У сучасному світі важко обійтись без обміну досвідом. Крім того, правові системи різних країн виявляють дедалі більшу схильність до зближення, певної уніфікації, що спрощує міжнародні стосунки, дає можливість гармонізувати національні законодавства різних країн та створити взаємовигідні умови для співробітництва. Особливу роль у економічному спілкуванні і співробітництві світової спільноти відіграє торгівля.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Варто розглянути договірні відносини у сфері купівлі-продажу товарів на прикладі Англії, оскільки правове регулювання відповідних договорів у Англії та Україні має як спільні риси, так і досить суттєві відмінності.
Законодавче регулювання договору
Насамперед правовідносини у сфері купівлі-продажу товарів у Англії врегульовані правовими прецедентами, що є основним джерелом права у системі загального права, та нормативно-правовими актами, законодавством ЄС і міжнародними договорами. Правові норми, які застосовуються до таких договорів, об’єднані у Законі «Про продаж товарів» (The Sale of Goods Act) 1979 р. (далі – Закон). Разом з тим, до вказаних правовідносин застосовуються також закони «Про продаж та поставки товарів» 1994 р., «Про постачання товарів та надання послуг» 1982 р., «Про захист прав споживачів» 1987 р. та інші нормативні акти.
Зокрема, право Англії визначає договір купівлі-продажу товарів як угоду, за якою продавець передає або погоджується передати право власності на товари покупцеві в обмін на зустрічне грошове надання (ціну) (ст.2(1) Закону). Зазвичай договори купівлі-продажу містять наступні основні розділи: визначення сторін; предмет договору; ціна і загальна сума контракту; строки постачання товарів; умови платежу; упаковка і маркування товарів; перехід права власності; гарантії продавців; штрафні санкції і відшкодування збитків; обставини непереборної сили; страхування; арбітраж.
Цікавим є те, що в Англії традиційно передбачено систему договорів купівлі-продажу, яка складається з угоди про продаж і самого продажу. Угода про продаж вважається різновидом договору купівлі-продажу, згідно з яким перехід права власності залежіть від виконання певної умови або повинен відбутися в майбутньому. Продажем же є сам договір купівлі-продажу, відповідно до якого право власності переходить від продавця до покупця. По суті, така система договорів базується на принципі, що особа не може передати право власності, якого не має.
Договір купівлі-продажу, згідно ст.4(1) Закону, може укладатися у письмовій або усній, частково письмовій та частково усній формі, або може слідувати з поведінки сторін.
Предметом договору купівлі-продажу є товари, серед яких Законом розрізняються існуючі і майбутні. Першими називаються ті, які знаходяться у власності або володінні продавця, другими – ті, які повинні бути передані йому або куплені ним після укладення договору купівлі-продажу. Відповідно до законодавства Англії, товарами визнається все рухоме майно, окрім прав вимоги і грошей. Зокрема, під цим поняттям розуміється також майбутній урожай, речі, прикріплені до землі, або складові частини речі, які за угодою сторін повинні бути відокремлені до продажу, а також невиділені долі у праві власності на товари.
Важливою умовою договору є ціна, яка, згідно з Законом, може бути встановлена договором, або узгоджена пізніше способом, встановленим у договорі, або визначена звичайною практикою відносин сторін. У випадку, якщо ціна не визначена у договорі, покупець зобов’язаний виплатити розумну ціну, а яка ціна є розумною, залежить від обставин кожного конкретного випадку.
Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена, виходячи з його умов, вона визначається, виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору. Водночас допускається узгодження ціни вже після укладення договору та залучення до її визначення третьої особи.
Обов’язок покупця щодо оплати товару буде вважатися виконаним лише з моменту фактичного отримання продавцем (зарахування на його рахунок) грошової суми. Порядок, форма та час платежу зазвичай визначаються сторонами, однак актами цивільного законодавства можуть бути встановлені особливі правила щодо цього. Цікавим є те, що за законодавством Англії умова про строк платежу не є істотною для договору купівлі-продажу, якщо інше не витікає або не встановлено умовами самого договору.
Перехід права власності на товар
Варто звернути увагу на правила, що регулюють момент переходу права власності на товар і застосовуються в залежності від категорії, до якої належать товари.
Англійське право розрізняє індивідуально визначені (specific goods) та неіндивідуалізовані речі (unscertained goods). До перших належать товари, визначені і узгоджені сторонами у момент укладення договору купівлі-продажу, які також можуть включати невиділені долі, визначені дробом або у відсотках. Якщо укладений безумовний договір купівлі-продажу індивідуально визначених речей, право власності переходить до покупця у момент укладення договору, і не має значення, чи відстрочений час платежу чи час передачі або і те, і інше.
У випадку продажу неіндивідуалізованих або майбутніх товарів по опису право власності переходить до покупця в момент, коли йому передаються товари, що відповідають опису і знаходяться у придатному для передачі стані, або виділяються згідно договору продавцем з відома покупця чи покупцем з відома продавця, або продавець отримав оплату у повному обсязі.
Крім того, у правилах 2 і 3 ст.18 Закону визначено необхідні умови для переходу права власності. Зокрема, воно не може переходити раніше того моменту, коли продавець приведе речі у придатний для передачі стан (якщо він зобов’язаний це зробити) або виконає дії, необхідні для визначення ціни (зважить, відміряє, випробує або зробить якісь інші дії), і сповістить про це покупця.
Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної із сторін прав та обов’язків. Так, з укладанням такого договору продавець приймає на себе обов’язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець, у свою чергу, зобов’язаний здійснити оплату придбаної речі і може вимагати її передачі.
Відповідно до положень Закону, продавець повинен мати право продавати товари у разі продажу чи у момент переходу права власності у разі угоди про продаж. Допускається продаж товарів особою, яка має повноваження від власника майна на укладення договору купівлі-продажу, а також продаж речі особою, що її знайшла при певних обставинах тощо. Основним є те, що право на продаж товару має тільки власник або його агент (представник), що виражається у правилі nemo dat non habet (ніхто не може віддати те, чого не має). Це правило підтверджується положеннями ст.21 Закону: «Якщо інше не передбачене законом, у випадках, коли товари продані особою, яка не є їх власником або не має повноважень чи згоди власника на їх продаж, покупець не набуває права власності і не має більше прав, ніж їх мав продавець, якщо з поведінки власника не виплаває його небажання оспорювати повноваження продавця».
Продавець зобов’язаний попередити покупця про права третіх осіб на товар (права наймача, застави, довічного користування тощо). У разі невиконання цієї вимоги продавцем покупець має право вимагати зниження ціни або розірвання договору.
Під час укладення договору купівлі-продажу сторони мають переконатись у тому, що: а) товари вільні від будь-яких застав та обтяжень, про які покупець не був поінформований або не знав до укладення договору, і залишаться вільними від обтяжень до моменту переходу права власності на них; б) покупець вільно володітиме товарами, за винятком випадків, коли таке володіння може бути порушене власником або особою, на користь якої встановлені застави або обтяження, про які покупець знав.
У випадку, якщо покупець придбав товар у особи, яка не мала права його продавати, він зобов’язаний повернути його законному власнику. Разом з тим, такий покупець буде мати право на покриття збитків продавцем, якщо той до того часу не зникне. Зазначене покладає певні ризики на покупця, оскільки він може і не знати, чи є продавець справжнім власником. У Англії траплялося багато випадків розгляду судом справ між невинним законним власником та невинним покупцем, які стали жертвами шахрайства.
У ст.21 Закону передбачено виключення з правила nemo dat non habet – це так званий естопель (estoppel), який виникає у випадку, коли власник за власним бажанням надав іншій особі можливість видати себе за справжнього власника. Для прикладу, у справі Eastern Distributors Ltd v. Goldring (1957 р.) власник авто передав усі необхідні документи на автомобіль дилеру, що дало тому змогу видати себе за власника. Згодом дилер продав авто фінансовій компанії. Суд вирішив, що право власності перейшло до фінансової компанії, незважаючи на те, що дилер не мав права продавати авто, і власник був позбавлений права вимоги повернення авто.
Крім того, Законом передбачено, що покупець може отримати право власності на товари за договором, який у подальшому може бути визнано недійсним. Так, відповідно до ст.23 Закону, якщо продавець товарів має заперечний титул на них (не має права продажу), але його титул (право на продаж) не був визнаний недійсним до моменту продажу, покупець отримує бездоганний титул (до нього переходить право власності на товари) на них за умови, що він діяв сумлінно і не знав про порок титулу (відсутність права на продаж) у продавця.
Свої та контрагента обов’язки сторони договору купівлі-продажу визначають на власний розсуд, хоча деякі з них встановлюються у імперативному порядку – зокрема, у випадку продажу товарів за описом. Так, ст.13(1) Закону встановлюється, що товари, продані по опису, мають відповідати цьому опису. При цьому термін «опис» може включати безліч понять: кількості, ваги, асортименту, інгредієнтів, розміру, комплектності та навіть тари та упаковки.
Для прикладу, у справі Re Moore &Co. and Landauer &Co. (1921 р.) позивач зобов’язався поставити 3 тис. банок австралійських консервованих фруктів, запакованих у контейнери по 30 одиниць у кожному. Після доставки виявилося, що половина обумовленого вантажу була запакована у контейнери по 24 банки. Хоча вантаж був поставлений у правильній кількості, відповідач відмовився прийняти його повністю. Суд вирішив, що товар був придбаний по опису згідно ст.13 Закону і не відповідає опису, тож відповідач мав право відмовитись від договору.
Законом визначені дві основні умови щодо товару – він має бути придатний для продажу та для цілей використання. При цьому покупець повинен бути обережний, оскільки відповідальність за перевірку якості товару лежить саме на ньому – у праві Англії діє принцип Caveat emptor. Якість товарів включає їх стан, а також такі параметри, як придатність для всіх цілей, для яких такі товари зазвичай поставляються, зовнішній вигляд і обробка, відсутність дрібних дефектів, безпека і довговічність.
Разом з тим, Закон встановлює, що умова стосовно якості не розповсюджується на недоліки товарів:
1) на які до укладення договору було спеціально звернено увагу покупця;
2) які повинні були виявитися у ході звичайного огляду, якщо покупець оглядав товари до укладення договору;
3) які повинні були виявитися при огляді зразка у разі продажу товарів по зразках.
Правила поставки
Положеннями ст.29 Закону встановлюються основні правила поставки і передачі товарів. Так, поставкою у контексті англійського права вважається добровільна передача володіння товарами від однієї особи до іншої. Вона може включати:
- фізичну передачу товарів;
- передачу управління ними (наприклад, ключів від приміщення, де знаходиться товар);
- передачу документів про право власності на товари та товаророзпорядчих документів;
- у випадку, коли товари знаходяться у володінні третьої особи – повідомлення і підтвердження третьої особи, що вона володіє товарами від імені покупця.
Покупець зобов’язаний прийняти товари, які поставив продавець у відповідності до договору. Відповідно до ст.34 Закону, якщо продавець пропонує передати товари покупцеві, він зобов’язаний на вимогу надати розумну можливість оглянути товари, щоб переконатися, що вони відповідають договору, а у разі продажу по зразках – щоб порівняти партію із зразком, якщо інше не передбачене договором.
Що саме розуміється під прийняттям поставки, визначається с ст.34 та 35(1) Закону. Дослідивши ці статті, можна визначити три варіанти прийняття поставки: особа може просто в усній формі заявити про те, що вона приймає товар, може вчинити будь-яку дію відносно товару, яка несумісна з правом власності продавця, або просто після закінчення розумного строку залишити товар у себе, не повідомляючи продавця про відмову від нього.
Законодавство Англії передбачає також норми, які регулюють засоби правового захисту у разі порушення договору продавцем та покупцем. Наприклад, якщо покупець не виконує зобов’язання за договором, продавець може вимагати відшкодування збитків. Відповідно до положень ст.37 Закону, якщо продавець готовий і бажає передати товари і вимагає від покупця їх прийняти, а покупець у розумний строк не приймає товари, він повинен відшкодувати продавцеві збитки, заподіяні його недбалістю або відмовою, а також розумні витрати на доставку товарів і їх охорону.
Згідно з положеннями ст.49 Закону, якщо право власності на товари перейшло до покупця, і він відмовляється сплатити за товар відповідно до умов договору, продавець може пред’явити до нього позов про стягнення заборгованості по оплаті.
Незважаючи на те, що право власності на товари вже могло перейти до покупця, продавець, який не отримав оплати, має право: притримувати товари або не віддавати їх, поки він володіє ними, для забезпечення сплати ціни; у разі банкрутства покупця зупинити товари в дорозі після того, як перестав володіти ними; перепродувати товари з обмеженнями вказаними у Законі.
У випадку порушення продавцем своїх обов’язків, обумовлених договором, покупець може застосувати один із видів правового захисту, встановлених у Законі. По-перше, він має право на відшкодування збитків за порушення зобов’язання передати товар відповідно до положень ст.51 Закону. По-друге, якщо продавець передає меншу кількість товарів, ніж домовився продати, покупець може відмовитись від них, але якщо він приймає доставлені товари, то зобов’язаний заплатити за них договірну ціну. По-третє, покупець має право на відшкодування збитків за порушення зобов’язання поставити товар належної якості.
Практика показує, що ретельне формулювання договірних умов є одним із надійних засобів уникнути виникнення непорозумінь у майбутньому.