Одним з найпопулярніших об’єктів для інвестування завжди була нерухомість. Купити об’єкт якомога дешевше на стадії, коли він ще будується, а продати, коли вже будинок збудовано і введено в експлуатацію, і при цьому значно знизити затрати – ось проста інвестиційна схема.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Привабливість такої схеми та відповідні ризики інвестори оцінили на початку 2000 років, коли законодавством було дозволено укладання інвестиційних договорів у будівництві. На ринку нерухомості, що розвивався неймовірно швидкими темпами, деякі громадяни за досить короткий період часу в рази збільшували вкладені за такою схемою інвестиції, а деякі, наприклад, інвестори сумнозвісної компанії-забудовника «Еліта-Центр» та інших подібних компаній, назавжди попрощалися з власними коштами у зв’язку з їх недбалим ставленням до оцінки юридичних ризиків. Після таких подій законодавець вирішив втрутитися в інвестиційну діяльність на ринку житлової нерухомості та значно обмежив способи інвестування на стадії будівництва.
Так, статтею 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестування юридичними і фізичними особами в житлову нерухомість передбачено виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, а також шляхом емісії цільових облігацій підприємств, виконання зобов’язань за якими здійснюється шляхом передачі об’єкта (частини об’єкта) житлового будівництва. Але такі механізми значно збільшують собівартість квадратного метра збудованого житла і ускладнюють процедуру взаємодії між забудовником та покупцем нерухомості.