Електронні сервіси, електронні закупки, електронний уряд – це гасла сьогодення. Але за ейфорією кардинальних змін у важливих напрямках суспільного життя, як завжди, ми забуваємо, що впровадженням електронних технологій займаються люди. До того ж люди, яким властиві усі відомі слабкості: жадібність, пихатість, зарозумілість.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
До уваги – електронне адміністрування ПДВ. Нібито все має бути просто, об'єктивно та без корупції. А на практиці – усе навпаки. Під заявами про технічні негаразди схована потужна корупція та порушення законів й, у деяких випадках, норм моралі.
Закон чітко зазначає, що відмова у реєстрації електронної податкової накладної можлива лише у зв’язку з неправильністю її складання, наприклад, коли невірно зазначений код платника або інші обов’язкові реквізити. При цьому кожен реквізит податкової накладної має номер пункту відповідної статті податкового кодексу. Таким чином, відмова у реєстрації податкової накладної має містити посилання на пункт та статтю кодексу. А в реальному житті маємо різнобарвні формулювання відмови у реєстрації податкових накладних, на кшталт: «зверніться до ДПІ за місцем реєстрації»; «порушено інструкцію 2008 р.»; «можливо, розірваний договір електронних документів». Цікавим є посилання на інструкцію 2008 р., яка складена до набрання чинності податкового кодексу й задовго до запровадження електронного адміністрування та створення єдиного реєстру податкових накладних.
За логікою та здоровим глуздом, система електронного обігу мала на меті усунути суб’єктивізм та зловживання з боку фіскального органу. Натомість, маємо зміну інструменту, яким платникові створюють проблеми, аналогічні попереднім, які він має «вирішувати».
Єдиний реєстр податкових накладних має свій алгоритм роботи, свою систему захисту від втручання, але не від «своїх». Виявляється, як показує практика, самі податківці можуть безперешкодно втручатися у діяльність баз даних.
Так, наприклад, при дійсних ключах електронного підпису та вірно складеній податковій накладній система раптово відмовляється реєструвати податкову накладну у зв’язку з відсутністю підприємства за місцем знаходження. Цікаво, а як система дізналась про відсутність, чи хто її про це повідомив. На словах фіскали заявляють, що виходили за місцем знаходження і нікого не знайшли, склали акт про незнаходження та на цій підставі розірвали договір про електронне обслуговування.
Але чинний податковий кодекс таких підстав не містить, відповідно, алгоритм програми так само не може містити дані, щодо підстав, яких не має у законі. Однак в ручному режимі відбувається втручання у діяльність автоматизованих систем й окремим платникам створюють штучні проблеми. А саме, у платника лише 15 днів на реєстрацію податкової накладної, за цей час у судовому порядку оскаржити рішення контролюючого органу про відмову в реєстрації податкової накладної неможливо. У свою чергу, покупець не може збільшити собі абсолютний законний податковий кредит з ПДВ виключно за формальної причини – відсутність зареєстрованої податкової накладної, не зважаючи на фактичність та реальність господарської операції. У деяких випадках це мільйонні суми, які необхідно сплатити, а потім роками доводити свою правоту та роками добиватись повернення надмірно сплачених коштів. Звичайно, платник податків, у цьому випадку продавець, вимушений «неординарними методами» домовлятись про реєстрацію виписаної ним податкової накладної. М’яко кажучи йти та падати на коліна до районної ДПІ, а, можливо, і здійснювати для цього певні корупційні дії.
Інший аспект цієї проблематики – сам податковий кодекс. Цікаво, що він вимагає від платника податків реєструвати податкову накладну, тоді як платник може її тільки направити на реєстрацію, а сама реєстрація – у руках фіскалів. І тут виникає ситуація, коли обов’язок і штрафи виникають у платника податків, а можливість реєструвати – лише у ДФС. Відповідальність за неправомірну відмову в реєстрації не передбачається.
Вихід з ситуації вбачається у тому, щоб, по-перше, унеможливити на законодавчому рівні ручне втручання у базу даних. Закон має чітко виписати процедуру створення бази даних, зазначити відповідальних осіб, ступінь відповідальності кожного (у тому числі й матеріальна відповідальність не буде зайвою), а також покарання за невиконання або зловживання. Аби технічно убезпечити базу даних від ручного втручання, технічних або програмних засобів для цього є достатньо. Банальний приклад – електролічильник, опечатаний постачальником енергії, а не її користувачем. База даних має бути опечатана, тоді до неї буде довіра як з боку платників, так і самим фіскалам буде легше відбиватись від неправомірних скарг. По-друге, необхідно добиватися змін до податкового кодексу, де слово «зареєструвати» замінити на «направити для реєстрації», а штрафи стягувати за не направлення на реєстрацію та за не усунення недоліків, які визначить опечатана система, а не винахідливий працівник фіскального органу.