Одними з основних напрямів реалізації кримінально-правової політики в державі є криміналізація та декриміналізація діянь. Визнання певного суспільно небезпечного діяння злочином і включення його до Кримінального кодексу України (далі – КК) називається криміналізацією. Водночас скасування злочинності діяння, що полягає у такій зміні кримінального закону, внаслідок якої дія або бездіяльність, які раніше визнавалися злочином, переводяться до категорії незлочинних, отримало назву декриміналізація.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Слід зазначити, що на сучасному етапі розвитку законотворчої діяльності нагальною потребою є використання можливостей науки кримінального права для обґрунтування та формулювання соціальних норм. Будь-який законопроект щодо включення нових статей у КК або виключення існуючих повинен бути проаналізований з точки зору його відповідності науково розробленим критеріям криміналізації діянь.
Не вдаючись до детального аналізу законотворчої діяльності в цілому, маємо на меті акцентувати увагу на окремих проблемних питаннях криміналізації суспільно небезпечних діянь у сфері медичного обслуговування населення. Зокрема, йдеться про недотримання такого принципу криміналізації, як принцип економії репресії, який полягає в тому, що кримінально-правова новела не повинна створювати ані нормативної прогалини (у випадку декриміналізації), ані надмірності в чинному кримінальному законодавстві України (у разі криміналізації). Саме про надмірність заборони свідчить існування у Кримінальному кодексі України норм, передбачених ч. 1 ст. 184 «Порушення права на безоплатну медичну допомогу» та ст. 354 «Одержання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації».
Передусім зауважимо, що питання кримінальної відповідальності за вказані злочини розглядалися у працях таких вчених, як П.П. Андрушко,
О.О. Кашкаров, О.В. Ларіна, С.Я. Лихова, М.І. Мельник, А.А. Стрижевська, Г.В. Чеботарьова та інших. Водночас детального вивчення судової практики за цими статтями та аналізу проблем правозастосування здійснено не було.