Чомусь дуже часто словосполучення «шлюбний договір» протиставляють слову «кохання». Так склалося, що в побуті укладення шлюбного договору сприймається як відсутність почуття кохання між тими, хто укладає такий договір. Коли хтось з подружжя чує рекомендацію укласти шлюбний договір, то нерідко виникають такі думки: «Я запропоную укласти шлюбний договір, а він/вона вирішить, що я не кохаю його/її, а маю лише меркантильні інтереси». Чомусь у свідомості більшості громадян поняття «шлюбний договір» асоціюється з описом сімейних зрад та поділом дітей під час розлучення. Однак це парадоксальний феномен, адже згідно з українським законодавством саме ці питання не можуть регулюватися шлюбним договором. Напевно, існує якесь пояснення тому, що шлюб у нашому суспільстві асоціюється з повною невизначеністю в майбутньому, як із закритими очима у прірву. Життя показує, що такі «стрибки» рідко призводять до позитивних наслідків.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Шлюб — це суспільний інститут, тому він регулюється відповідним механізмом — правом, яке надає можливість відрегулювати ці відносини за взаємною згодою. Цінність шлюбного договору полягає в тому, що кожна сім'я обрала собі індивідуальний порядок визначення цих відносин. Всупереч вищенаведеним хибним уявленням, укладення шлюбного договору не «вбиває» кохання, а навпаки, жодним чином не торкаючись почуттів, визначає режим того чи іншого майна. Саме це надає подружжю впевненість у завтрашньому дні за будь-яких обставин. Окрім того, шлюбний контракт знімає більшість підстав (якщо не всі) для майнових суперечок між подружжям, що дуже звужує коло причин для майбутніх конфліктів у сім'ї.
Одним з головних наслідків укладення шлюбного договору є ситуація визначеності, коли кожен з подружжя чітко знає, яка річ належить кожному з подружжя, яка належить їм обом (режим спільної власності або часткової сумісної власності), хто і як може розпоряджатися таким спільним майном. Це має дуже велике значення, особливо якщо один з подружжя здійснює підприємницьку діяльність в тій чи іншій формі. Коли бізнесмен, здійснюючи свою діяльність, укладає бізнес-контракти, щоб мати певну визначеність щодо свого майна, то немає жодних підстав не укласти договір, спрямований на створення такої ж визначеності не лише щодо майна, яке використовується в побуті, але й усього майна, призначеного для бізнес-діяльності.
Звичайно, якщо подружжя вирішить розлучитися, то за наявності шлюбного договору поділ майна буде здійснено набагато швидше, ніж в судовому порядку, а головне — безконфліктно. Отже, на нашу думку, шлюбний договір не просто захищає бізнес-активи та інше майно від конфліктних ситуацій, але й захищає бізнес від несподіванок особистого життя бізнесменів.
Строк шлюбного договору
Перед тим як перейти до окремих положень шлюбного договору, слід визначитися щодо одного із загальних питань, яке має дуже важливе значення — строк дії шлюбного договору. Ст. 92 Сімейного кодексу України (далі — СКУ) визначає особливий суб'єктний склад осіб, які мають право укласти такий договір — це особи, які подали заяву на реєстрацію шлюбу, та подружжя. Враховуючи положення ст. 94, 95 СКУ, можна чітко визначити строк набуття чинності шлюбного договору — це дата реєстрації шлюбу (для осіб, які подали заяву) або дата нотаріального посвідчення (для подружжя).
Що стосується дати припинення дії шлюбного договору, то ст. 96 СКУ надає можливість сторонам визначити його індивідуально. Особливе значення має обставина, що чинність договору (або окремих його положень) після припинення шлюбу є можливою лише в тому випадку, якщо сторони це прямо передбачать у договорі. Якщо сторони у шлюбному договорі визначають моменти, пов'язані з розподілом майна під час розлучення, відсутність чіткого визначення того, що договір є чинним не тільки на період, коли сторони перебувають у шлюбі, може призвести до виникнення питання дійсності шлюбного договору в частині розділу майна. Інколи наявність окремих положень конкретного шлюбного договору дозволяє говорити про його комплексний характер, про що також варто зазначити в договорі.
Основні питання, які повинен врегулювати шлюбний договір
На мою думку, головні завдання шлюбного договору визначаються чотирма моментами.
По‑перше, це можливість визначити в договорі той обсяг майна, набутого у шлюбі, на яке не поширюється норма про спільну сумісну власність подружжя на все майно, набуте у шлюбі (ч. 2 ст. 97 СКУ). Сторони можуть самостійно визначити, на яке майно буде поширюватися режим спільної часткової власності, а на яке майно — режим приватної власності одного з подружжя.
По‑друге, укладання шлюбного договору — хороша підстава для закріплення переліку майна, яким володів кожен з подружжя до вступу в шлюб. Як показує практика, наявність такого переліку в договорі інколи буває чи не єдиним доказом того, що майно було придбане саме до шлюбу. Окрім того, в цьому розділі сторони можуть визначити, яке майно, придбане до шлюбу, кожен з них передає у спільну сумісну власність подружжя. Адже відповідно до положень ст. 100 СКУ, до шлюбного договору за взаємною згодою можуть бути внесені зміни. Нерідко вже після реєстрації шлюбу і весілля подружжя фіксує правовий режим майна, яке було подароване на весіллі (визначається, кому було подаровано — подружжю чи одному з подружжя).
По‑третє, можливість визначити режим користування щодо того чи іншого об'єкта. Зазвичай у шлюбному контракті подружжя погоджує, яким майном кожен з них може розпоряджатися без згоди іншого, яким майном можуть розпоряджатися тільки разом. Звичайно, це стосується і бізнес-активів, і банківських рахунків.
По‑четверте, можливість врегулювання питання про поділ майна між подружжям, до того ж не лише у випадку розірвання шлюбу (ч. 3 ст. 97). Враховуючи можливість нерозповсюдження на певне майно режиму спільної власності, такий розподіл дозволить чітко визначити статус бізнес-активів, які були придбані у шлюбі. Наявність цих положень у шлюбному договорі є запорукою стабільності в бізнес-операціях та водночас мінімізує ризик оскарження будь-яких угод у випадку розлучення. Адже не секрет, що у разі наявності спору між подружжям ініціатор судового спору, насамперед, намагатиметься обмежити можливості свого опонента щодо розпорядження спірним майном. У разі відсутності чіткої фіксації режиму володіння або користування щодо спірного майна, таке обмеження як захід забезпечення позову може бути накладене на все майно, яке належить опоненту (зареєстроване на його ім'я). Таке обмеження може тривати достатньо довго, навіть до вирішення спору по суті.
Також у судовій практиці трапляються непоодинокі випадки, коли ініціатор спору щодо розділу майна (серед якого були мажоритарні частки у статутному фонді господарських товариств) ініціював заборону не лише щодо відчуження майна опонентом у спорі, але й відповідну заборону щодо відчуження майна господарськими товариствами. Звичайно, такі обставини негативно позначаються як на учасниках спору, так і на бізнес-процесах господарських товариств та їхніх контрагентів.
Можливість врегулювання переходу права власності на окреме майно
Також варто розглянути питання, що стосується структури шлюбного договору. Одним з недоліків нинішньої законодавчої конструкції є відсутність дефініції шлюбного договору. При цьому законодавець, описуючи у гл. 10 СКУ положення про шлюбний договір, дуже часто застосовує терміни «встановлює», «регулює» та «визначає» режим власності. На практиці постає питання щодо того, чи існує можливість у шлюбному договорі досягти домовленості про перехід права власності на те чи інше майно від одного з подружжя до іншого.
Конструкція норми ч. 5 ст. 93 СКУ забороняє передавати шляхом укладення шлюбного договору лише нерухоме майно та майно, право на яке підлягає державній реєстрації. Це дозволяє деяким фахівцям стверджувати про можливість передачі у власність, відповідно до положень шлюбного договору, наприклад, рухомих речей. Виходячи з того, що акції як цінні папери вважаються рухомими речами, право на які підлягає реєстрації (але не державній), а набуття права власності на частку в товаристві з обмеженою відповідальністю саме по собі формально не підлягає держреєстрації, то таке питання стосується руху бізнес-активів подружжя.
На нашу думку, угоди про передачу (оплатну чи неоплатну) права власності на будь-яке майно — це окремі види цивільно-правових угод. Наявність таких положень у шлюбному договорі буде свідчити лише про його комплексний характер. Також існує проблема визначення правової природи фіксації в шлюбному договорі обіцянки укласти в майбутньому угоди про передачу одному з подружжя якого-небудь майнового об 'єкта, але це питання для окремого дослідження.
Чітке визначення обсягу майна
Ще одним питанням, яке стосується структури шлюбного договору, є чітке визначення конкретних речей та майна, відносини щодо яких регулюються договором. Вважаємо, що таке майно повинно бути конкретизоване (наприклад, конкретний об'єкт нерухомості, частка в конкретному товаристві з обмеженою відповідальністю із зазначенням розміру, визначена кількість акцій конкретного акціонерного товариства тощо). Звісно, такий підхід може потребувати періодичного внесення змін і доповнень до шлюбного договору, але при цьому можна запобігти неминучим спорам між подружжям (наприклад, сьогоднішня обіцянка передати в майбутньому одному з подружжя неконкретизований об'єкт нерухомості за наявності кількох об'єктів різної якості та різної вартості — це гарантований завтрашній спір).
Говорячи про регулювання питань захисту бізнес-активів, питання конкретного визначення майнових об'єктів набуває окремої гостроти. Адже більшість судових спорів щодо поділу майна між особами, шлюб яких припинений, полягає в тому, щоб визначити, які конкретно об'єкти майна були придбані за особисті кошти одного з подружжя, а які — за спільні сімейні кошти.
Враховуючи, що обов'язкова письмова (засвідчена нотаріально) згода другого з подружжя вимагається лише для укладення договору, який потребує нотаріального засвідчення або державної реєстрації, а проста письмова згода — на укладення договору щодо «цінного майна», визначення якого не надано (ч. 3 ст. 65 СКУ), вищезазначені спори супроводжуються питаннями визнання недійсними багатьох угод (незавірених нотаріально та незареєстрованих), які були укладені одним з подружжя.
На довершення цього «букета» виникають питання про поділ корпоративних прав чи цінних паперів, придбаних у шлюбі, та/або прибутку, отриманого одним з подружжя під час здійснення ним підприємницької діяльності. У разі відсутності шлюбного договору такий спір вирішуватиметься в суді, де потрібно буде доводити, що придбання тих чи інших цінних паперів або часток в інших товариствах було здійснено не за спільні сумісні кошти, а за особисті. Якщо шлюб тривав багато років, документально підтвердити таку позицію щодо кожної операції буде достатньо складно. На жаль, судова практика з цього питання ще не дужа усталена і досить різноманітна.
Звичайно, дотримання вищенаведених вимог під час укладання шлюбного договору потребує певних зусиль. Однак наявність такого шлюбного договору дозволить подружжю не думати про можливі майнові ризики в майбутньому. Як показує практика, це лише зміцнює світлі почуття.