Вже не перший рік наша держава перебуває у процесі правової реформи. Політики
проголошують гасла щодо приведення законодавства до європейських стандартів та
посилення гарантій захисту прав людини й бізнесу. Але що реально відбувається з
кримінальним процесуальним законодавством, яке передбачає порядок та підстави для обшуків, арештів, затримання, тримання під вартою, притягнення до кримінальної
відповідальності?
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Насправді, краще сказати, що це не реформування в інтересах громадян та бізнесу, а трансформування (прилаштовування) законодавства в інтересах правоохоронних органів. З невідомих причин правоохоронцям, зокрема Генеральній прокуратурі України, дуже тісно в межах нинішнього кримінально-правового закону. У разі відсутності підстав та обґрунтування необхідних їм дій, вони не йдуть шляхом збирання доказів та вивчення інформації, а ініціюють зміни до Закону, спрямовані на спрощення їхньої роботи та усунення необхідності доведення будь-яких обставин.
З іншого боку, такі зміни позбавляють громадян та бізнес гарантій захисту їхніх прав перед свавіллям правоохоронців. Найкраще це простежується у політичних і резонансних справах. Проте, на жаль, впровадженні під ці справи процесуальні ноу-хау дуже швидко починають використовувати проти пересічних громадян та бізнесменів.
Перший «тривожний дзвіночок»
Ще у 2012 р. було прийнято і введено в дію новий Кримінальний процесуальний кодекс, яким спрощено процедуру внесення відомостей про злочини до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі – ЄРДР). В результаті стало дуже легко порушувати кримінальні справи, чим часто користуються зловмисники.
При цьому факт внесення до ЄРДР інформації про вчинення злочину не може бути оскаржений зацікавленою особою. За наявності вже відкритого провадження слідчий має широкі повноваження для втручання як у бізнес, так і в особисту сферу громадян. Він може проводити обшуки, вимагати документи, накладати арешт на майно і навіть проводити затримання та позбавляти людину волі, тобто тримати під вартою. Тому після введення зазначених норм в адвокатській спільноті обговорювалися пропозиції внесення змін до КПК, згідно з якими зацікавлена особа могла б оскаржити незаконне відкриття щодо неї кримінального провадження, адже фактично вона позбавлена захисту від необґрунтованих рішень у такій ситуації. Проте трансформація та зміни до КПК пішли дещо іншим шляхом. Це простежується у двох таких інститутах як спеціальне (заочне) розслідування і засудження та спеціальна конфіскація.
Продовження спрощеної форми «заочного» розгляду
У 2014 р. було впроваджено інститут спеціального розслідування та засудження. Він
пов’язаний з тим, що особи, у переслідуванні та засудженні яких була зацікавлена влада, перебували за межами України, а засобами міжнародної правової допомоги правоохоронні органи, за вказівкою влади, не змогли забезпечити їхню відповідальність. Не маючи належних підстав використовувати наявні інструменти, було ініційовано введення так званого «заочного» розслідування та засудження, яке давало право засудити особу, яка переховується від слідства та перебуває за межами України. Однак у зв’язку з тим, що правоохоронні органи не могли проконтролювати всіх осіб, які перебувають на території України, для зручності правоохоронних органів було внесено нові зміни – можливість застосування «заочного» засудження стала пов’язана з перебуванням особи в міжнародному розшуку в Інтерполі. Хоча потім ця можливість також стала перепоною для наших правоохоронців, тому що найрезонансніші справи, за рішенням Інтерполу, мали політичний аспект. У таких справах Інтерпол почав відмовляти нашим правоохоронцям в міжнародному
розшуку. У зв’язку з цим Генеральна прокуратура України знову ініціювала нові зміни до Кримінального процесуального кодексу. Внесено тимчасові закони, відповідно до яких для «заочного» засудження необхідна лише відсутність особи протягом 6 місяців в Україні. Закон був тимчасовим, його строк встановлений до 15.04. 2017 р. Однак закінчення цього строку не зупинило Генеральну прокуратуру України. Знову був ініційований новий закон, який продовжив спрощений порядок ще на кілька років.
Окрім цього, останнім прийнятим Законом усунуто всі обмеження для правоохоронних
органів, які могли хоча б якимось чином гарантувати права особи, яка або не знала про факт кримінального переслідування щодо неї, або насправді перебувала за межами України та не могла бути присутньої через поважні причини. Таким чином, згідно з чинним законодавством отримати «заочне» засудження може будь-яка особа, що перебуває в недосяжності правоохоронних органів понад 6 місяців, незалежно від умов та причин, з яких це відбувається. Зміни до законодавства про «заочне» засудження та спрощення відповідних процедур подавалося як необхідність для засудження представників минулого політичного режиму, але фактично може бути обернено проти будь-якого громадянина України.
Недосконалість спеціальної конфіскації
Аналогічна ситуація відбувається щодо спеціальної конфіскації. Внесення відповідних змін до кримінального законодавства не призвело до обіцяного поповнення бюджету шляхом конфіскації коштів чиновників часів 2010-2013 рр. Загроза порушення прав простих громадян та підприємців внаслідок зловживання цим законодавством є дуже високою. Основні ризики полягають у тому, що спеціальна конфіскація застосовується до особи, яка вчинила злочин, ще на стадії розслідування, коли рішення суду про її винуватість немає. Виникає багато питань. Якщо майно конфіскували, а в результаті розгляду справи особа не була визнана винною, як повертатиметься майно? Що робити, якщо майно було звернено в чиюсь власність тощо? До того ж застосування конфіскації до вироку порушує загальні принципи презумпції невинуватості, права власності та правомірності угод. З огляду на ці принципи, на особу не може бути покладено обов'язок доведення правомірності володіння майном.
Спеціальна конфіскація можлива лише у разі відповідного рішення суду про винуватість підозрюваного. У такому випадку цей інструмент не використовуватиметься з метою політичного або бізнес-переслідування. Інше позбавлення права власності може бути лише на підставах, передбачених Цивільним кодексом України. Якщо в цивільному або господарському процесі буде доведено недійсність угоди, то це є підставою для прийняття рішення про відбирання майна в особи, яка незаконно ним володіє, незалежно від наявності кримінального провадження та рішень щодо нього.
Отже, на вищевказаних прикладах стає зрозуміло, що зміни українського законодавства йдуть шляхом формалізації та спрощення процедур для правоохоронних органів. Внаслідок цього забрати у людини майно без доведення її вини або засудити без її присутності можливо без повідомлення особи про наявність кримінального переслідування. Згідно зі статистикою Генеральної прокуратури України, за 2016 р. було внесено 84 533 кримінальних правопорушень, вчинених на підприємствах, а передано до суду з обвинувальним актом 20 395 порушень. Фактично, 75% заяв про злочини не були підтверджені належними доказами, але при цьому активно проводилися перевірки, обшуки та допити.
Отже, не потрібно допускати поширену помилку, що така історія не торкнеться кожного,
адже будь-хто може стати потенційною жертвою. Ми рекомендуємо здійснювати аналіз
кримінально-правових загроз та сформувати звичку щодня «відпрацьовувати» ризикові
ситуації. Також на практиці нашого об'єднання ми помічаємо, що значно збільшився попит на укладення договорів про надання правової допомоги як превентивний захід. Це дозволяє не витрачати час на пошук та залучення адвоката у разі атаки, а також підвищує ймовірність недопуску правоохоронців до вчинення дій за відсутності адвоката. Допомагаючи нашим клієнтам у подібних ситуаціях, ми виявляємо їхні вразливі місця та формуємо стратегію захисту, яка змушує державу і правоохоронців використовувати лише правові методи.