Будучи практикуючим адвокатом, якийсь час назад я зробила аналіз справ, які веду, і зрозуміла, що за останні 2 роки кількість сімейних спорів, які я супроводжувала в якості юриста, перейшла рубіж 20, і з них 15 – це процеси розлучення.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Інколи для мене було важливим переконати клієнта (я вела справи зі сторони як дружин, так і чоловіків), що життя після розлучення продовжується, і тільки сам учасник процесу має можливість обирати, коли закінчиться розлучення, і скільки часу, сил та коштів він готовий витратити.
На жаль, як писав Лев Толстой, усі сім’ї щасливі однаково, а нещасні кожна по-своєму. Тому й виходить, що кожен процес розлучення дуже індивідуальний. Справа тут і в обставинах, і в кількості прожитих разом років, і, звичайно ж, у наявності спільних дітей та обсягах спільно нажитого майна. І часто сторони, довіряючись адвокату, перш за все потребують психологічної допомоги.
Рідкість, коли буває так, що жило собі подружжя, а потім в один день вони просто домовились розійтись і тихо-мирно врегулювали всі питання. В моїй практиці були такі розлучення, але це радше виняток. І в першу чергу, це шлюби, які тривали недовго, коли у пар немає спільних дітей і нажитого майна. В такому разі розлучення здійснюється по заяві через органи РАГСу, і до нього не залучається адвокат чи юрист.
Була в моїй практиці справа, коли громадянка України реєструвала в Україні шлюб з громадянином Великої Британії, з яким постійно проживала у країні його громадянства. У зв’язку з тим, що їхні погляди на життя розійшлись, та для швидкого вирішення питання вони прилетіли в Україну та розлучились згідно поданої до РАГСу заяви.
Були випадки, коли молоде подружжя, будучи у шлюбі та не маючи дітей, розлучалось через суд, оскільки чоловік сподівався на примирення. Суддя дала їм час протягом трьох місяців, та шлюб зберегти не вдалося. Це розлучення тривало 6 місяців з моменту підготовки та реєстрації розірвання шлюбу.
Був унікальний випадок, коли до мене за консультацією звернулась громадянка України, котра довгий час проживала за кордоном і повернулась на Батьківщину після ув’язнення за викрадення власної дитини. Не буду вдаватися в подробиці, оскільки цю справу я вела на завершальному етапі в рамках надання консультації з приводу подання позову до Міжнародного суду з прав людини, та хочу звернутись до даного випадку у зв’язку з його унікальністю.
Оскільки та особа 10 років проживала за кордоном, вона одружилася з іноземцем (громадянином Королівства Іспанія), але шлюб укладали в Україні на другий день після її пологів. Батько (її законний чоловік) дитину визнав, про що було зроблено запис у свідоцтві про народження. Через 2 роки стосунки погіршились, і жінка прилетіла в Україну у відпустку. До Іспанії вона повернулась без дитини – та залишилась проживати з її матір’ю у Києві. Звичайно, це обурило чоловіка і, як то кажуть, почалося. Кожен з подружжя найняв адвоката, паралельно були подані документи на розлучення та встановлення опіки над дитиною в Україні та Іспанії. В Україні жінка отримала рішення про розлучення та встановлення місця проживання дитини з нею у Києві, а також рішення про залишення батьківських прав батька-іноземця. Ці рішення вступили в законну силу та були перекладені, апостильовані та передані до Іспанії.
Через два місяці почався аналогічний процес у Іспанії. Місцевий суд не зважав на надані в якості доказів рішення українського суду, лише в обвинувальному вироку містились посилання на наявність у матеріалах справи рішень судів, які не відносяться до справи. Звісно, з точки зору міжнародного права, двох рішень іноземних судів з приводу однієї справи бути не може. Але на практиці даної справи можу сказати, що нашу співвітчизницю визнали винною у викраденні власної дитини, вона відбула ув’язнення протягом двох років у місцевій в’язниці. Змінила трьох адвокатів на території Іспанії, постійно підтримувала зв'язок з нашим консульством, але, на жаль, це не врятувало її від такого жорстокого та несправедливого вироку.
Варто зазначити, що батько після отримання такого рішення навіть не намагався забрати дитину з України до себе в Іспанію, хоча був визнаний єдиним опікуном, а дитина весь час проживала з бабусею в Україні. Тому у даній справі є яскраво виражений елемент вендети дружині, інструментом у якій стала дитина.
Я супроводжувала розлучення, коли батьки укладали нотаріально посвідчену угоду про участь у вихованні дитини того з подружжя, хто не проживає з нею. Для цього подавалася заява до суду в рамках окремого провадження, і рівно через місяць з дати подання було отримане рішення про розлучення.
В основному трапляються справи, коли одна сторона (частіше дружина) є більш активною – саме вона ініціює позов про розірвання шлюбу та аліменти. Чоловік може з’являтись чи не з’являтись в судові засідання, але активної позиції не займає. Відповідно, в подальшому виникають труднощі зі стягненням аліментів, оскільки доходу в колишнього чоловіка або немає, або він його приховує.
Але траплялись розлучення, які є, можливо, найбільш цікавими з точки зору практики та складними з точки зору ведення справи, оскільки у таких справах процес розлучення стає для сторін «полем битви» та з’ясування стосунків. Сторони не можуть примиритись між собою, у них є діти та спільне майно, а також «групи підтримки» – родичі, близькі та знайомі, які в якості свідків по черзі розповідають суду про всі «цікаві подробиці» спільного життя подружжя та змальовують сторони у негативному світлі. Звичайно, такого роду «ліричні відступи» не до вподоби суддям, але я на власній практиці переконалась, що вони толерантно ставляться до бажання сторін та свідків висловитись.
В таких процесах у кожної сторони є свій адвокат, і описуючи останню таку справу для прикладу, перелічу позови, заявлені сторонами: позов про розлучення, про аліменти, про визначення місця проживання дитини, про поділ спільного майна (з проведенням судової експертизи), про вселення та зустрічний про виселення. Даний процес триває уже третій рік, рішення на стадії апеляційного оскарження. Паралельно відкрито кримінальне провадження. І коли в процесі очікування винесення рішення по одній зі справ я мала можливість поспілкуватись одночасно з двома сторонами, 40-хвилинна «бесіда» дала можливість зрозуміти одне: що на даний час вони настільки виснажені та поглинуті процесом, що все їх життя сконцентроване на відвідуванні судових засідань.
Кілька разів звертались до мене за консультаціями з приводу залишення батьківських прав. Я, звичайно, надавала консультації, але звертала увагу клієнтів на делікатність питання, закликала врахувати інтереси дитини та зважити наявні докази, оскільки вважаю, що це крайня міра, і варто навіть заради кількох щасливих миттєвостей, прожитих з колишнім чоловіком чи дружиною, та беручи до уваги щастя бути батьком чи матір’ю, знайти в собі сили та примирити свій гнів. Адже час пройде, образи відійдуть, можливо, хтось із колишнього подружжя знайде щастя у іншому шлюбі, діти виростуть, і потрібно думати про те, щоб вони не несли на собі тягар ворожнечі між батьками. Тому я завжди прошу клієнтів не використовувати дітей як засіб помсти чи маніпуляцій, а, навпаки, об’єднатись заради інтересів дитини та її майбутнього, оскільки вони єдині, хто своїм прикладом вчить дітей кохати та бути щасливими.
На жаль, наше суспільство лише починає відкривати для себе сімейних психологів та процес медіації, і поки час спливає, кількість рішень про розірвання шлюбу невпинно росте. Цим не тільки збільшуються статистичні дані, які руйнують віру у тривалі шлюби – виростає покоління скалічених дитячих доль. Я переконана, що у разі, коли батьки не можуть чи з якихось причин не хочуть перебувати у шлюбі або проживати разом, роблячи розлучення беземоційним (лише у юридичній площині), вони здатні спільно виховати щасливого громадянина України. І в цьому може бути також заслуга адвоката як «радника», адже саме так у перекладі з англійської може трактуватись слово «адвокат».
Також варто зазначити, що нерідкі випадки звернень за, так би мовити, «попередньою консультацією». Тобто люди довгий час перебувають у шлюбі, час від часу між ними виникають непорозуміння чи сварки, і тоді хтось з подружжя (в моїй практиці це переважно жінки) звертається для отримання консультації, щоб зважити усі можливі варіанти розлучення.
Сподіваюсь, що мій досвід стане у пригоді.