Однією з ключових проблем у сучасному спорті вже багато років залишається застосування спортсменами допінгу. У зв’язку з цим антидопінгове законодавство у всьому світі з кожним роком вдосконалюється й посилюється. Боротьбу з допінгом ведуть спеціально уповноважені спортивні організації, що мають статус громадських і недержавних та наділяються контрольно-наглядовими й процесуальними повноваженнями. Про це йшла мова на черговому засіданні Комітету зі спортивного права Асоціації правників України, під час якого фахівці обговорювали практичні аспекти правового регулювання допінгу в спорті.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
З давніх-давен…
Так, за словами заступника голови Комітету АПУ зі спортивного права, керуючого партнера ЮФ Golden Gate, члена Палати з вирішення спорів ФФУ Антона Сотіра, допінг існує ще з часів давнього спорту (Рим, Греція). Втім активного поширення він набув з розвитком медицини та біохімії у ХIX-XX ст. Особливо цьому сприяли поява нових препаратів та методів поліпшення спортивних результатів.
Вперше серйозну увагу цій проблемі було приділено у 1960 р., коли на Олімпійських Іграх у Римі велосипедист із Данії Кнуд Енемарк Йенсен загинув у велогонці на 100 км. Як виявилося пізніше, задля перемоги спортсмен вживав амфетамін та никотінелл-тартрат. Після цього випадку у світі розпочинається активна боротьба з допінгом. «Через те, що ця сфера довгий час не регулювалася, спортсмени використовували різноманітні наркотичні речовини, й ці випадки нерідко закінчувалися летально. Невдовзі всі зрозуміли, що з цим необхідно боротися, причому усіма можливими способами (як у спортивній площині, через спортивні організації, так і на державному рівні)», – зазначив Антон Сотір.
Кодекс soft law
Саме з цією метою Всесвітнім антидопінговим агентством було прийнято Всесвітній антидопінговий кодекс. Остання версія документу набула чинності на початку 2015 р. Кодекс є основоположним й універсальним документом, на якому ґрунтується Всесвітня антидопінгова програма у спорті. Основна його мета – це захист фундаментального права спортсменів брати участь у змаганнях, вільних від допінгу, а також забезпечувати створення узгоджених, скоординованих та ефективних антидопінгових програм як на міжнародному, так і на національному рівнях.
Задля досягнення ефективної взаємодії з тих питань, у яких потрібна одностайність, Кодекс містить доволі конкретні положення. При цьому він досить універсальний у тих випадках, коли потрібний гнучкий підхід до питань застосування на практиці принципів боротьби з допінгом.
Як йдеться у документі, всі положення Кодексу обов'язкові та мають виконуватися кожною антидопінговою організацією, спортсменом або іншою особою. Водночас, Кодекс не замінює та не скасовує необхідність всеосяжних антидопінгових правил, які повинні бути прийняті кожною антидопінговою організацією. Деякі положення Кодексу мають бути включені у власні антидопінгові правила кожної антидопінгової організації без істотних змін. Іншими ж положеннями Кодексу є керівні принципи, що дають змогу кожній антидопінговій організації гнучкіше формулювати правила або встановлювати вимоги, обов'язкові для виконання кожною антидопінговою організацією, без необхідності їх повторення у власних антидопінгових правилах.
«Антидопінговий Кодекс – це свого роду soft law. Його норми не є нормами міжнародного права, які конкретна країна ратифікує, і вони є обов’язковою частиною національного права. В основному, норми Кодексу імплементуються спортивними органами та є обов’язковими для спортсменів і людей, які підпадають під юрисдикцію цих правил», – повідомив пан Сокір.
Тести, лабораторії, стандарти…
При цьому експерт відзначає, що поряд із застосуванням норм Кодексу дуже важливу роль відіграють додаткові документи. «Мова йде про заборонний список, який постійно змінюється та містить різні типи заборонених речовин, розділених на класи. Сюди входять міжнародні стандарти з тестування та розслідування; міжнародні стандарти для лабораторій, що мають бути однаково акредитовані в усьому світі та дотримуватися відповідних стандартів (процедурне правило, яким чином береться тест, як він зберігається, перевозиться). Нещодавно була справа, котра стосувалася ямайських атлетів, коли саме через те, що була порушена ця процедура, спортивна санкція була скасована. Також до списку входять міжнародні стандарти для TUE (Therapeutic Use Exemptions) – терапевтичне використання препаратів (випадки, коли спортсмену необхідно прийняти лікарський засіб через хворобу)», – розповідає юрист.
Не лише заборонені препарати…
За словами заступника голови Комітету АПУ зі спортивного права, Антидопінговий кодекс досить успішно працює, завдяки так званій «ідеї суспільного договору»; імплементації його норм через міжнародні спортивні організації; пірамідальній структурі (міжнародні органи – національні федерації – атлети – клуби – інші особи); підтримці національними урядами, через затвердження законів на національному рівні.
Торкаючись питань антидопінгових порушень, Антон Сотір зазначив, що сюди належить не лише наявність забороненого препарату в пробі спортсмена, використання або спроба використання забороненого препарату чи методу, а й ухилення, відмова або неявка на процедуру надання проби; ненадання інформації про місцезнаходження; фальсифікація або спроба фальсифікації будь-якої складової допінг-контролю; володіння забороненою субстанцією чи забороненим методом; розповсюдження забороненої субстанції або методу; призначення спортсмену забороненої субстанції тощо.
Принцип strict liability
Особливу увагу учасники засідання приділили так званому принципу STRICT LIABILITY (пряма відповідальність при наявності забороненого препарату в пробі спортсмена). Отже, як було зазначено, спортсмени несуть відповідальність за будь-яку заборонену субстанцію чи її метаболіти та маркери, виявлені в їхніх пробах. Відповідно, немає потреби доводити факт наміру, провини, халатності або усвідомленого використання.
«Не важливо, чи мав намір атлет прийняти препарат, чи він прийняв його через халатність. Якщо в пробі знайшли заборонений препарат, вважається, що правила порушені, а потім необхідно доводити, яким чином він туди потрапив», – наголосив пан Сокір.
«Щодо правопорушень, які стосуються позитивної проби в аналізах, тут вина не має значення. Не є важливою наявність чи відсутність вини, наміру, умислу тощо. Це має значення лише за певних умов задля встановлення розміру відповідальності. Є стандартна санкція (2-4 роки), залежно від правопорушення. Якщо за певних умов до неї не було скоєно правопорушення, або не було серйозної провини, то вона може зменшуватися. Але правопорушення виникає у той момент, коли субстанція потрапляє до організму спортсмена», – зазначив партнер ЮБ «Єгоров, Пугінскій, Афанасьєв і партнери» Україна Маркіян Ключковський.