30 липня світ відзначатиме День протидії торгівлі людьми. Подивимось правді у вічі: для того, аби нагадати суспільству про важливість вирішення тих чи інших проблем, не обов’язково чекати конкретних дат. Якщо проти громадян скоюють злочини, які мають економічні, соціальні, психологічні причини – про це потрібно говорити постійно.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
За даними ООН, щорічна статистика щодо кількості жертв торгівлі людьми не зменшується. Громадяни продовжують ставати жертвами сексуального насилля та примусової праці. Пандемія COVID-19 ці проблеми загострила. Ті, хто втратив роботу – легко потрапляють у групу ризику, а ті, хто раніше постраждав від цього ганебного явища, стають вразливішими через економічну кризу.
Україна лишається однією з основних країн походження жертв сучасного рабства. Представництво Міжнародної організації з міграції в Україні минулого року підтвердило сумні цифри. За їх даними, найбільше потрапляють у трудове рабство у Росії – 55% постраждалих, яким допомогло представництво МОМ в Україні, зазнали експлуатації саме там, на другому місці Польща (28,7% постраждалих). На третьому місці із показником 8% – торгівля людьми всередині країни. Більшість постраждалих (97%), виявлених у першій половині 2020 року, були продані з метою саме трудової експлуатації.
Невирішене владою питання збройного конфлікту, поглиблення кризи, політична нестабільність, двозначна інфляція та бідність змушують українців виїжджати на заробітки. Шокує те, що багато наших співвітчизників, відправляючись за кордон працювати, добровільно погоджуються на порушення їх трудових прав, аби не втратити робоче місце. Це свідчить про «рабську психологію» – стан, при якому дії та наміри людини підпорядковані і регламентовані зовнішніми і внутрішніми умовностями, від яких вона залежить та є їх заручником. Простіше кажучи – це страх, невіра в себе, небажання вирішувати свої проблеми самостійно.
Термін «рабство» визначається у ст. 1.1 Конвенції ООН про рабство (1926 р.): Під рабством мають на увазі становище або стан особи, щодо якої здійснюються деякі або всі повноваження, властиві праву власності.
Можна багато говорити про важливість дотримання законодавства щодо протидії торгівлі людьми, сексуальній експлуатації та насилля в умовах пандемії COVID-19, але поки люди самостійно не почнуть адекватно оцінювати робочі пропозиції від закордонних «работорговців», а також тих, хто веде цю незаконну діяльність всередині країни, статистика щодо жертв торгівлі людьми не змінюватиметься. Потенційні жертви ризикують опинитись у пастці вже з першої пропозиції надто привабливих умов працевлаштування. Часто громадяни дізнаються про реальні умови після своєї появи в місці призначення. У них забирають документи, кошти, завдають фізичного та психічного насильства, змушують працювати безоплатно. Іноді працювати доводиться заради повернення паспорту.
У якості сумного прикладу наведу історію, яка мала місце кілька років назад. Молодий чоловік з українського села працював нелегально у Польщі, але раптово втратив свідомість на робочому місці. Медичну допомогу йому не надали. Замість цього непритомного чоловіка вивезли в ліс. Тіло без однак життя невдовзі знайшли лісники. Поліція кілька днів встановлювала його особистість. На транспортування тіла з Польщі до України гроші збирали односельчани. Коли заробітчанина ховали, тіло було в такому стані, що домовину не відкривали.
У більшості країн світу торгівля людьми – це кримінальний злочин. Але, здебільшого, винні у цих злочинах уникають відповідальності. Так само і в Україні. Згідно даних Департаменту боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми Нацполіції України щодо кількості відкритих кримінальних справ за статтею 149 (Торгівля людьми) КК України за 2014-2020 роки, можна спостерігати таку динаміку:
У 2014 році – 109 справ;
У 2015 році – 111 справ;
У 2016 році – 115 справ;
У 2017 році – 346 справ;
У 2018 році – 291 справа;
У 2019 році – 306 справ;
5 місяців 2020 року – 126 справ.
Попри те, що ця тема часто обговорюється в ЗМІ, в Україні суди, зазвичай, призначають мінімальне покарання винним у торгівлі людьми. Більше того: організатори нелегальних бізнесів, взагалі, можуть уникнути покарання.
В Україні достатньо нормативно-правових актів у сфері протидії торгівлі людьми, також у 2018 році було ухвалено Закон «Про внесення зміни до статті 149 Кримінального кодексу України щодо приведення у відповідність з міжнародними стандартами». Але через слабкість та корумпованість судової та правоохоронної систем «крайніми» у цих злочинах в Україні зазвичай стають не власники нелегальних бізнесів, а вербувальники.
Аби зменшити статистику злочинів проти особистості, правоохоронним органам, правозахисникам та журналістам потрібно активно проводити інформаційні кампанії щодо протидії торгівлі людьми. Обізнаність та уважність громадян зменшить ризик потрапляння в неволю та залишать злочинців без заробітку.