У сучасному світі життя без комп'ютерних технологій є неможливим. Складно навіть уявити, як пересічний громадянин дізнається прогноз погоди без застосування своїх ґаджетів та інстальованих програм. Використання тих чи інших комп'ютерних «фішок» регулюється ліцензійними договорами, оплата за якими може здійснюватися у формі роялті.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Але іноді виникає запитання: використання таких програм обмежене лише укладанням ліцензійних договорів чи можливі інші варіанти зобов’язань? Наприклад, договір про надання послуг, договір купівлі-продажу, договір дарування тощо. Щоб уникнути такої різноманітності вибору договорів для регулювання використання комп’ютерних програм, необхідно зрозуміти, які основні цілі сторін від укладання договору щодо комп’ютерної програми. У випадку, якщо одна сторона хоче отримати майнове авторське право (наприклад, право на використання комп’ютерної програми шляхом її відтворення), то доцільним буде укласти ліцензійний договір. Але для цього варто знати, що є предметом цього договору, які його істотні умови та яких вимог слід дотримуватися сторонам, щоб цей договір дійсно був визнаний ліцензійним, а необхідні платежі за ним були визнані роялті.
У нашій практиці клієнти дуже часто регулюють свої правовідносини щодо використання комп’ютерних програм та інших об’єктів інтелектуальної власності договорами, що за всіма своїми вимогами не є ліцензійними, а платежі за використання таких програм, як наслідок, не можуть бути визнані роялті. З часом це створює багато запитань щодо природи таких договорів, процедури оподаткування та інших правових наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 1109 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ), за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог ЦКУ та іншого закону.
Ліцензіару належать майнові права на комп’ютерну програму, а ліцензіат є користувачем цієї програми. Тому сторони «ліцензіар-ліцензіат» надалі можна визначати як «власник-користувач», а ліцензійний договір – як «договір використання комп’ютерної програми».
Однією з істотних умов ліцензійного договору є плата за використання комп'ютерної програми. Така плата може здійснюватися у формі роялті.
Відповідно до пп. 14.1.225 Податкового кодексу України (далі – ПКУ), роялті – це будь-який платіж, отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об’єкта права інтелектуальної власності, включаючи комп’ютерні програми.
Коли платежі за комп'ютерну програму, відповідно до податкового законодавства, не є роялті? По-перше, не вважаються роялті платежі, отримані за передачу прав на комп’ютерні програми, якщо умови передачі прав на комп’ютерні програми надають право особі, яка отримує такі права, продати або здійснити відчуження в інший спосіб права використання (пп. 14.1.225 ПКУ).
Дуже часто укладаються ліцензійні договори з правом видачі ліцензіатом субліцензій (право використання третьою особою) на комп’ютерні програми. З цього випливає наступне питання: чи є платежі за такими ліцензійними договорами (з правом видачі субліцензій чи без такого права) роялті, адже умови користування комп’ютерними програмами надають право ліцензіату продати або здійснити відчуження в інший спосіб цієї програми.
Думка податкових органів щодо цього питання є наступною (Лист Державної податкової адміністрації (ДПА) України від 14.05.2005 р. №9344/7/15-2217-26): «У рамках понять «ліцензія-субліцензія» платежі визнаються роялті, якщо за відповідним ліцензійним та субліцензійним договорами не передбачена передача відповідного об’єкта права інтелектуальної власності у володіння, розпорядження чи власність, які б надавали право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об'єкт власності».
Якщо власник володіє правом інтелектуальної власності (майновим правом автора) на комп'ютерну програму й реалізує своє майнове право шляхом надання користувачеві права на використання цієї програми, та при цьому ліцензійним договором не передбачено умови, які б надавали такому користувачеві право продавати, передавати або відчужувати комп'ютерну програму, тобто користувач набуває право інтелектуальної власності на програму без набуття права власності на неї, то платежі за таким ліцензійним договором повністю відповідають поняттю «роялті».
По-друге, не вважаються роялті платежі, отримані як винагорода за використання комп’ютерної програми, якщо умови використання обмежені функціональним призначенням такої програми та її відтворення обмежене кількістю копій, необхідних для такого використання (використання «кінцевим споживачем») (пп. 14.1.225 ПКУ).
Тобто використання комп'ютерної програми для своїх власних потреб, у внутрішній діяльності, не є роялті. Це обґрунтовується тим, що користувачеві не надається право на використання такої програми як об’єкта авторського права, тобто права на її відтворення та інших майнових прав автора, передбачених ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права».
По-третє, не вважаються роялті платежі, отримані за придбання речей, на яких містяться комп’ютерні програми, у користування, володіння та/або розпорядження особи (пп. 14.1.225 ПКУ). Наприклад, у момент продажу диску з комп’ютерною програмою предметом продажу буде диск, а не ця програма.
По-четверте, роялті не може вважатися плата за різні надані послуги користувачеві власником. Термін «пасивні доходи» (пп. 167.5.3 ПКУ) включає роялті, а плата за надання послуг є активним доходом, з якого сплачується податок на додану вартість.
Судова практика з питання визначення природи платежу – роялті щодо комп’ютерних програм (Ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 1.10.2013 р. у справі №810/222/13-а) (http://reyestr.court.gov.ua/Review/34073033) зазначає наступне: «Необхідною умовою для визначення природи платежу за отримання певного об'єкту власності є наявність відповідних прав у особи або авторське право на комп'ютерну програму, або право власності на матеріальний об'єкт, у якому втілена програма. Авторське право й право власності на матеріальний об'єкт, у якому втілено твір, не залежать одне від одного. Відчуження матеріального об'єкта, у якому втілено твір, не означає відчуження авторського права та навпаки (ст. 12 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).
Враховуючи наведені вище положення правових норм, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що саме платежі за користування авторським правом на комп'ютерні програми, а не платежі за користування комп'ютерними програмами, визнаються податковим законодавством України як роялті.
Як встановлено судом першої інстанції, розробниками програмного забезпечення не передано у користування позивачу та не надано йому права користування авторськими правами на такі програми. У свою чергу, вказані програми надані позивачеві виключно для внутрішнього використання у рамках господарської діяльності підприємства, тобто позивачем придбано виключно право використання програм без переходу авторських прав до нього».
Отже, для того щоб договір був визнаний ліцензійним договором з платежами – роялті щодо комп’ютерних програм, відповідно до Податкового кодексу України, необхідно дотримуватися наступних умов:
- ліцензіат (користувач) має отримувати майнове право автора на комп’ютерну програму без набуття права власності на неї;
- використовувати комп'ютерну програму не лише за функціональним призначенням такої програми, а має бути передбачено користування будь-яким іншим майновим правом автора, передбаченого ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права», та не обмежувати відтворення комп’ютерної програми кількістю копій, необхідних для такого використання;
- платити не за придбання речей, на яких містяться комп’ютерні програми, а за користування майновими авторськими правами на ці програми;
- платити не за надані послуги власником користувачеві комп’ютерної програми, а за користування майновими правами автора на комп’ютерну програму.
З цього випливають наступні основні рекомендації стосовно укладення ліцензійного договору з платежами – роялті на об’єкт інтелектуальної власності – комп’ютерну програму:
- обов'язки власника щодо користувача повинні обмежуватися лише наданням права користування будь-яким авторським майновим правом на комп’ютерну програму;
- договір повинен мати назву «Ліцензійний договір», ліцензійні платежі – назву «Роялті», сторони – назви «Ліцензіар» та «Ліцензіат»;
- у зобов'язання власника не потрібно включати здійснення активних дій, направлених на виконання послуг;
- у договорі необхідно вказати, що майнове авторське право знаходиться у володінні, розпорядженні та власності його власника;
- зазначати в договорі про те, що в межах цього договору користувач не отримує комп’ютерні програми у розпорядження чи власність, і цей договір не надає право користувачеві продати або здійснити інше відчуження;
- користувач, окрім права на використання комп’ютерної програми за функціональним призначенням, повинен мати будь-яке інше майнове право автора, передбачене ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права»;
- користувач не обмежений у праві відтворення кількості копій комп’ютерних програм, необхідних для такого використання;
- усі додаткові документи не повинні суперечити умовам ліцензійного договору.
Експертний висновок:
Якщо Ви є автором програмного забезпечення і бажаєте отримувати прибуток від нього, необхідно правильно врегулювати це питання. Найефективніший спосіб – укласти ліцензійний договір щодо такої програми, який допоможе визначити основні умови та способи використання майнового права автора на цю програму, забезпечить Вас від ризиків неправомірного використання цієї програми та надасть змогу зробити Вашу розробку джерелом постійного доходу.
Головне – оформити договір, відповідно до наведених рекомендацій, щоб надалі уникнути негативних наслідків – невизнання такого договору ліцензійним і платежів за ним – роялті.