Стаття 3 Конституції України проголошує, що людина, її життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
З поняттям «право на життя» пов’язана дискусія щодо моменту виникнення цього права – зачаття чи народження. Залежно від відповіді на це питання законодавство або забороняє аборти (з деякими винятками за медичними покажчиками), або, навпаки, – надає жінці можливість самостійно вирішувати питання свого материнства.
Стаття 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), закріплюючи фундаментальне право людини, не визначає часові межі його здійснення – вона нічого не говорить про момент початку й закінчення життя.
Конвенція не містить положення, яке б однозначно й безпосередньо захищало право на життя ненародженої дитини. У статті 2 Конвенції відсутнє визначення моменту виникнення цього права, зокрема не сформульовано поняття «кожний» та «життя».
На практиці проблема визначення моменту виникнення права на життя виникає в контексті права на аборт, яке піддається сумніву в багатьох країнах. Судова практика з цих питань є незначною й характеризується обережним підходом суду до вирішення цього питання.
Так, наприклад, у справі «Патон проти сполученого Королівства» (Paton v. UK) Комісія визнала, що аборт на десятому тижні вагітності в інтересах захисту фізичного та психічного здоров’я жінки, передбачений британським законодавством, не суперечить статті 2 Конвенції. Страсбург відзначив, що стаття 2 не гарантує абсолютного права ненародженої дитини на життя. Відповідно, проведення аборту на десятому тижні, особливо за медичними показниками, не порушує права на життя. В іншому випадку життя плоду розглядалося б як вагоміша цінність, ніж життя вагітної матері. Однак, на думку Суду, потреби матері мають пріоритет над потребами ще ненародженої дитини.