24 квітня 2020, 15:26

Верховенство права у спорах щодо нерухомості

Або чому досі домінує радянський принцип «верховенства закону»?

Опубліковано в Лідери ринку. Рейтинг юридичних компаній України 2019

Роман Титикало
Роман Титикало адвокат, керуючий партнер адвокатського бюро «Титикало та партнери», Заслужений юрист України, депутат Київської обласної ради

Професійна діяльність юристів у сфері будівництва та нерухомого майна пов’язана зі значною кількістю судових ризиків, а тому цілком зрозуміло, що наш досвід судового представництва ґрунтується на стратегіях вирішення спорів, які базуються на судовій експертизі.


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


У процесі здійснення професійної діяльності із захисту прав власності в судах мене як адвоката обурює фактичне домінування в судовій практиці радянського принципу «верховенства закону» та нівелювання судами принципу «верховенства права». На мою думку, ця проблема була закладена юристам їхніми вчителями радянської школи права ще на початку 90-х років, а також тим, що до цього часу більшість юристів не до кінця розуміють принцип «верховенства права». Тому я хочу підняти окреслену проблему в цій публікації.

Основний закон дає місце для маніпуляцій, якщо у юристів немає відчуття права. Адже, з одного боку, відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. З іншого боку, відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином, деякі судді не знають, як судити – «по закону» чи «по справедливості»? Вони думають, що судять «по закону», але порушують основний закон країни.

Часто постає питання про те, як діяти суду чи державному органу, якщо закон недосконалий, що відбувається доволі часто. У такому випадку необхідно тлумачити норму, але суди й державні органи не завжди дотримуються принципу верховенства права. Мені здається, що вказані особи достатньо часто забувають, що закон може бути недосконалим, не враховують всіх обставин життя, норм моралі та, як наслідок, порушують основоположні права і свободи людини та громадянина.

Хочу нагадати, що верховенство права – це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (зокрема, в закони, які за своїм змістом мають охоплювати ідеї соціальної справедливості, свободи, рівності тощо). Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає також інші соціальні регулятори (норми моралі, традиції, звичаї), які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об’єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права.

Для ілюстрації цієї проблеми наведу лише один приклад порушення прав людини у процесі розгляду спорів щодо витребування майна від добросовісного власника, що вибуло поза волею власника. Однак схожих проблем багато в різних категоріях справ.

Фабула справи

У 2008 р. фізичні особи виступили іпотекодавцями у забезпеченні виконання умов кредитного договору та передали в іпотеку ПАТ «Укрінбанк» належну їм квартиру). У зв’язку з невиконанням умов кредитного договору приватний нотаріус вчинив виконавчий напис про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором.

23.04.2012 р. відбулися прилюдні торги з реалізації квартири, за результатами проведення яких переможцем став добросовісний набувач, який повністю сплатив вартість квартири. До того ж власник знав про проведення торгів, показував добросовісному набувачу квартиру і був зацікавлений в її продажу. Кошти від продажу квартири пішли на погашення кредиту власника.

Згодом власник звернувся до суду з позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Його позов було задоволено, при цьому національні суди до участі у справі не залучили та не допустили добросовісного набувача, коли він подавав касаційну скаргу. Потім на підставі вказаного рішення власник звернувся до районного суду з позовом про визнання прилюдних торгів недійсними, повернення майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом, позов було задоволено.

Постановою Верховного Суду від 12.12.2018 р. у справі №759/18852/14-ц рішення Святошинського районного суду м. Києва від 19.01.2016 р. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 19.01.2017 р. залишено без змін. Наразі банк, який отримав кошти, був ліквідований, а добросовісний набувач навіть не знає, з кого отримати кошти, які значно знецінилися. Окрім того, звертаю увагу, що саме держава провела публічний продаж іпотечного майна. Добросовісний набувач не міг допустити, що ці торги є незаконними. Тепер єдиною особою, яка зазнала втрат, є саме добросовісний набувач.

Якщо проаналізувати постанову Верховного Суду, то з позиції закону все правильно. Однак як бути з позиції справедливості? Власник отримав погашення кредиту перед банком, який був ліквідований, а добросовісний набувач зазнав лише втрат. Таких справ сотні, якщо не тисячі. Де питання справедливості та розумності – суд навіть не розглядає.

Натомість принцип верховенства права не дає підстав для ототожнення права із законом, який іноді може бути несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість, одна з основних засад права, є вирішальною у його визначенні як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Таку категорію як «справедливість» може осягнути лише людський розум.

В цьому питанні комп’ютер, бот або, як зараз відбувається, переписування правових позицій Верховного Суду чи просто норми закону не забезпечать дотримання принципу верховенства права. Натомість процесуальні кодекси надають суду всі можливості дотримуватися принципу верховенства права. Наприклад, ст. 242 КАС України: «Рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим». Аналогічна норма передбачена ст. 263 ЦПК України та ст. 236 ГПК України.

Ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддя здійснює правосуддя на основі Конституції та законів України, при цьому керуючись принципом верховенства права. Верховенство права, будучи одним з основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над втручанням у право кожної людини на свободу. Проте суди достатньо часто забувають про цей принцип.

Натомість Конституційний Суд України в багатьох рішеннях звертає увагу на необхідність дотримання принципу верховенства права, що забезпечувало б конституційну вимогу справедливості та розмірності. Елементами верховенства права є принципи рівності та справедливості, правової визначеності, зрозумілості та недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці та неминуче призводить до свавілля (абз. 2 пп. 5.4 п. 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 р. №5-рп/2005).

Відповідно до підходів Венеціанської комісії, виділяють такі складові верховенства права:

• доступ до закону (положення закону повинні бути зрозумілими та передбачуваними);

• вирішення питань про юридичні права має здійснюватися на підставі закону, а не на власний розсуд;

• рівність перед законом;

• влада повинна реалізовуватися відповідно до закону, справедливо та розумно;

• права людини мають бути захищені;

• наявність засобів для врегулювання спорів без невиправданих витрат та відстрочок;

• наявність справедливого суду;

• держава повинна дотримуватися своїх зобов’язань в межах як міжнародного, так і національного права.

Враховуючи вищевикладене, вважаю, що у спорах щодо нерухомого майна існують значні труднощі із застосуванням принципу верховенства права. Однак сподіваюся, що згодом ситуація зміниться на краще.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати