У світі немає нічого досконалого. Погоджуючись с професором Стівеном Хокінгом, можна стверджувати, що недосконалість – це природа існування нашого світу. Будь-яка система вирішення спорів не є виключенням. Особливо це стосується молодих систем, які ще формуються та не пройшли тривалого періоду історичного шляху. Яскравим прикладом є система вирішення спорів у футболі.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
У 2001 р. ФІФА запровадила новий орган для вирішення контрактних спорів, яким стала Палата з вирішення спорів ФІФА (далі – ПВС ФІФА). За своєю суттю ПВС ФІФА є міжнародним арбітражем, який створено для надання гравцям (тренерам) та футбольним клубам швидкого й дешевого механізму вирішення трудових спорів на міжнародному рівні.
При цьому ФІФА зазначила, що цей механізм не впливає на конституційні права вирішувати трудові спори в інших органах. Навпаки, пропонувалась установа, що орієнтується на футбол та є більш обізнаною з реаліями сучасного футболу. ПВС ФІФА швидко набрала популярності. На сьогодні цей орган розглядає основні спори, які виникають з міжнародних футбольних трудових правовідносин.
З іншого боку, ФІФА (зокрема, у своєму статуті) передбачила, що конфедерації, члени та ліги визнають Спортивний арбітражний суд (далі – КАС) як незалежний судовий орган та зобов’язуються забезпечити, що футболісти (тренери) та офіційні особи будуть виконувати рішення, винесені КАСом. Фактично, Спортивний арбітражний суд є міжнародним арбітражем, який розглядає спори як суд першої інстанції, та одночасно апеляційною інстанцією на рішення ПВС ФІФА або відповідних органів футбольного правосуддя національних футбольних федерацій. Тобто як ПВС ФІФА, так і КАС вважаються повноцінними міжнародними арбітражами, а їх рішення підпадають під дію Нью-Йоркської Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень.
У той же час ФІФА ввела в дію правило, за яким звернення до національних судів забороняється, крім випадків прямо передбачених у статутах ФІФА. Це правило визначає, що національні федерації у свої статутних документах введуть відповідну заборону на звернення до суду. При цьому, замість звернення до звичайних судів, має існувати положення про передачу спорів до арбітражної установи. У випадку порушення такого правила, тобто звернення до суду, відповідна федерація повинна застосовувати санкції до будь-якої сторони, яка порушує це правило.
Федерація Футболу України (далі – ФФУ) сумлінно імплементувала таке правило та передбачила, що для вирішення будь-яких спірних питань і конфліктів, що виникають між суб’єктами футболу в межах дії статуту або регламентних документів ФФУ, юридичні особи, клуби, офіційні та посадові особи, тренери й футболісти повинні послідовно вичерпати всі внутрішні засоби правового захисту, а також КАС як останню інстанцію.
Окрім цього, ФФУ створило національний орган вирішення контрактних спорів – Палату з вирішення Спорів ФФУ (далі – ПВС ФФУ або Палата). На відміну від ПВС ФІФА, що є міжнародним арбітражем, правовий статус ПВС ФФУ залишає більше запитань, ніж відповідей. Так, у своїх Правилах та у Дисциплінарних Правилах ФФУ передбачено, що Палата є незалежною, створеною згідно з вимогами ФІФА інстанцією з розгляду та вирішення справ або врегулювання спорів і прийняття рішень між суб’єктами футболу згідно з Регламентом ФФУ зі статусу і трансферу футболістів. Чи є цей орган арбітражем в класичному розумінні або чимось іншим? Яке місце цей орган посідає у правовій системі України? Жодної конкретної відповіді на ці питання немає. Єдине, що відомо, ПВС ФФУ має виключну компетенцію розглядати та вирішувати спори, пов’язані з діяльністю у професійному футболі між професійними клубами й футболістами, а також між професійними клубами та тренерами, які стосуються питань працевлаштування і контрактних спорів, що виникають з трудових правовідносин.
Таким чином, за загальним правилом, сьогодні в українському футболі трудові (контрактні) спори між футбольними Клубами та футболістами (тренерами) розглядаються ПВС ФФУ у першій інстанції. Крім того, якщо футболіст (тренер) є іноземцем, тоді такий трудовий спір може бути розглянутий у ПВС ФІФА або безпосередньо у КАС, якщо є відповідне арбітражне застереження у контракті з клубом. Якщо рішення ПВС ФФУ не влаштовує будь-яку сторону справи, то така сторона упродовж 21-го дня з моменту отримання повного тексту рішення ПВС ФФУ може оскаржити рішення до КАС як до апеляційної інстанції. Рішення ж КАСу є остаточним, його оскарження не допускається.
Рішення ПВС ФФУ повинно виконуватися сторонами добровільно. Однак, як свідчить практика, українські клуби дуже часто нехтують цим обов’язком та можуть, приміром, ухилятися від сплати коштів. У такому разі ФФУ бере на себе роль виконавця, який діє через свої дисциплінарні органи – Контрольно-дисциплінарний комітет (далі – КДК ФФУ) та Апеляційний комітет (далі – АК ФФУ). Саме ці органи приводять до виконання рішення ПВС ФФУ та притягають до дисциплінарної відповідальності винних осіб. Найбільш поширеними санкціями є позбавлення турнірних очок та фінансові штрафи.
В цілому, така система вирішення трудових спорів в українському футболі виглядає завершеною та збалансованою. Однак залишаються дуже проблемні питання, вирішення яких не вкладається у таку збалансовану систему.
Одним з таких питань є строк звернення для стягнення заробітної плати, до якої також входять бонуси та інші преміальні виплати. Актуальне це питання, насамперед, через ситуації, які виникають, зокрема, коли багато футбольних клубів мають прострочені заборгованості перед своїми футболістами й тренерами. Українське законодавство не передбачає існування строку позовної давності за позовами про стягнення заробітної плати, тобто навіть якщо пройде 10 років, футболіст (тренер) має право звернутися до суду з відповідним позовом. Проте ПВС ФФУ такий позов не задовольнить, адже загальний строк звернення до Палати встановлюється тривалістю у 2 роки з моменту події, що стала підставою для виникнення спору. Це рішення необхідно буде оскаржувати до КАСу, однак результат, скоріш за все, буде аналогічним.
У зазначеній ситуації логічним і розумним було б звернення до національного суду без розгляду Палатою та КАСом, але, як вже зазначалось, це прямо заборонено. До того ж, якщо безпосередньо звертатися до національного суду, КДК ФФУ зобов’яже заявника відмовитися від позову шляхом подання відповідної заяви до суду, наслідком чого повинно стати закриття провадження у справі, та ще й застосує дисциплінарні санкції. Цілком логічним є питання відповідності такого положення законодавству України.
На практиці можуть виникати й інші приклади. Наприклад, коли футболіст (тренер) або футбольний клуб опиняться в юридичному лабіринті, з якого вибратися без санкцій їм буде дуже складно, якщо формально дотримуватися положень регламентних норм ФІФА та ФФУ. Історія і практичний досвід виправляють помилки та роблять систему досконалішою. Однак доки національні суди чи КАС не нададуть юридичні відповіді на поставлені питання, система футбольного правосуддя буде приватизована ФФУ, а її користувачі перебуватимуть у лабіринті невизначеності.
Викладене у статті є особистою позицією автора.