Голова не знала, що руки робили
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Чого прагнуть уникнути інвестори, фінансуючи нові проекти? Вочевидь, найчастіше вони очікують таких проблем як відсутність попиту ринку на продукт/послуги у зв'язку з погіршенням економічної ситуації, зловживання правоохоронних органів, корупція та інші перешкоди державного рівня. Іронічно, але іноді найреальніша та найближча для інвестора проблема — це не політичні та економічні вади держави, а недобросовісність членів його команди (зокрема, директора). Саме змінам судової практики у боротьбі з такими «близькими ворогами» інвесторів буде присвячена ця стаття.
Ситуацій може бути безліч: директора вже звільнили, припинили його повноваження, а він укладає правочин з контрагентом від імені товариства, або статут передбачає обмеження повноважень директора на укладення правочинів, що перевищують певну суму, а директор все одно укладає їх без згоди загальних зборів/учасника/наглядової ради чи з підробленою згодою, чим порушує порядок укладення таких правочинів і перевищує свої повноваження.
Що саме у такому випадку може зробити інвестор як учасник, щоб виправити ситуацію? Оскаржувати правочини, укладені директором з третіми особами, а також вимагати відшкодування збитків, заподіяних товариству. Однак чи є такі способи захисту ефективними?
Мої права порушені!
Чи може учасник оскаржувати правочин, укладений директором з третіми особами, обґрунтовуючи це порушенням його корпоративних прав? Ще декілька років тому суперечлива позиція судів з цього питання наразі зводиться нанівець чітким «так, може» у постановах КГС ВС. Зокрема, КГС ВС наголошує на тому, що порушенням корпоративних прав учасника вважається:
- укладення директором без згоди учасників договору, сума якого передбачала обов'язкове отримання їхньої згоди, що порушує корпоративні права учасника на управління справами товариства (Постанова від 02.05.2018 р. у справі №923/20/17, Постанова від 12.06.2018 р. у справі №927/976/17);
- недотримання порядку скликання і проведення загальних зборів, на яких було прийнято рішення про укладення оспорюваного договору, якщо учасник не зміг належним чином реалізувати своє право на участь в управлінні (Постанова від 08.05.2018 р. у справі №913/399/15);
- порушення порядку укладення правочину із заінтересованістю, що порушив інтереси акціонера, оскільки вартість його акцій залежить від розміру активів товариства, які останнє внаслідок оспорюваного правочину неправомірно відчужило (Постанова від 16.05.2018 р. у справі №916/2872/16);
- укладення директором без згоди учасників договору, за яким товариство безоплатно відступило свої майнові права, що призвело до погіршення майнового стану товариства та впливає на права учасника під час розподілу прибутку від господарської діяльності товариства (Постанова від 02.05.2018 р. у справі №923/20/17).
Сьогодні перед юристами постає питання про те, чи будуть задоволені аналогічні позови, якщо з такими вимогами звертатиметься не мажоритарний учасник (як наразі складається практика), а саме міноритарний учасник. Є підстави вважати, що практика буде позитивною, оскільки ВГСУ кілька років тому вже наголошував, що факт недостатності голосів учасника для зміни результатів голосування з прийнятих загальними зборами рішень у такому випадку не має правового значення, тому що вплив учасника на прийняття загальними зборами рішень не вичерпується лише голосуванням (Постанова ВГСУ від 09.03.2017 р. у справі №926/1838/16).
«Менше знаєш — краще спиш» тут не працює. Перевір ЄДР!
Учасник повинен буде довести не лише те, що його корпоративні права порушені, але й недобросовісність контрагента, оскільки у відносинах з третіми особами обмеження повноважень директора не має юридичної сили, окрім випадків, коли буде доведено, що контрагент знав чи за всіма обставинами не міг не знати про такі обмеження.
Чи реально довести недобросовісність контрагента, чи це ідеальне поле для софістики? КГС ВС наразі посилається на позицію, висловлену ВГСУ у Постанові №11, але все-таки поки що не дає остаточного розуміння, які дії або навіть яка бездіяльність контрагента свідчать про його недобросовісність.
Отже, наразі чітко зрозуміло, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження чи відсутність повноважень директора цієї особи, якщо:
- під час укладення та підписання договору особа не пересвідчилася, що особа, яка фактично підписує договір від імені контрагента, дійсно є його директором, або свідомо підписувала договір з директором без належних повноважень від іншої сторони договору (Постанова КГС ВС від 11.06.2018 р. у справі №916/613/17);
- про відповідні обмеження було розміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника ЄДР (Постанова КГС ВС від 10.04.2019 р. у справі №906/906/348/18);
- оспорюваний договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, що свідчить про обізнаність іншої сторони договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень (Постанова КГС ВС від 12.06.2018 р. у справі №927/976/17).
Проте досі залишається відкритим ще одне питання. Оскільки КГС ВС зазначає, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень директора цієї особи, якщо такі обмеження передбачені законом, чи означає це, наприклад, у контексті значних правочинів у ТОВ, що контрагент повинен вимагати надати йому фінансову інформацію про відповідну вартість чистих активів товариства, щоб пересвідчитися в тому, що згода загальних зборів не потрібна?
Підсумовуючи, варто зазначити, що позиція судової практики полягає в тому, що розумний добросовісний контрагент, який діє з належним ступенем розумності та обачності, під час укладення та підписання правочину повинен перевірити відомості з ЄДР, щоб пересвідчитися в тому, що особа-директор в ЄДР та особа-директор на папері збігаються, повинен запросити статут або інший документ, якщо в договорі зазначено, що особа діє на підставі такого документа, або якщо в ЄДР зазначено, що повноваження директора обмежені згідно з цим документом (найчастіше, статутом).
Учасникам, щоб максимально захистити себе від таких спорів, необхідно ретельно стежити за тим, щоб відомості в ЄДР збігалися з фактичною ситуацією, а також чітко та своєчасно прописувати в ЄДР всі наявні обмеження повноважень директора, оскільки, на жаль, не можна виключити ситуації, коли директор банально не вносить такі відомості в ЄДР.
Заплатить за все
Як було зазначено вище, законодавство України передбачає відповідальність директора за збитки, завдані ним товариству. Вчинення ним дій з перевищенням або зловживанням повноваженнями, вчинення дій/укладення правочинів з порушенням порядку їх попереднього погодження, використання недостовірної інформації для отримання такого погодження та інші винні дії можуть бути підставою для вимоги про відшкодування збитків.
Нещодавно запроваджений в українському законодавстві похідний позов надав можливість учаснику, який володіє 10% або більше статутного капіталу, звертатися в інтересах юридичної особи до директора з вимогою про відшкодування збитків. Для того щоб суд задовольнив вимогу про відшкодування збитків, необхідною є наявність таких елементів: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, а також вина. Саме на учасника покладено обов'язок доведення перших трьох (зазвичай, якийсь з цих елементів так і залишається недоведеним).
Отже, хоча на цей інструмент покладалося дуже багато сподівань, на жаль, поки що він не працює так, як хотілося б обманутим учасникам. Як і декілька років тому, для них практика залишається переважно негативною (Постанова КГС ВС від 04.09.2018 р. у справі №923/1315/16).
Проте варто зауважити, що є позитивний приклад, коли вимога про відшкодування збитків була частково задоволена (позов був поданий товариством, а не учасником). У постанові Північного апеляційного господарського суду у справі №910/20261/16 від 03.04.2019 р. судова колегія дійшла висновку, що дії директора свідчать про те, що він діяв не в інтересах товариства. Зокрема, були чітко визначені такі факти:
- протиправна поведінка директора, яка полягала у наданні ним згоди на проведення переоформлення дозволу на іншу юридичну особу за наявності обмежень, встановлених статутом;
- сума реальних збитків (1 509 600,00 грн), що становить вартість дозволу, який було переоформлено;
- наявність причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою директора і завданням збитків юридичній особі, оскільки саме незаконне, протиправне переоформлення спеціального дозволу призвело до значних збитків, у тому числі в розмірі вартості дозволу.
Вважаємо, що наявність такого позитивного прикладу свідчить про те, що в межах похідного позову такі вимоги можуть бути задоволені. Отже, сподіваємося, що подальша судова практика надасть однозначне розуміння спірних питань правозастосування.