Для усієї юридичної спільноти відома практика податкових та правоохоронних органів, коли за порушення податкового законодавства з боку контрагентів-постачальників намагаються взяти до уваги зовсім іншу особу, а саме покупця товару. Очевидно, що такий стан речей зумовлює існування значних кримінальних ризиків для посадових осіб платників податків як з огляду на положення ст. 212 (ухилення від сплати податків, обов’язкових платежів) Кримінального кодексу України (далі – КК України), так і статей-сателітів, зокрема ст. 191 (привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном), 366 (службове підроблення) КК України.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Останньою тенденцією стає укладення засновником компанії-постачальника (контрагент покупця), який виступає зазвичай і директором, угоди зі слідством про визнання винуватості у вчиненні кримінального правопорушення за ст. 205 КК України. Відповідно до положень цієї норми фіктивне підприємництво визначається як створення або придбання субʼєктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.
Такий засновник/директор визнає свою вину в нібито фіктивному підприємництві із покаранням у вигляді мінімального штрафу (як правило, у розмірі 8500 грн), а натомість отримає припинення кримінального переслідування щодо себе, зокрема численних допитів, виїмок, ризиків обшуку та інших засобів тиску, у доволі оптимальні часові межі.
Так, якщо господарська діяльність велася із порушеннями, то у правоохоронних органів виникають претензії, наприклад, за ст. 212 КК України, максимальна санкція якої (з врахуванням положень ст. 53 КК України): можливий штраф у розмірі несплачених податкових зобовʼязань та позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна; або за ст. 209 (легалізація доходів, одержаних злочинним шляхом) КК України, максимальна санкція якої: позбавлення волі на строк від 8 до 15 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією коштів або іншого майна, одержаних злочинним шляхом, та з конфіскацією майна.
Водночас, якщо засновник/директор постачальника (контрагента) займе позицію, що нібито господарської діяльності не вів, зареєстрував підприємство на своє ім’я за винагороду, він хоч і буде притягнений до кримінальної відповідальності, але обійдеться «малою кров’ю» порівняно невеликим розміром штрафу, як це було зазначено вище.
Слід розуміти, що в Україні справді є проблема з фіктивним підприємництвом. Проте непоодинокими є випадки, коли платник податків здійснював реальні господарські операцій з таким контрагентом-постачальником, спілкувався із посадовими особами останнього, тобто не мав жодних підстав запідозрити, що щось може піти не так. А потім, через рік-два після завершення поставок платник податків дізнається про укладення посадовою особою постачальника зазначеної вище угоди про визнання винуватості та існування вироку за ст. 205 КК України. Інакше кажучи, на практиці особи йдуть шляхом визнання винуватості у вчиненні злочину фіктивного підприємництва, ніж доводити відсутність вини в ухиленні від сплати податків, легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом із ризиками значно серйозніших санкцій та під супровід перспектив довгострокового тиску з боку правоохоронних органів.
Якщо для посадових осіб постачальників такий сценарій, на перший погляд, є спосібом вирішення їхніх проблем, то для цілого ряду його контрагентів проблеми лише починаються. Кажучи про проблеми, автори мають на увазі кримінальні провадження щодо службових осіб підприємств-покупців за рядом зазначених статтей КК України.
Уважно вчитуючись у мотивувальну частину вироку щодо посадових осіб контрагента-постачальника за ст. 205 КК України, винесеного на основі угоди про визнання винуватості, в багатьох випадках йтиметься не просто про визнання вини чи реєстрацію/перереєстрацію юридичної основи за грошову винагороду, а й про фіктивність всіх операцій з деталізацією назв контрагентів, реквізитів розрахунків та договорів.
До прикладу можна навести Вирок Московського районного суду м. Харкова у справі № 643/12698/14-к від 01.10.2014, який міститься в ЄДРСР (http://reyestr.court.gov.ua/Review/41385479). Відповідно до цього вироку суд затвердив угоду про визнання винуватості ОСОБИ-2, яка визнала свою вину у фіктивному підприємництві. Звертаємо увагу на мотивувальну частину, в які встановлені юридичні факти й щодо третьої особи – контрагента:
«Будь-які документи, повʼязані з фінансово-господарською діяльністю підприємства TOB «Пром-Консалт», а саме: первинну податкову та бухгалтерську документацію підприємства, податкові декларації з податку на прибуток та ПДВ ОСОБА_2, не складав та не підписував. Стосунку фінансово-господарської діяльності TOB «Пром-Консалт» останній не мав, розрахунковим рахунком підприємства не користувався…
TOB «Посейдон-Трейд» за період 2013 р., за рахунок недійсних фінансово-господарських операцій, шляхом використання підроблених первинних бухгалтерських документів зі взаємовідносин із ТОВ «Пром-Консалт» незаконно та безпідставно зависило суми витрат, повʼязаних із придбанням брухту за вказаний період із сум податку, нарахованого (сплаченого) в зв'язку з придбанням товарів (металобрухту) від TOB «Пром-Консалт», що сприяло підприємству ТОВ «Посейдон-Трейд» в умисному ухиленні від сплати податку на прибуток за період 2013 р. у сумі 4 457 071 грн».
Як бачимо, податкові та правоохоронні органи автоматично вважають винними контрагентів горе-постачальника та їхніх посадових осіб у вчиненні порушень норм податкового законодавства та в ухиленні від сплати податків. Тобто такий вирок стає свого роду квазіпреюдицією, підставою для розслідування кримінального провадження, але вже щодо службових осіб підприємств-покупців.
До того ж з огляду на нашу практику, це може бути вже не тільки звична для платників податків ст. 212 КК України, але й звинувачення у скоєнні службового підроблення за ст. 366 КК України з реальними загрозами доведення справи до суду. До того ж санкції за ст. 366 КК України передбачають можливість позбавлення волі. Під службовим підробленням як таким слідчі розуміють внесення до податкової декларації відомостей щодо поставок від такого «фіктивного» постачальника і весь «шлейф» документів з відповідниї операцій поставок. І маючи такий «доказ» як вирок за ст. 205 КК України щодо контрагента, органи досудового розслідування відчувають себе доволі впевнено в оцінці судових перспектив такого кримінального провадження.
Слід поставити запитанням, чи є правомірним затвердження судом угоди про визнання винуватості, коли наявне встановлення юридичних фактів щодо контрагентів «фіктивного» підприємства? Положення ч. 7 ст. 474 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) забороняє затвердження угоди про визнання винуватості, якщо така угода зачіпає інтереси третіх осіб. Якщо у вироку про затвердження угоди про визнання вини згадується третя особа, дається оцінка її діяльності, то така угода не відповідає вимогам ч. 7 ст. 474 КПК України.
Водночас процесуальне законодавство не передбачає механізмів оскарження третіми особами вироку, яким затверджено угоду про визнання винуватості, та який зачіпає інтереси таких осіб. Так, положення п. 1 ч. 4 ст. 394 КПК України передбачає обмежене коло суб’єктів, які мають право на оскарження відповідного вироку – обвинувачений та прокурор.
На практиці відомі спроби оскарження таких вироків з боку третіх осіб (контрагентів), які були не згодні з мотивувальною частиною, проте отримували відмову у відкритті апеляційного провадження якраз у зв’язку з відсутністю права на оскарження.
Такожо звертаємо увагу, що такий стан речей містить не лише кримінальні ризики для посадових осіб – платника податків, який мав операції з таких, як виявилось, «фіктивних» підприємств-контрагентів, а й податкові ризики (донарахування податкових зобов’язань з боку фіскальних органів). Зазначимо, що виграти податковий спір в адміністративному суді за наявності вироку за ст. 205 КК України щодо контрагента та із констатацією безтоварності операцій поставки буде дуже складно. Програний податковий спір, в свою чергу, використають органи досудового розслідування як ще дин доказ вини у кримінальному правопорушенні службової особи підприємства-покупця.
Виходом із ситуації, що склалась, могло б бути внесення змін до положень ст. 394 КПК України, де серед інших передбачити право оскарження вироку третім особам в розрізі мотивувальної частини рішення, котра прямо зачіпає інтереси таких осіб. Також був би доречним лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, який би закцентував увагу судів нижчого рівня не неправомірності встановлення в мотивувальній частині вироку, яким затверджується угода про винуватість, фактів, які зачіпають інтереси третіх осіб.
Наведений опис проблематики також повинен простимулювати добросовісних платників податків посилити внутрішню систему контролю та відбору контрагентів під час здійснення тих чи інших операцій поставки.
Недобросовісні контрагенти та їхні посадові особи повинні розуміти, що визнання винуватості за ст. 205 КК України за обставин, коли вони здійснювали реальну господарську діяльність, а потім вирішили полегшити своє життя шляхом укладання угоди про визнання винуватості, не є панацеєю. Адже, коли у держави відпадуть претензії, то вони можуть виникнути у підприємств-покупців.