Не помиляється той, хто нічого не робить. Усім відома ця давня приказка. Але якщо помилку працівників інших професій якось можна виправити, то лікарська помилка дуже часто є непоправною, адже може призвести до серйозного каліцтва або смерті пацієнта. Результат - розпач лікарів і непоправне горе рідних. І одним, і іншим з цим далі жити. Але чи всі лікарські прорахунки можна списати лише на помилки?
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Можливо, наше буденне жорстоке життя, у якому люди, окрім себе самих, нікого й нічого не бачать, створило передумови, коли йдеться не просто про непрофесійність, а ще й про байдужість, помножену на свідому халатність? Байдужість у тій сфері, у якій її апріорі не може бути! Натомість потрібно виявляти турботу, людяність і співчуття. Адже для чого тоді взагалі здобувати професію лікаря?
Поговоримо про лікарську помилку й про причини її виникнення, про проблеми відповідальності лікарів, про проблеми розслідування такої категорії кримінальних правопорушень, а також про лікарські помилки в інших країнах.
Що ж таке лікарська помилка?
В українському законодавстві досі немає чіткого поняття «лікарська помилка». Це прогалина законодавства, яку майже за 30 років незалежності України можна було б усунути. Чітку дефініцію цього поняття не можна відшукати в жодному нормативно-правовому акті, хоча були спроби в одному з проектів Закону України «Про права пацієнтів» і в деяких інших законопроектах. На мою думку, законодавцю невигідно встановлювати чітке тлумачення цього терміну, адже за лікарською помилкою потім легко сховати лікарську злочинну халатність, кожен конкретний випадок якої не хочеться належним чином розслідувати. Втім, якщо проаналізувати різні джерела (передусім, медичну літературу), лікарською помилкою варто вважати похибку або помилку в професійній лікарській діяльності за умови, якщо вона допущена за відсутності свідомої халатності або недбалості лікаря. Лікарську помилку слід відрізняти від кримінального правопорушення медичного або фармацевтичного працівника, який визначається спеціальним суб'єктом - медичним або фармацевтичним працівником. У розділі Кримінального кодексу України «Злочини проти життя та здоров'я особи» налічується 11 «медичних статей», за якими може бути притягнений до відповідальності медичний або фармацевтичний працівник (ст. 131, 132, 136, 137, 139-145 КК України).
Причини виникнення лікарських помилок
Основними причинами виникнення лікарських помилок у фокусі України є недосконалість способів лікування певних захворювань, недостатньо високий рівень підготовки конкретного медичного працівника, відсутність належних умов, які необхідні для проведення повноцінного лікування, недосконале вивчення медичною наукою причин виникнення захворювань і ланок їх перебігу, неправильне трактування медичним працівником результатів проведених діагностичних процедур, недооцінка думок колег чи переоцінка власних знань.
Незважаючи на те, що світова медицина впевнено крокує в ногу з часом і знайшла методи лікування багатьох захворювань, людський організм залишається не до кінця вивченим, а отже, лікарські помилки будуть постійно нас супроводжувати, а питання природи лікарської помилки залишатиметься актуальним. З огляду на зазначене, завданням правового регулювання медичної діяльності є вироблення єдиної юридичної кваліфікації помилкових дій лікарів.
Проблема юридичної відповідальності лікарів
Відповідальність медичних працівників може бути не лише кримінальною, але й цивільно-правовою, адміністративною й дисциплінарною. Під цивільно-правовою слід розуміти майнову відповідальність медичного працівника. Зокрема, якщо оплачена лікарська послуга була не надана або надана неналежним чином. У такому випадку пацієнт має право повернути сплачені кошти в судовому порядку, а також просити відшкодувати нанесену йому матеріальну та/або моральну шкоду. Адміністративна відповідальність, як правило, стосується керівників медичних закладів, а тому адміністративні стягнення накладаються у разі неправильного адміністрування медичного закладу. Дисциплінарна відповідальність - це відповідальність працівників за вчинення дисциплінарних проступків.
Кримінальний кодекс України містить 11 «медичних» статей, проте основною лікарською статтею, яка використовується в 90% випадках порушених кримінальних проваджень, є ст. 140 КК України. За період січень-вересень 2019 р. зареєстровано 524 кримінальних правопорушень, які були кваліфіковані за цією статтею, із них 136 закрито на підставі відсутності складу злочину або події злочину. Слід зазначити, що згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, за останні 10 років у судах різних інстанцій було розглянуто лише 135 кримінальних проваджень, які відкриті за ст. 140 КК України. Найбільша кількість обвинувачень висунута акушерам-гінекологам (близько 30%), хірургам (близько 23%), терапевтам (12%), анестезіологам (11%). Цікаво, що із цих 135 кримінальних проваджень, які відкриті за ст. 140 КК України і надійшли до суду, щодо 109 осіб вину обвинувачених доведено, стосовно 8 осіб винесено виправдовувальні вироки, стосовно 18 осіб справи повернуто на додаткове розслідування. Зі 109 осіб, вину яких доведено, 80 осіб звільнено від кримінальної відповідальності (амністія, закінчення строків давності, зміна обстановки, примирення винного з потерпілим, передача особи на поруки), а реально засудженими були лише 29 осіб.
Об'єктивна сторона цього злочину полягає в невиконанні або в неналежному виконанні медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов'язків внаслідок недбалого до них ставлення. Під невиконанням слід розуміти невчинення певних дій, які слід було вчинити під час лікування (фактично йдеться про виконання законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів, зокрема протоколу лікування певного захворювання, що визначає конкретну послідовність дій). Доведенню підлягає факт обізнаності медичного працівника із цими нормативними актами й наявність відповідної кваліфікації. Фактично, невиконання - це відмова від госпіталізації хворого, який потребує невідкладної медичної допомоги, відмова в проведенні оперативного втручання, залишення хворого без належного нагляду.
Значно складнішим є доведення неналежного виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов'язків, адже зміст поняття є досить суперечливим. Під неналежним виконанням слід розуміти ситуацію, коли медичний працівник виконує свої обов'язки не в повному обсязі, недбало, поверхово, не так, як цього вимагають стандарти професійної діяльності.
Проблема у процесі розгляду цієї категорії справ полягає у суб'єктивності та неможливості точного визначення, чи були дії лікаря належними або неналежними, чи не сталася при цьому лікарська помилка. Неналежне виконання - це недбале й несумлінне ставлення працівника до своїх професійних обов'язків. Суб'єктивно - особа не лише повинна була, але й мала можливість виконати покладені на неї професійні обов'язки належним чином, але не зробила цього через халатність.
Загостримо увагу, що об'єктивна сторона також передбачає наявність тяжких наслідків для потерпілого (смерть, тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження), які визначаються судово-медичною експертизою. За відсутності таких наслідків виключається провадження за ст. 140 КК України.
Основні проблеми у процесі розслідування «медичних злочинів»
• Нестача у слідчого відповідних спеціальних знань (необхідність проведення експертизи, залучення вузькопрофільних фахівців для проведення слідчих/розшукових дій і небажання розслідувати подібні злочини).
• Необхідність швидкого отримання ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів. На практиці часто трапляються ситуації, коли внаслідок зволікання із отриманням такої ухвали медична установа встигає знищити докази.
• Кругова порука, яка полягає у знищенні доказів (знищення даних медичних карток, результатів аналізів тощо). Бажання будь-яку невдалу маніпуляцію чи оперативне втручання, яке призвело до тяжких наслідків, списати виключно на лікарську помилку. Покривання керівниками медичних установ своїх підлеглих. Активна протидія розслідуванню.
• Тонка грань відмежування халатності від нещасного випадку, лікарської помилки й виправданого медичного ризику.
Лікарські помилки в інших країнах світу: сумна статистика. А як у нас?
Отже, кілька слів про статистику власне лікарських помилок, а не випадків свідомої халатності медичних працівників в іноземних країнах. У цьому й полягає головна різниця між системою охорони здоров'я України й провідних країн світу. Ця різниця у ставленні до простої людини. Помилитися? Так, можна. Такі випадки в розвинених країнах трапляються нерідко. Проте випадки системної й свідомої халатності, якщо існують, то вони поодинокі. Статистика дещо шокує. За даними різних досліджень, у Німеччині жертвами лікарських помилок щорічно стають майже 100 тис. пацієнтів. Стан 11% хворих погіршується внаслідок неправильного лікування, 8% медичних помилок призводять до летальних наслідків. У США, де система інформування громадян є найбільш відкритою, ситуація не краща: близько 100 тис. пацієнтів стають жертвами лікарських помилок. У Великобританії помилки в роботі лікарів спричиняють смерті близько 70 тис. людей щороку.
Тут ви не знайдете статистики лікарських помилок в Україні. Точніше, її просто немає. Її не ведуть, оскільки кількість лікарських помилок в нашій країні, ймовірно, зашкалює. А скільки ще маємо випадків байдужості, хамства й халатності, які не відображає жодна статистика? Скільки життів скалічено? Скільки справ не доведено до суду? Скільки винних медичних працівників не притягнуто до відповідальності? Безкарність примножує безвідповідальність. Запитань багато, а відповідей обмаль.