Плата за нерухомість

Законом України від 28.12.2014 р. № 71-VIII, що набув чинності 01.01.2015р., змінено назву і зміст розділу XII Податкового кодексу України, який відтепер має назву «Податок на майно».

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Законодавець, намагаючись удати, що він прагне скоротити кількість податків, об’єднав у складі податку на майно:

• податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;
• транспортний податок;
• плату за землю.

Згідно з п.266.1.1 ПКУ платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

У пропонованій статті ми розглянемо особливості сплати фізичними особами податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Для фізичної особі – платника податку (власника) ключовими є визначення змісту термінів «об'єкти житлової нерухомості» і «об'єкти нежитлової нерухомості». Ці визначення наведені у п.14.1.129 і 14.1.129 1 ПКУ і ми цитуємо їх повністю:

«14.1.129. об'єкти житлової нерухомості – будівлі, віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, дачні та садові будинки;

14.1.129.1. Будівлі, віднесені до житлового фонду, поділяються на такі типи:

а) житловий будинок – будівлякапітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. Житлові будинки поділяються на житлові будинки садибного типу та житлові будинки квартирного типу різної поверховості. Житловий будинок садибного типу – житловийбудинок, розташований на окремій земельній ділянці, який складається із житлових та допоміжних (нежитлових) приміщень;

б) прибудова до житлового будинку– частинабудинку, розташована поза контуром його капітальних зовнішніх стін, і яка має з основною частиною будинку одну (або більше) спільну капітальну стіну;

в) квартира– ізольованепомешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання;

г) котедж–одно-, півтораповерховий будинок невеликої житлової площі для постійного чи тимчасового проживання з присадибною ділянкою;

ґ) кімнати у багатосімейних (комунальних) квартирах – ізольованіпомешкання в квартирі, в якій мешкають двоє чи більше квартиронаймачів;

14.1.129.2. садовий будинок – будинок для літнього (сезонного) використання, який в питаннях нормування площі забудови, зовнішніх конструкцій та інженерного обладнання не відповідає нормативам, установленим для житлових будинків;

14.1.129.3. дачний будинок – житловий будинок для використання протягом року з метою позаміського відпочинку;

14.1.129 1. об'єкти нежитлової нерухомості – будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють:

а) будівлі готельні – готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;

б) будівлі офісні – будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;

в) будівлі торговельні – торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;

г) гаражі – гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;

ґ) будівлі промислові та склади;                              

д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);

е) господарські (присадибні) будівлі – допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;

є) інші будівлі.

Як бачимо, перелік об’єктів нежитлової (допоміжної) нерухомості не є вичерпним.

Визначення платників податку в разі перебування об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб подане в п.266.1.2 ПКУ.

Відповідно до 266.2.1 ПКУ об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, зокрема його частка. Законодавець у ПКУ розділяє об’єкти житлової і нежитлової нерухомості. У 266.2.1 ПКУ йдеться про об'єкт, який одночасно є об’єктом житлової та нежитлової нерухомості. Суто формально в ПКУ об’єкт оподаткування цим податком загалом не визначено. Це є недоліком законодавчої техніки, і контролюючі органи навряд чи погодяться з такою думкою.

Згідно з п.266.3.2. база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Нерухоме майно, що не є об'єктом оподаткування визначене у п.266.2.2 ПКУ.

Крім цього, законодавець передбачив два вади пільг:

-         визначене ПКУ зменшення бази оподаткування на певну кількість квадратних метрів. Для того щоб відрізнити цю пільгу від інших пільг з цього податку, назвемо її «податковий кредит»;

-         пільги, надані органами місцевого самоврядування.

Згідно з п. 266.4.1 ПКУ база оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, зокрема їхніх часток, що перебувають у власності фізичної особи платника податку, один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік) зменшується:

Сільські, селищні, міські ради можуть збільшувати граничну межу житлової нерухомості, на яку зменшується база оподаткування, встановлена цим підпунктом.

Відповідно до п. 266.4.2 ПКУ сільські, селищні, міські ради встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб. Пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової нерухомості для фізичних осіб визначаються залежно від їхнього майнового стану та рівня доходів. Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб не надаються на:

-         об'єкт/об'єкти оподаткування, якщо площа такого/таких об'єкта/об'єктів перевищує п'ятикратний розмір неоподатковуваної площі, затвердженої рішенням органів місцевого самоврядування;

-         об'єкти оподаткування, що використовуються їхніми власниками з метою одержання доходів (здаються в оренду, лізинг, позичку, використовуються у підприємницькій діяльності).

Ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року (на 2015 рік – 24,36 грн), за 1 кв. м бази оподаткування.

Формально, якщо з якихось причин орган місцевого самоврядування не встановив ставку податку, суму податку розрахувати неможливо.

Приклади розрахунку суми податку наведені в таблиці.

Для перших трьох варіантів застосовується формула:

СП=(ЖП+НП-ПК-П)хС, де:

СП – сума податку;

ЖП – житлова площа;

НП – нежитлова площа;

ПК – податковий кредит;

П – пільги, встановлені місцевими органами самоврядування (кв. м).

Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснює контролюючий орган за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості залежно від загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Згідно з п.266.7.2 ПКУ податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Базовий податковий (звітний) період податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, дорівнює календарному року.

Податкове зобов'язання за звітний рік з податку сплачується фізичними особами протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Щодо новоствореного (нововведеного) об'єкта житлової та/або нежитлової нерухомості податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт.

Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцезнаходженням об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності таких нерезидентів.

Відповідно до п.266.8.1 ПКУ у разі переходу права власності на об'єкт оподаткування від одного власника до іншого протягом календарного року податок обчислюється для попереднього власника за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначений об'єкт оподаткування, а для нового власника - починаючи з місяця, в якому виникло право власності.