерації.
Вважається, що безпосередньо термін Transitional Justice («транзитивна юстиція» або «перехідне правосуддя») запропонував Нейл Крітц з Американського інституту миру в науковому дослідженні «Перехідне правосуддя: як демократіям, що зароджуються, розквитатися з колишніми режимами» («Transitional Justice: How Emerging Democracies Reckon with Former Regimes»). У другій половині 1990-х років – на тлі збройного конфлікту в Руанді та розпаду Югославії – концепцію із викладеними в ній положеннями, зокрема про права на отримання інформації, відновлення справедливості, на відшкодування понесеної шкоди (включаючи гарантії неповторення порушень), розглянула Комісія ООН з прав людини. Згодом, на початку 2000-х років, звід з 42 «принципів захисту та заохочення прав людини за допомогою боротьби з безкарністю» було скориговано до 38 принципів.
Загалом таке поняття як «перехідне правосуддя» (або «правосуддя перехідного періоду») є рамковою назвою для різних процесів, форматів, механізмів, застосованих у понад 40 постконфліктних країнах і регіонах:
Перехідне правосуддя (правосуддя перехідного періоду) – комплекс принципів, процесів, заходів, практик, що спрямований на відновлення справедливості щодо жертв широкомасштабних або систематичних порушень прав людини, на створення умов і можливостей для миробудівництва у постконфліктний період (або в період трансформації політичних систем у авторитарних державах).
Як зауважив у коментарі «Юридичній газеті» конфліктолог, фасилітатор діалогів Максим Єлігулашвілі, досвід людства свідчить, що завершення війни, повернення окупованих територій не призводить автоматично до стабілізації ситуації та життя в країні. Він нагадав, що ще в 1960-х роках норвезький дослідник Йохан Галтунг визначив два різновиди миру – «негативний» та «позитивний»:
– «Негативний мир» означає відсутність війни, збройних конфліктів між державами або всередині держав. Сама по собі відсутність війни не гарантує, що люди перестануть страждати від психологічного насильства, репресій, несправедливості та відсутності можливості скористатися своїми правами. Тому «негативного миру» недостатньо.
– «Позитивний мир» – дещо більше. Крім відсутності війни або збройних конфліктів, це ще й створення умов для рівності, справедливості та розвитку. На сьогодні, коли російсько-українська війна ще в розпалі, усі питання навколо гіпотетичного майбутнього після неї – мегаскладні, чимало із них однозначної відповіді не мають, а теми справедливості та відповідальності, покарання чи амністії тоді, коли в суспільстві продовжують резонувати тяжкі злочини, пов’язані з порушенням прав людини та зневажанням людської гідності, залишаються украй чутливими.
Також Максим Єлігулашвілі навів приклади держав, де правосуддя перехідного періоду застосовувалось при переході від збройного конфлікту (у тому числі наслідків окупації) до стану миру (Боснія та Герцеговина, Колумбія, Ліберія, Сербія, Хорватія), а також при переході від авторитарного режиму до демократичної політичної системи (Аргентина, Демократична Республіка Конго, Індонезія, Південна Африка, Східний Тимор, Чилі).
При цьому експерти наголошують, що у кожному випадку постконфліктного врегулювання застосування правосуддя перехідного періоду є унікальним, але ключових елементів чотири:
• реалізація права знати правду про перебіг подій збройного конфлікту;
• інституційні реформи як гарантія неповторення збройного конфлікту;
• заходи із відшкодування шкоди потерпілим від збройного конфлікту;
• притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні найтяжчих злочинів (зокрема, злочину геноциду, злочинів проти людяності, воєнних злочинів).
Якою мірою ці елементи реалізуються в Україні?
Головною особливістю застосування перехідного правосуддя в Україні є те, що процес постконфліктного врегулювання відбувається за умов, коли триває міжнародний збройний конфлікт, спричинений збройною агресією Російської Федерації.
«Помилковим буде зводити перехідне правосуддя лише до відповідальності за злочини чи амністії. Спектр питань та механізмів перехідного правосуддя значно ширший, це – комплекс соціальних практик і активностей, інституційних змін і юридичних механізмів, де право (правова система) є одночасно як інструментом, так і об’єктом впливу. Нині, коли в Україні триває міжнародний збройний конфлікт, спричинений збройною агресією Російської Федерації, а також тимчасова окупація Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, частин Донецької та Луганської областей, першочерговим завданням перехідного правосуддя є створення умов для дотримання, захисту та відновлення прав людини і основоположних свобод громадян України», – пояснює Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим, голова робочої групи з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Комісії з питань правової реформи, кандидат юридичних наук, доцент Антон Кориневич.
Цю робочу групу було створено в серпні 2019 року. За рік вона завершила напрацювання Концепції перехідного правосуддя, яка має стати відповіддю держави Україна на виклики міжнародного збройного конфлікту та тимчасової окупації частини її території, подолання його наслідків тощо.
Стосовно Концепції як рамкового документа національної моделі перехідного правосуддя для України Антон Кориневич зауважує: «Юридична гнучкість перехідного правосуддя передбачає, на нашу думку, двоетапну модель його юридичного закріплення:– на першому етапі доцільним є формулювання найбільш загальних принципів у рамковому документі, які б відповідали суспільним очікуванням, з легітимізацією найбільш авторитетною в суспільстві на даний момент державною інституцією;
– на другому етапі конкретизація цих принципів у регуляторному акті або актах (закон/закони, підзаконні акти).
Така модель є найбільш ефективною і дієвою, вона забезпечує консолідацію суспільства, єдність політичної волі й досягнення цілей постконфліктного регулювання».
Юридичні та неюридичні механізми та практики
«Хоча постконфліктне врегулювання безпосередньо не входить до міжнародного гуманітарного права, воно тісно пов’язане з ним. Його природа, як і всі практики МГП, має гуманітарну сутність», – зазначає член робочої групи з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Комісії з питань правової реформи, віцепрезидент Української асоціації міжнародного права, кандидат юридичних наук Тимур Короткий.
Він зауважив, що міжнародно-правову основу правосуддя перехідного періоду створюють міжнародні договори і норми звичаєвого міжнародного права прав людини, міжнародного гуманітарного і міжнародного кримінального права: «Міжнародні стандарти правосуддя перехідного періоду включені до низки актів міжнародних організацій рекомендаційного характеру:
• Декларація основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою (Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 40/34, 1985 р.);
• Основні принципи та керівні положення, що стосуються права на правовий захист і відшкодування шкоди жертвам грубих порушень міжнародних норм в галузі прав людини та серйозних порушень міжнародного гуманітарного права (Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 60/147, 2005 р.);
• Доповідь незалежного експерта Діани Орентліхер щодо оновлених принципів захисту та просування прав людини через дії по боротьбі з безкарністю (UN Doc. Ні E / CN.4 / 2005/102 / Add.1);
• Права людини та перехідне правосуддя (Резолюція Ради з прав людини ООН 12/11, 2009 р.);
• Право на встановлення істини (Резолюція Ради з прав людини ООН 12/12, 2009 р.);
• Право на встановлення істини (Резолюція Ради з прав людини ООН 68/165, 2013 р.);
• Основи політики ЄС щодо підтримки перехідного правосуддя (16 листопада 2015 року);
• Доповідь Спеціального доповідача про сприяння встановленню істини, правосуддю, відшкодуванню шкоди та гарантіям недопущення порушень (ООН, 2018 р. A/73/336).
«У процесі реалізації у конкретному постконфліктному суспільстві перехідне правосуддя багато в чому ґрунтується на правових рішеннях і регуляторних механізмах. Але сила концепції Transitional Justice не зводиться до виключно юридичних механізмів і практик. Чимале значення має, наприклад, вплив на колективну пам’ять щодо усвідомлення травматичного досвіду минулого. Якщо вдатися до алегорій, то набір принципів, моделей, форм, практик Transitional Justice складаються ніби пазли в єдиний цілий комплекс. Загалом перехідне правосуддя – це про формування спільного бачення історії, документування злочинів та пам’ять про жертв конфлікту. Це, врешті-решт, – гарантії неповторення конфлікту в майбутньому», – підсумував Тимур Короткий.