Законодавство про міжнародний комерційний арбітраж багатьох країн, а так само більшість відомих арбітражних регламентів лише в загальних рисах регулюють питання доказів та доказування, залишаючи їх вирішення на розсуд арбітрів та, певною мірою, сторін арбітражного розгляду.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Процесуальне право арбітражу (lex arbitri) не охоплює процесуальні норми, які регулюють доказування та підлягають обов’язковому застосуванню національним судом у країні місця арбітражу (lex fori)1. Арбітри не зобов’язані керуватися безпосередньо або за аналогією такими нормами, якщо тільки сторони не досягли згоди щодо цього або арбітражний трибунал не вирішив про обов’язковість таких норм для себе, що зазвичай на практиці не відбувається.
Положеннями про обов’язок сторони довести обставини, на які вона посилається, а також закріпленням повноважень арбітрів на визначення допустимості, належності, істотності та значущості будь-якого доказу та права запитати докази за власною ініціативою обмежується регулювання доказування у більшості арбітражних регламентів (наприклад, ст. 27 Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ, ст. 26 Арбітражного регламенту Арбітражного інституту Торгової палати м. Стокгольма, ст. 42 Регламенту МКАС при ТПП України, ст. 24 Швейцарського регламенту міжнародного арбітражу).