З початком збройної агресії росії проти України щодо рф та її юридичних і фізичних осіб були введені спеціальні економічні санкції, які значною мірою обмежували вчинення правочинів, здійснення платежів та загалом операцій з російською стороною. Одним із наслідків запровадження таких санкцій стала неможливість виконання зовнішньоекономічних контрактів, укладених з російськими контрагентами, що зі свого боку призвело до численних спорів, які було передано на розгляд міжнародних комерційних арбітражів. Але хороше арбітражне рішення — це виконане арбітражне рішення, а отже, виникає питання: яка ж доля арбітражного рішення, винесеного в такому процесі, і чи може кредитор домогтися його виконання.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Добросовісний боржник
За загальним правилом, арбітражне рішення є остаточним (якщо застосовним регламентом не передбачено можливість його апеляційного оскарження) та обов’язковим для виконання сторонами. Однак у процесах за участі сторін з країни-агресора є приховані проблеми, з якими сторона може стикнутися на етапі виконання рішення. Якщо іноземний боржник вирішить добровільно виконати арбітражне рішення на користь російського кредитора, найперше, з чим він може стикнутися — це санкції.
Так, зараз український контрагент за жодних обставин не зможе (та чи й захоче з об’єктивних причин) здійснити платіж на користь компанії або фізичної особи країни-агресора. Постановою КМУ «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв’язку з військовою агресією російської федерації» від 3 березня 2022 року №187 було заборонено виконання будь-яких зобов’язань (у тому числі грошових), кредиторами (стягувачами) за якими, зокрема, є фізичні особи — громадяни рф та юридичні особи — резиденти рф.
Крім того, відповідно до ч. 17 Постанови НБУ «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» №18 від 24 лютого 2022 року банкам забороняється здійснювати будь-які валютні операції: 1) з використанням російських рублів і білоруських рублів; 2) учасником яких є юридична або фізична особа, яка має місцезнаходження (зареєстрована/постійно проживає) в російській федерації або в республіці білорусь; 3) для виконання зобов’язань перед юридичними або фізичними особами, які мають місцезнаходження (зареєстровані/постійно проживають) у російській федерації або в республіці білорусь.
Щодо іноземних боржників, то все буде залежати від внутрішнього законодавства держави-боржника й типу застосовних санкцій. Якщо кредитор — резидент рф внесений до міжнародних санкційних списків, добровільне виконання арбітражного рішення на користь російської сторони буде навряд чи можливим. Якщо ж боржник — російська юридична чи фізична особа — хоче добровільно виконати арбітражне рішення на користь українського кредитора, останній тричі подумає, чи приймати таке виконання через потенційні ризики звинувачень у колабораціонізмі та співпраці з особами країни-агресора.
Окрім того, український банк може надто прискіпливо перевіряти підстави та обставини платежу, контрагента та його приналежність до підсанкційних осіб і зрештою відхилити таку транзакцію. Ще однією важливою обставиною добровільного здійснення російськими боржниками платежів за арбітражними рішеннями є запроваджені російським урядом обмеження щодо виведення з росії іноземної валюти: російський рубль є абсолютним пріоритетом при здійсненні платежів за межі рф. Тому кредитор має перевірити, чи зможе його банк прийняти платіж у російських рублях.
Визнання та примусове виконання арбітражних рішень з російським елементом
На жаль, незважаючи на обов’язковість арбітражного рішення для сторін, в більшості випадків боржник не поспішає його добровільно виконувати, і кредитор звертається до визнання та отримання дозволу на примусове виконання такого рішення. У розд. ІХ Цивільного процесуального кодексу України врегульовано порядок приведення до визнання та виконання рішень міжнародних комерційних арбітражів.
Правила та процедури, передбачені цим розділом, відповідають положенням Нью-Йоркської конвенції 1958 року, є спільними для всіх і не встановлюють окремих винятків для фізичних/юридичних осіб з країни-агресора. Чинне законодавство України не містить прямих заборон щодо допуску до визнання та виконання арбітражних рішень, винесених на користь фізичних/юридичних осіб країни-агресора. Отже, будь-яка особа має право, відповідно до законодавства України, ініціювати, за усталеною процедурою, процес визнання та виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу. За загальною практикою, арбітражні рішення допускаються до виконання практично у всіх випадках, окрім винятків, передбачених ст. 5 Нью-Йоркської конвенції. Але після початку збройної агресії росії проти України термін «санкції» твердо увійшов у процеси визнання та примусового виконання арбітражних рішень.
Актуальна судова практика вважає санкції частиною публічного порядку України, тому, найімовірніше, у визнанні арбітражного рішення, винесеного на користь підсанкційного кредитора, буде відмовлено. Щодо примусового виконання арбітражного рішення на користь російського кредитора, то Закон України «Про виконавче провадження» прямо передбачає зупинення вчинення виконавчих дій та заборону на заміну стягувачів у виконавчих провадженнях, де стягувачами виступають безпосередньо росія, її громадяни, російські юридичні особи, іноземні юридичні особи, серед кінцевих вигодонабувачів яких є російський слід.
Важливо, що санкція, передбачена п. 11, ч. 1, ст. 4 Закону України «Про санкції» дає змогу стягнути в дохід держави будь-які активи, що належать підсанкційній фізичній або юридичній особі, а також активи, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними. Отже, є певний ризик, що у разі здійснення спроб фізичної/юридичної особи з країни-агресора визнати і виконати винесене на її користь арбітражне рішення на території України, таке право вимоги (що також може розглядатися як актив) може бути стягнено на користь держави з огляду наявності ознак, що через кредитора як агента діє підсанкційна особа з країни-агресора. Судова практика Вищого антикорупційного суду свідчить про майже стовідсоткове задоволення таких позовів на користь держави в найкоротші строки. Що ж стосується арбітражних рішень, за якими боржником виступає російська компанія, при їх визнанні та отриманні дозволу на примусове виконання можна стикнутися зі свавіллям російської системи. Так, у 2020 році в росії було прийнято зміни до арбітражного процесуального кодексу рф, якими вирішення спорів за участю підсанкційних осіб було віднесено до виключної підсудності російських судів.
Тож російське законодавство зараз вважає незаконною передачу спорів за участю сторін з «ворожих країн» на розгляд міжнародного арбітражу, а отже, у визнанні таких арбітражних рішень на території росії буде, найімовірніше, відмовлено. Але це не означає, що у разі отримання позитивного арбітражного рішення кредитор не зможе отримати належні йому кошти. Альтернативою за таких обставин є ініціювання процесу щодо визнання та отримання дозволу на примусове виконання арбітражного рішення в інших країнах, де у російського боржника може бути майно. Дійсно, поточні обставини, що виникли в результаті розв’язаної росією війни проти України, призвели до певних змін в усталеному процесі визнання та приведення до виконання міжнародних арбітражних рішень. Водночас, на нашу думку, відсутні підстави, щоб говорити про неможливість виконання арбітражних рішень, де стороною виступає російський елемент, оскільки, незважаючи на всі додаткові складнощі, все ще є законні шляхи для задоволення вимог кредиторів за такими арбітражними рішеннями