Кримінальним процесуальним законодавством визначені загальні засади кримінального провадження до яких, зокрема, відносяться: законність (ст.9 КПК), змагальність сторін (ст. 22 КПК) та диспозитивність (ст. 26 КПК). Я думаю, що всі правники, які практикують в галузі кримінального права та процесу, обізнані з їх змістом.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді … суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Начебто все зрозуміло, інших варіантів чинне законодавство не передбачає. Але на практиці інколи складається зовсім інша ситуація.
Приклад із практики. Захистом, у порядку ч. 10 ч. 1 ст. 303 КПК, оскаржено повідомлення прокурора про підозру особи у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК. Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду (далі – ВАКС) у задоволенні скарги відмовлено. При цьому, прокурор, беручи участь у розгляді скарги, надав суду на підтвердження обґрунтованості підозри лише письмові заперечення та копію ухвали суду про обрання запобіжного заходу.
На вказану ухвалу стороною захисту подано апеляційну скаргу з проханням скасувати ухвалу слідчого судді ВАКСу та постановити нову ухвалу, якою задовольнити скаргу та скасувати повідомлення про підозру.
Прокурор до апеляційної інстанції не з’явився, надавши письмові заперечення без додатків. Апеляційна палата ВАКСу скаргу захисника задовольнила частково – ухвалу слідчого судді ВАКСу скасувала та постановила нову ухвалу, якою призначила новий розгляд у суді першої інстанції. Підставою для скасування стала неповнота судового розгляду (п. 3 ч. 1 ст. 409 КПК), яка полягала в тому, що сторона обвинувачення не надала і слідчим суддею не досліджувалося жодних доказів, які б пов’язували особу підозрюваного з кримінальним правопорушенням, а відповідно до вимог ч. ч. 1 та 2 ст. 22, п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК прокурор мав надати суду відповідні докази, а слідчий суддя, у свою чергу, мав їх перевірити.
Вважаю, що апеляційна палата прийняла рішення не передбачене ч. 3 ст. 407 КПК, оскільки скасувати вирок або ухвалу і призначити новий розгляд можливо лише на підставі п. 6 ч. 1 ст. 407 КПК - за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції. Не кажучи вже про те, що слідчий суддя не є судом першої інстанції. Тому, при встановленні вказаних порушень, апеляційний суд мав би скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу – якою скасувати повідомлення про підозру.
Наслідком такого рішення суду апеляційної інстанції стало те, що в новому судовому засіданні прокурор надав до суду два томи матеріалів досудового розслідування і суд відмовив у задоволенні скарги (оцінка повторного судового рішення не є предметом цієї статті).
На мій погляд, апеляційним судом не дотримано принципів законності, змагальність сторін та диспозитивності – оскільки, при наявності очевидних порушень вимог кримінального процесуального закону з боку сторони обвинувачення, суд не прийняв рішення передбачене законом, а надав можливість прокурору ці порушення усунути.