У листопаді 2020 р. Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) виповнилось 70 років з дня підписання. На сьогоднішній день під її захистом знаходяться близько 830 млн людей у 47 європейських країнах, включаючи Україну. Контроль за реалізацією державами-учасницями Конвенції взятих на себе зобов'язань щодо забезпечення прав та основоположних свобод людини здійснюється Європейським судом з прав людини (далі — ЄСПЛ).
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
З набранням Конвенцією чинності для України у 1997 р. наша держава визнала для себе обов'язковою юрисдикцію ЄСПЛ. Рішення ЄСПЛ є обов'язковими для виконання Україною, та українські суди повинні застосовувати (і насправді активно застосовують) при розгляді справ як Конвенцію, так і практику ЄСПЛ як джерело права.
Пропонуємо розглянути 5 рішень ЄСПЛ 2020 р., які привернули нашу увагу, оскільки можуть мати вплив на правову систему України та відображають найбільш актуальні теми від домашнього насильства до корупції та все ще не всюди гарантованого права на мирні зібрання.
Справа 1. «Левчук проти України» (заява №17496/19): перше рішення проти України щодо домашнього насильства
Важливим сигналом для України є рішення ЄСПЛ у справі «Левчук проти України», яка стала першою справою проти України щодо домашнього насильства. Ця справа наглядно демонструє необхідність переглянути державний підхід до проблеми домашнього насильства в Україні. Можливо, саме це рішення ЄСПЛ стане поштовхом до ратифікації Україною Стамбульської конвенції «Про запобігання та протидію насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами», яка була підписана Україною ще в 2011 р., але досі викликала спротив більшої половини українських парламентарів.
Зокрема, у цій справі ЄСПЛ дійшов висновку, що Україна порушила свої позитивні зобов'язання щодо захисту прав людини на повагу до приватного життя, оскільки національні суди не дослідили належним чином майбутній ризик домашнього насильства при розгляді позову Ірини Левчук про виселення з квартири її колишнього чоловіка, який зловживав алкоголем та систематично застосовував насильство до неї в присутності дітей. Тож 3 вересня 2020 р. ЄСПЛ прийняв важливе для України рішення: визнав порушення ст. 8 Конвенції і постановив виплатити сатисфакцію — 4 500 євро моральної шкоди та 1 150 євро за юридичні та інші витрати.
Справа 2. «Центр демократії та верховенства права проти України» (заява №10090/16): доступ до даних щодо публічних осіб
У контексті відкритості даних щодо політичної еліти та антикорупційного курсу України важливим є рішення ЄСПЛ у справі «Центр демократії та верховенства права проти України», яке було прийняте 26 березня 2020 р. У цій справі українська громадська організація оскаржила відмову Центральної виборчої комісії у 2014 р. надати копії автобіографій кандидатів у народні депутати, а саме Віталія Кличка, Юлії Тимошенко, Олега Ляшка, Арсенія Яценюка, Ганни Гопко та Юрія Бойка, тоді як витяги їх автобіографій були опубліковані на веб-сайті Центральної виборчої комісії.
У той час, як українські суди всіх інстанцій вирішили, що інформація, не опублікована у витягах, була конфіденційною з огляду на персональні дані народних депутатів, ЄСПЛ визнав відмову Центральної виборчої комісії порушенням Україною ст. 10 Конвенції — права на свободу вираження поглядів. З точки зору ЄСПЛ, порушення полягало у відмові надати інформацію про освіту та трудову діяльність, що містилася в автобіографіях кандидатів у народні депутати Верховної Ради України. Зокрема, ЄСПЛ дійшов висновку, що доступ до цієї інформації має важливе значення для реалізації права на свободу вираження поглядів та що запитувана інформація відповідала критерію суспільного інтересу, оскільки кандидати у народні депутати повинні були очікувати значної уваги громадськості до своїх кандидатур, у т. ч. до їх освіти та професійного досвіду.
Враховуючи існуючий і досі традиційний спротив державних органів відкривати дані щодо представників політичної еліти, це рішення ЄСПЛ є важливим прецедентом для реалізації права українців на свободу вираження поглядів і, можливо, стане ще одним важелем впливу на державні органи в аналогічних ситуаціях у майбутньому.
Справа 3. «Навальний та Гунько проти Росії» (заява №75186/12): придушення законних протестів
Одним з останніх є рішення ЄСПЛ у справі «Навальний та Гунько проти Росії», яке було винесене 10 листопада 2020 р. щодо придушення мирних зібрань.
6 травня 2012 р. в центрі Москви проводився погоджений «Марш мільйонів» проти майбутньої інавгурації президента. У цій справі Олексій Навальний і Вадим Гунько оскаржили своє затримання під час того маршу, тримання у поліцейському відділку та подальше притягнення до адміністративної відповідальності російськими судами вже на наступний день після затримання.
ЄСПЛ виявив наступні порушення Конвенції з боку Росії: ст. 3 (заборона катування); ст. 5 (право на свободу та особисту недоторканість); ст. 6 (право на справедливий суд); а також ст. 11 (свобода зібрань та об'єднань). Як результат, ЄСПЛ зобов'язав Росію виплатити Олексію Навальному компенсацію в розмірі 8,5 тис. євро, а Вадиму Гуньку — 7,5 тис. євро.
За рахунок того, що російський опозиціонер Олексій Навальний є публічною особою та впізнаваний на міжнародній арені, рішення у цій справі є резонансним та показовим для держав, які також практикують придушення мирних зібрань. Незважаючи на те, що в останні роки в Україні відсутні системні проблеми з проведенням мирних зібрань, таке рішення ЄСПЛ є хорошим нагадуванням про важливість демократичних цінностей.
Справа 4. «Платіні проти Швейцарії» (заява №526/18): позбавлення спортсменів права займатися професійною діяльністю
Для любителів спорту цікавим має бути рішення від 11 лютого 2020 р. у справі «Платіні проти Швейцарії» щодо відсторонення через корупційний скандал видатного футболіста і колишнього президента УЄФА та віце-президента ФІФА Мішеля Платіні.
Нагадаємо, у 2015 р. ФІФА відкрила дисциплінарне провадження щодо отримання Платіні премії у розмірі 2 млн швейцарських франків. В результаті Мішелю Платіні було заборонено займатися будь-якою професійною діяльністю у сфері футболу протягом 8 років та накладено на нього штраф у розмірі 80 тис. швейцарських франків. У подальшому через оскарження рішення ФІФА Спортивний арбітражний суд (далі — CAS) зменшив строк призупинення діяльності до 4 років та розмір штрафу до 60 тис. швейцарських франків. Федеральний суд Швейцарії залишив у силі це рішення CAS. Мішель Платіні звернувся в ЄСПЛ щодо порушення свободи здійснення професійної діяльності, що начебто суперечить ст. 8 Конвенції. Однак ЄСПЛ відхилив скаргу заявника як явно необґрунтовану. Суд визначив, що беручи до уваги серйозність такої неналежної поведінки, високу посаду, яку Платіні обіймав у керівному футбольному органі, а також необхідність відновлення репутації спортивної сфери та ФІФА, санкції не були надмірними та свавільними.
Цікавим аспектом цієї справи є те, що ЄСПЛ встановив свою компетенцію розглядати спір проти Швейцарії через накладення санкцій на заявника спортивною організацією ФІФА. Також звертаємо увагу, що рішення у цій справі було винесене у 2020 р., вже після того, як у 2019 р. закінчився строк призупинення діяльності Мішеля Платіні.
Справа 5. Звернення НАБУ до ЄСПЛ: зняття імунітету з члена сім'ї судді ЄСПЛ
Ще одна неординарна ситуація в цьому році була викликана запитом НАБУ до ЄСПЛ щодо зняття міжнародного імунітету з Георгія Логвінського, колишнього народного депутата («Народний фронт») та чоловіка судді ЄСПЛ Ганни Юдківської.
Предметом розслідування НАБУ стосовно декількох екс-посадовців Міністерства юстиції України є укладення мирової угоди щодо відшкодування 54 млн грн приватній компанії «Золотий Мандарин», що свого часу звернулася з позовом до України у ЄСПЛ. 6 липня 2020 р. ЄСПЛ виніс рішення, яким відмовив НАБУ у знятті імунітету та, більше того, звинуватив Агентство в порушенні міжнародного права з посиланням на тиск на свідків та ведення незаконної слідчої діяльності ще до направлення запиту.
Таке рішення ЄСПЛ наразі є безпрецедентним, оскільки Суд уперше відмовив у знятті імунітету. Зокрема, у 2011 р. ЄСПЛ погодив зняття імунітету з дружини судді Бірсана, щодо якої було відкрито корупційну справу в Румунії. Натомість у відповідь на запит НАБУ ЄСПЛ не тільки не погодився його задовольнити, а й вказав на недоліки в роботі НАБУ, що не надто позитивно впливає на імідж НАБУ як органу, котрий повинен протистояти корупції в Україні.
А взагалі, відповідно до статистики, протягом 1959–2019 рр. ЄСПЛ виніс 1 413 рішень стосовно до України, що робить її 5‑ю серед 47 країн-членів Конвенції за кількістю прийнятих щодо них рішень. Безперечно, представники державної влади не відразу схвалюють рішення ЄСПЛ, винесені проти них, та часто не прагнуть їх виконувати. Однак кожне рішення ЄСПЛ поступово відточує нашу правову систему та перетворює Україну на все більш прогнозовану юрисдикцію, не кажучи вже про позитивний вплив рішень ЄСПЛ на практику складення та аргументування рішень судами України.