Справа МС ООН Україна проти РФ в контексті юридичного протистояння України та Російської Федерації

Один з основних принципів міжнародного права вимагає вирішувати суперечки між державами тільки мирними засобами. Цим принципом, як і іншими основними принципами міжнародного права, грубо нехтує РФ, перетворившись в державу-агресора, державу-терориста, державу-правопорушника. Саме в міжнародних судах ці характеристики перетворюються в суто юридичні, беззаперечні та неупереджені кваліфікації, які зумовлюють подальшу ізоляцію Росії у міжнародних відносинах.

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

На відміну від Росії, Україна, яка діє правомірно та протистоїть правопорушенням з боку Росії, застосовує увесь можливий арсенал міжнародно-правових інструментів для захисту від агресора. Серед них важливе значення займають міжнародні судові та арбітражні установи. Україна вже декілька разів застосовувала цей міжнародно-правовий інструментарій для протидії агресії РФ, зокрема за допомогою Міжнародного Суду ООН (МС ООН), Міжнародного трибуналу з морського права, арбітражних трибуналів, створених відповідно до Додатка VII Конвенції ООН з морського права 1982 р., Міжнародного кримінального суду, Європейського суду з прав людини, інвестиційних арбітражів. У всіх цих випадках вона отримувала перемогу та констатацію грубого порушення РФ норм міжнародного права.

Усі перелічені міжнародні суди та арбітражі мають свої особливості щодо юрисдикції, предмету спору, суб’єктного кола та застосовуваного права. Деякі з них (МС ООН, Міжнародний трибунал з морського права, арбітражні трибунали) розглядають спори між державами, деякі – як скарги індивідів, так і звернення держави щодо дотримання міжнародних договорів з прав людини (Європейський суд з прав людини), деякі - щодо притягнення індивідів до міжнародної кримінальної відповідальності (Міжнародний кримінальний суд). В кожній з перерахованих судових установ розглядаються справи так чи інакше пов’язані з агресією РФ проти України

Окреме місце в цьому переліку займає Міжнародний Суд ООН. Він, виходячи з назви та статусу - перший серед рівних. Міжнародний Суд ООН розглядає виключно міждержавні спори, з яких він має юрисдикцію, та дає у деяких випадках консультативні висновки.

Важливою умовою розгляду спору МС ООН є наявність в нього юрисдикції. Не вдаючись в деталі умовами наявності юрисдикції у МС ООН є: участь відповідних держав у міжнародному договорі; наявність юрисдикції МС ООН розглядати спори за цим договором; та відсутність застережень держав щодо юрисдикції Суду. Зокрема наразі існує три конвенції, які задовольняють зазначеним вимогам і які можуть бути застосовані в зв’язку з агресією РФ проти України. Це Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1966 р., Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму 1999 р. та Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього 1948 р. Щодо спору стосовно порушень РФ перших двох конвенцій, Україна звернулася до МС ООН ще в 2017 р., отримала наказ щодо застосування тимчасових заходів, виграла юрисдикційну стадію та бере участь у слуханнях спору по суті.

МС ООН 16 березня 2022 року прийняв наказ щодо застосування тимчасових заходів у справі Україна проти РФ «Щодо звинувачень у вчиненні геноциду відповідно до Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього». Ця справа була викликана неправдивими та безпідставними звинуваченнями Росією України в геноциді як приводу для ескалації протиправної збройної агресії проти України з 24 лютого 2022 року. Нагадаємо, що у якості виправдання для безпідставного та протиправного вторгнення в Україну, Російська Федерація цинічно використала неправдиві обвинувачення в геноциді, який нібито вчиняється Україною по відношенню до мешканців Донецької та Луганської областей.

Заборона геноциду як найсерйознішого порушення міжнародного права і найбільш тяжкого міжнародного злочину міститься в Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього 1948 р. Україна та РФ є учасниками Конвенції. Відповідно до ст. ІХ Конвенції, всі спори щодо тлумачення, застосування або виконання цієї Конвенції передаються на розгляд Міжнародного Суду ООН на вимогу будь-якої зі сторін спору. Тобто, Міжнародний Суд ООН має юрисдикцію розглядати спори між Україною та РФ щодо можливого порушення цієї Конвенції.

Саме цією можливостю скористалась Україна для розвінчання перекрученого та спотвореного Російською Федерацією загальноприйнятого зобов’язання держав щодо запобігання та покарання за злочин геноциду. 26 лютого 2022 року Україна подала позов проти Російської Федерації до Міжнародного Суду ООН. Одночасно Україна звернулась до Суду щодо застосування тимчасових заходів проти Росії.

Зокрема, в позові Україна просить МС ООН визнати, що Україною не було вчинено жодного злочину «геноциду» на територіях Донецької та Луганської областей; що Росія не має права вчиняти жодних воєнних дій проти України на запобігання та покарання за цей вигаданий «геноцид»; що визнання Росією так званих «ДНР» та «ЛНР» здійснено на підставі вигаданого геноциду і не може ґрунтуватися на положеннях Конвенції, а відповідно є неправомірним. Також, Україна просить суд зобов’язати Росію: не вчиняти цих протиправних дій у майбутньому, у тому числі незаконного застосування сили; та виплатити репарації за вчинену внаслідок порушення шкоду.

Щодо тимчасових заходів, які, на відміну від розгляду спору по суті, можуть прийматися досить швидко, Україна просила Суд зобов’язати РФ: зупинити так звану «спецоперацію», військових дії на території України; не робити жодних кроків для продовження «спецоперації», військових дій на території України; забезпечити, щоб будь-які формування, які знаходяться під її впливом або контролем (мова йде про незаконні озброєні формування ОРДЛО), теж припинили будь-які військові дії; та не вживати заходів, що можуть погіршити та ускладнити спір на підставі Конвенції; надавати до Міжнародного Суду ООН звіт про виконання тимчасових заходів.

Засідання Суду відбулося 7 березня, а вже 16 березня Суд прийняв наказ щодо застосування тимчасових заходів. Цей наказ повністю відтворив вимоги України і є повною перемогою України: РФ повинна негайно зупинити військову операцію, почату 24 лютого 2022 року на території України та забезпечити, щоб будь-які військові чи інші організації чи особи, які перебувають під російським контролем, не продовжували військову операцію. Ця частина наказу була ухвалена більшістю суддів МС ООН - 13 проти 2 (голосували проти тільки судді з РФ та Китаю).

Друга частина рішення про тимчасові заходи стосується обох сторін спору, та ухвалена усіма 15 суддями: сторони повинні утриматися від будь-яких дій, які можуть поглибити або розширити спір, який переданий Суду, або зробити його складнішим для вирішення.

Цей наказ про застосування тимчасових заходів є потужним аргументом в міжнародно-правовій позиції України та є констатацією порушення РФ не тільки Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, але й інших основоположних принципів та норм сучасного міжнародного права. Поряд з обов’язком РФ припинити агресію в наказі додатково містяться три дуже важливих моменти: по-перше, в наказі зазначено, що відсутні докази вчинення геноциду Україною російськомовного населення в Донецькій та Луганській областях; по-друге, наказ підтверджує факт неправомірного застосування сили Росією проти України; по-третє, Суд вказав, що рівень військової сили, який застосовує РФ, призводить до значних жертв (перш за все серед цивільного населення), значного пошкодження майна та навколишнього середовища, на рівні, що межує з гуманітарною катастрофою. Іншими словами, наказ про застосування тимчасових заходів Міжнародного Суду ООН є красномовною відповіддю пропагандистам в Росії, які стверджують, що війни немає, жертв небагато, а навіть, якщо вони є, то Росія тут не винувата. Наразі Суд сказав «Ні», всі ці жахливі жертви та руйнування - це цілковита та повна відповідальність Росії.

Фактично, це юридично обов’язкове для РФ рішення, є констатацією Міжнародним Судом ООН факту неправомірності вторгнення РФ в Україну, його протиправності та безпідставності. Суд не має прямої юрисдикції констатувати наявність агресії, проте це рішення опосередковано свідчить про її наявність та міжнародну протиправність дій РФ.

Це рішення має важливий політико-правовий аспект, бо воно стане вагомим юридичним підґрунтям для інших юридичних та політичних кваліфікацій та оцінок агресії РФ проти України міжнародною спільнотою, організаціями та судовими установами.

При всій значущості наказу Міжнародного Суду ООН, розуміємо, що його виконання зіткнеться з істотними проблемами. Наразі вже лунають заяви високопосадовців Росії, що вона його не виконуватиме. В цій ситуації з точки зору міжнародного права єдиним інструментом забезпечення виконання наказу Міжнародного Суду ООН є Рада Безпеки ООН. Росія, вочевидь, заблокує прийняття будь-якого рішення з цього питання використавши своє право вето. Проте це ще більше погіршить позицію Росії на міжнародній арені з огляду на висновки, до яких прийшов Суд у своєму рішенні. Ізоляція РФ тільки поглибиться. Крім того, в правовій площині зрозуміло, що Міжнародний Суд ООН прийме до уваги невиконання Росією наказу і це збільшить її відповідальність в остаточному рішенні по цій справі.

Наступним етапом є юрисдикційна стадія та розгляд справи по суті. На відміну від процедури застосування тимчасових заходів, це може бути тривалий процес. Але рішення все одно буде винесено, і буде винесено на користь України та стане одним з міжнародно-правових механізмів притягнення РФ до міжнародної відповідальності за агресією проти України.