Почнемо з того, що і обшук, і тимчасовий доступ до речей та документів є втручанням в особисте життя людини, порушенням звичайного режиму роботи юридичної особи і сприймаються останніми як акт певного насилля. Тому відповідно до положень Конституції України та Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) вказані дії проводяться виключно за рішенням суду чи слідчого судді.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Незважаючи на те, що особами, щодо яких слідством застосовується обидві із зазначених процедур, сприймаються вони якщо не однаково, то однозначно споріднено, законодавцем їх віднесено до різних розділів КПК України. Так, тимчасовий доступ до речей і документів віднесено до розділу ІІ – «Заходи забезпечення кримінального провадження», а обшук віднесено до слідчих дій (розділ ІІІ).
Не зайвим буде згадати, що КПК України, як 1960 р., так і сучасним, не визначено поняття «Обшук».У статті 234 КПК України лише зазначено, що «обшук проводиться з метою виявлення і фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знарядь кримінального правопорушення або майна, добутого в результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб». Інформацію про процедуру та механізм проведення обшуку можна одержати з науковопрактичної літератури, як то «Довідник слідчого», однак вказані видання не є законом і відповідно викладені у них положення не мають обов’язкової сили.