Професійний спорт – один з найемоційніших видів людської активності, зітканий з перемог та поразок, звершень та невдач, драматичних поворотів та несподіваних фіналів. Водночас це повноцінне шоу, яке має величезний економічний ефект. Ні для кого не секрет, що головною метою професійного спорту як в Україні, так і за її межами є отримання прибутку в найрізноманітніших формах: від продажу квитків, трансляції на ТВ та в мережі Інтернет до букмекерських контор і нелегальних тоталізаторів. Однак в основі цієї події лежить фізична активність професійного спортсмена. Тому для проведення насправді видовищної спортивної події, яка зможе привернути увагу великої кількості людей, спортивним організаціям необхідно залучати до змагань кваліфікованих спортсменів, які здатні продемонструвати високі спортивні результати.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Питання врегулювання трудових відносин у такій специфічній сфері як професійний спорт потребує вдосконалення, оскільки станом на сьогодні основний національний закон у галузі спорту – Закон України «Про фізичну культуру і спорт» від 24.12.1993 р. №3808-XII (далі – Закон) – стосується лише загальних основ діяльності у сфері фізичної культури та спорту, регулює суспільні відносини у створенні умов для розвитку фізичної культури та спорту, а також не містить навіть прийнятного визначення такого поняття як контракт із професійним спортсменом.
У ст. 38 цього Закону зазначено, що діяльність у професійному спорті спортсменів, тренерів та інших фахівців, яка полягає у підготовці та участі у спортивних змаганнях серед спортсменів-професіоналів і є основним джерелом їхніх доходів, провадиться відповідно до цього Закону, Кодексу законів про працю України та інших нормативно-правових актів, а також статутних та регламентних документів відповідних суб'єктів сфери фізичної культури та спорту й міжнародних спортивних організацій.
Спортсмен набуває статусу спортсмена-професіонала з моменту укладення контракту з відповідними суб'єктами сфери фізичної культури та спорту про участь у змаганнях серед спортсменів-професіоналів.
Згідно з ч. 3 ст. 21 Кодексу законів про працю України (далі – КЗПП України), особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки та відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору (в тому числі дострокового) можуть встановлюватися за угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Отже, аналізуючи положення вищевказаних норм законодавства, можна дійти висновку, що для врегулювання трудових правовідносин між спортсменами та суб'єктами сфери фізичної культури укладається саме трудовий контракт, тобто не простий трудовий договір зі стандартними умовами, а документ, в якому сторони мають право самостійно погодити строк його дії, права, обов'язки та відповідальність сторін (у тому числі матеріальну), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, додаткові соціальні пільги, гарантії, штрафні санкції за порушення умов контракту, умови розірвання контракту (в тому числі дострокового).
Проте деякі науковці вважають, що контракт із професійним спортсменом містить всі ознаки цивільно-правового договору, у зв’язку з чим він має регулюватися нормами цивільного, а не трудового законодавства.
Ситуація ускладнюється тим, що для командних та індивідуальних видів спорту властива різна специфіка відносин між тим, хто забезпечує роботою, і тим, хто її виконує. Командним видам спорту притаманні відносини роботодавець – працівник. При цьому клуб виступає роботодавцем, а спортсмен – працівником.
У ст. 11 Регламенту «Чемпіонату України з хокею з шайбою – Чемпіонату Української хокейної ліги сезону 2017-2018 років», затвердженого ТОВ «Українська хокейна ліга» та погодженого ВГО «Федерація хокею України», наведено визначення контракту хокеїста: «Контракт є двосторонньою угодою про встановлення трудових відносин між Клубом і Хокеїстом, що визначає належність Хокеїста до фізкультурно-спортивної організації (Клубу)».
Аналогічний підхід можемо побачити в Регламенті Всеукраїнських змагань з футболу серед команд клубів Професіональної футбольної ліги сезону 2017/18, затвердженого конференцією Об’єднання футбольних клубів «Професійна футбольна ліга України» та виконавчим комітетом Громадської спілки «Федерація футболу України». Відповідно до глави «Визначення термінів» названого регламенту, контрактом є форма трудової угоди між футбольним клубом та його працівником з усіма додатками, змінами та доповненнями, укладена відповідно до законодавства України, Регламенту ФФУ зі статусу і трансферу футболістів та інших документів ПЛ, ПФЛ, АФУ, ФФУ, ФІФА, УЄФА.
Тобто регламенти вищевказаних спортивних організацій чітко вказують на те, що контракт із професійним спортсменом регулює саме трудові відносини між клубом та спортсменом.
Незважаючи на те, що в контракті мали б бути зафіксовані умови обох сторін, як правило, спортивні організації у своїх регламентах імперативно встановлюють, що контракти з професійними спортсменами укладаються лише за типовою формою, затвердженою такою спортивною організацією.
Наприклад, Регламентом «Чемпіонату України з хокею з шайбою – Чемпіонату Української хокейної ліги сезону 2017-2018 років» передбачено, що контракти з хокеїстами укладаються лише за типовою формою контракту, яка затверджується Українською Хокейною Лігою. Контракти, відмінні від типової форми, до реєстрації в УХЛ не приймаються, а претензії щодо них не розглядаються.
Істотними умовами контракту з професійним спортсменом, як правило, є такі:
• строк дії контракту;
• умови тренувань та підготовки до змагань;
• участь у змаганнях та очікуваний результат;
• права та обов’язки сторін;
• умови оплати праці та соціальний пакет;
• вимоги до способу життя спортсмена;
• дострокове розірвання контракту з ініціативи спортсмена та спортивної організації;
• відповідальність за порушення умов контракту та вирішення спорів.
В індивідуальних видах спорту достатньо часто спортсмен не працює на клуб, а здійснює діяльність, яка за всіма ознаками є незалежною професійною діяльністю, хоча й не визнається такою чинним Податковим кодексом України. Такий спортсмен укладає договір із промоутером, який фактично забезпечує доступ спортсмена до певних змагань, отримуючи при цьому фіксовану винагороду або відсоток від доходу, отриманого спортсменом. Тут очевидним є цивільно-правовий характер відносин сторін, а використання терміну «контракт» у розумінні особливої форми трудового договору є недоречним. На жаль, чинне законодавство не враховує цієї специфіки та взагалі нічого не містить про те, що спортсмен може отримувати прибуток шляхом провадження незалежної професійної діяльності.
Сторони надають умовам таких договорів статус інформації з обмеженим доступом. Ознайомлення з широким масивом договірної практики у цій сфері є нетривіальним завданням.
Актуальна прецедентна практика зводиться до вирішення класичних трудових спорів про стягнення заробітної плати на порушення порядку розірвання контракту та подекуди – до вирішення питань про виїзд неповнолітніх спортсменів за кордон без дозволу другого з батьків тощо. Масив прецедентної практики у сфері правовідносин промоутер – спортсмен майже відсутній; він є недостатнім для формування наукових та прикладних висновків і пропозицій.
Таким чином, формула «Контракт зі спортсменом ≠ трудовий договір» має значно ширше значення, ніж просто відмінність контракту від трудового договору. Вона викриває прогалину, яка існує в чинному законодавстві, щодо статусу незалежного професійного спортсмена, провадження ним незалежної професійної діяльності та взагалі будь-якого специфічного правового регулювання правовідносин «професійний спортсмен – промоутер». Врегулювання цього інституту в прогресивний спосіб у майбутньому може мати неабиякий економічний ефект. Якщо гіпотетично припустити наявність в Україні ефективного судового захисту, прогресивної ставки податку (наприклад, можливості застосування до контрактів спортсменів, промоутерів єдиного податку за ставкою 3-5%) та прогресивного правового регулювання, стимул регулювати відносини українським законом та отримувати статус податкового резидента України з’явився б не лише у наших спортсменів, а також в іноземних громадян. А це і доходи бюджету, і престиж країни.