Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Окрім процесуальних обмежень підстав, щодо яких контролюючі органи можуть звертатися до суду, повноваження контролюючих органів обмежені вимогами матеріального права, що містяться в Податковому кодексі України від 02.12.2010 р. №2755-VI (далі – ПК України).
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Згідно з пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 ПК України, контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, якщо у такого платника податків відсутнє майно та/ або його балансова вартість менша ніж сума податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.
Отже, варто зазначити, що ст. 20 ПК України як матеріальна норма, яка наділяє контролюючі органи повноваженнями у вигляді «звертатися до суду» та за певним винятком, не конкретизує процесуальну форму такого звернення: із заявою, позовною заявою чи іншим процесуальним документом. Повноваження контролюючого органу мають реалізовуватися в межах конкретної процедури. Проте у процесуальних нормах, які безпосередньо визначають певну процедуру, повинна бути подібна конкретизація.
Єдиним винятком є п. 87.11 ст. 87 ПК України, який прямо передбачає, що орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку – фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснює державна виконавча служба відповідно до закону про виконавче провадження.
З огляду на зазначене, з’явилася потреба детального дослідження кореляції між нормами ПК України, що визначають повноваження контролюючих органів з приводу стягнення податкового боргу, та положеннями КАС України від 06.07.2005 р. №2747-IV (далі – КАС України) загалом і ст. 283 КАС України зокрема.
Відповідно до ч. 1 ст. 283 КАС України, провадження у справах за зверненням органів доходів і зборів у процесі здійснення визначених законом повноважень проводиться на підставі заяви таких органів щодо:
- зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках платника податків;
- підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків;
- надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі;
- зобов’язання керівника підприємства провести інвентаризацію основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, які перебували або перебувають під митним контролем чи використовувалися цим підприємством разом із товарами, які були поміщені у відповідний митний режим;
- стягнення коштів за податковим боргом;
- зобов’язання платника податків, який має податковий борг, укласти договір щодо переведення права вимоги дебіторської заборгованості цього платника на орган доходів і зборів.
Норми ст. 283 КАС України не визначають процесуальної форми звернення контролюючого органу до суду з вимогою про накладання арешту на кошти та інші цінності платника податків, які знаходяться в банку, а також не встановлюють підстав для звернення до суду з такою вимогою. Таким чином, контролюючий орган має право звернутися з такою вимогою в порядку позовного провадження. Цей факт підтверджується, зокрема, п. 3 розд. VII наказу Міністерства фінансів України від 14.07.2017 р. №632 «Про затвердження Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків». З метою застосування арешту коштів на рахунку платника податків контролюючий орган подає до суду позовну заяву в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, у день прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків.
Виділимо з норми пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 ПК України основні структурні елементи:
- контролюючий орган має право звернутися до суду з вимогою накладання арешту на кошти та інші цінності платника податків, які знаходяться в банку;
- правові підстави для такого звернення: або наявність податкового боргу, якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість є меншою ніж сума податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.
Зазначена законодавча норма матеріального права одночасно встановлює право податкового органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків та підстави для реалізації цього повноваження. Підстави для застосування адміністративного арешту майна та арешту коштів на рахунках платника податків є універсальними та визначені ст. 94 Податкового кодексу України.
Відповідно до п. 94.1 ст. 94 ПК України, адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом. Згідно з п. 94.4 ст. 94 ПК України, контролюючий орган може накласти арешт на будь-яке майно платника податків, окрім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, а також коштів на рахунку платника податків.
Положеннями пп. 94.6.2 п. 94.6 ст. 94 ПК України передбачено, що арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду. На відміну від арешту майна, яке згідно з п. 94.10 ст. 94 ПК України накладається рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.
Тобто на законодавчому рівні положеннями норм податкового законодавства розрізненні правові поняття щодо арешту майна та арешту коштів, що знаходяться в банківських установах платника податків.
Незважаючи на те, що кошти також є складовою майна платника податків, що складає загальний об'єкт, водночас має свої особливості та різницю виникнення підстав для вчинення відповідних дій, пов'язаних зі встановленням певного виду обмеження щодо такого майна (коштів), у вигляді арешту, а також можливим порядком його застосування. Обидва види арешту відрізняються процедурою застосування: за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів) або за рішенням суду (арешт коштів). Саме тому існує різна правова природа виникнення та регулювання цих предметів, які не можна вважати тотожними в межах спірних правовідносин.
Аналізуючи положення ст. 94 ПК України, можна зробити висновок, що арешт коштів на рахунках платника є спеціальною процедурою загального арешту майна, яка відрізняється процесом застосування, підставами тощо.