Обмежувальний припис є одним із заходів, що імплементований у вітчизняне законодавство шляхом ухвалення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі — Закон). Потреба у такому заході була зумовлена великою кількістю зафіксованих випадків домашнього насильства й відсутністю в законодавстві належних заходів реагування та протидії йому. Застосовується він у випадках вчинення щодо постраждалих осіб домашнього насильства.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Відповідно до Закону, домашнє насильство — це дії, які проявляються у фізичних, психологічних, економічний чи сексуальних формах та вчиняються між родичами, подружжям чи іншими людьми, які спільно проживають, але не перебувають у родинних відносинах чи шлюбі. За видами домашнє насильство може бути фізичним, психологічним, економічним чи сексуальним. Обмежувальний припис як інструмент в ідеалі мав би сприяти захисту постраждалих від домашнього насильства й запобіганню продовження вчинення щодо них подібних діянь.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону, обмежувальний припис стосовно кривдника є встановленим у судовому порядку заходом тимчасового обмеження прав чи покладення обов’язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, що спрямований на забезпечення безпеки постраждалого. Він покликаний, передусім, забезпечити безпеку постраждалої особи шляхом покладання на кривдника тимчасових обмежень його прав, які можуть включати заборону:
- cпільного проживання разом з постраждалою особою;
- перебування з постраждалою особою на одній території;
- наближатися до постраждалої особи, переслідувати її;
- вести листування чи контактувати з нею через третіх осіб чи безпосередньо.