17 квітня 2023 року у Верховній Раді України було зареєстровано проєкт Закону про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо уточнення окремих положень з метою забезпечення захисту прав учасників кримінального провадження № 9211 (далі – проєкт закону № 9211).
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Відповідно до пояснювальної записки до проєкту зазначеного закону «пропоновані зміни дозволять знизити тиск та надмірне втручання правоохоронних органів у діяльність українського бізнесу, а також стимулюватиме розвиток цифрової економіки; водночас зміни зберігають баланс інтересів слідства та бізнесу».
Відзначимо, що щоденна практична робота, надає можливість дійти до висновку, що баланс інтересів слідства та бізнесу при розслідуванні кримінальних правопорушень є порушеним. Це обумовлюється тим, що правоохоронні органи в ході проведення слідчих дій (і далеко не завжди маючи на це законні підстави та не використовуючи законні методи їх проведення) фактично блокують діяльність суб’єктів господарювання, які не тільки виробляють ту чи іншу продукцію, але й надають робочі місця десяткам, а то й тисячам людей та сплачують податки до державного бюджету. Тож які зміни до КПК України пропонує внести проєкт закону № 9211?
По-перше, проєкт закону пропонує прямо передбачити темпоральні межі набуття суб’єктом статусу третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, та припинення такого статусу. Отже, набуття правового статусу третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, виникає з моменту звернення слідчого (дізнавача) за погодженням з прокурором або прокурора до суду із клопотанням про арешт майна. Також правовий статус третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, припиняється з моменту скасування арешту майна, або повернення майна у разі його вилучення. Відзначимо, що припинення правового статусу є новим процесуальним механізмом у кримінальному провадженні, який до нині не практикувався. Фактично, він передбачає собою те, що особа після того, як буде скасований арешт майна, позбавлятиметься прав та обов’язків третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт. З одного боку, такий процесуальний механізм є цілком логічним, адже після скасування арешту майна (повернення майна у випадку його вилучення) щодо особи більше не застосовуються заходи кримінально-процесуального впливу. З іншого ж, позбавлення особи процесуального статусу може певною мірою обмежити її процесуальні гарантії. До прикладу, третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, хоч прямо не зазначена у переліку суб’єктів права на апеляційне оскарження (ст. 393 КПК України), однак відповідно до практики ККС ВС є такою, чиї права та інтереси можуть зачіпатися судовим рішенням, отже, остання має право звертатися з апеляційної скаргою (постанова ККС ВС від 22.12.2022 у справі № 756/19482/21 (провадження № 51-2957км22). Зі свого боку із запропонованими проєктом закону № 9211 змінами, у разі скасування арешту майна чи повернення вилученого майна власнику, останній фактично втратить статус третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, а отже і втратить право на подачу апеляційної скарги.
Хоча на практиці може виникнути ситуація, за якої третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, не погоджуватиметься із мотивами та аргументами, викладеними суддею у судовому рішенні, яким арешт майна скасовується. Ба більше, навіть судове рішення на користь власника майна може завдати шкоди його честі, гідності, ділової репутації, чи good will юридичної особи. Отже, пропоновану ч. 8 ст. 64-2 потрібно доопрацювати, передбачивши, що правовий статус третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, припиняється не з моменту скасування арешту майна, а після того, як третьою особою буде реалізоване її право на апеляційне та касаційне оскарження або минуть строки, передбачені КПК України на подачу апеляційної чи касаційної скарги.
По-друге, законопроєктом № 9211 пропонується запровадження додаткових гарантій для власників бізнесу та відповідних суб’єктів господарювання у контексті застосування таких заходів забезпечення кримінального провадження, як тимчасове вилучення майна та арешт майна. На практиці непоодинокими є випадки, коли при проведенні слідчих дій у суб’єктів господарювання вилучаються всі технічні ресурси, на яких, на думку слідства, зберігається інформація, яка має значення для кримінального провадження. Абсурдним, але водночас реальними є і ситуації, при яких слідчі вилучають ледь не всю технічну (не лише інформаційну) базу підприємства, адже, на їхню думку, у такий спосіб вони перешкоджають кримінальному правопорушенню та припиняють злочинну діяльність. Водночас відповідно до запропонованих проєктом закону № 9211 змін стороні обвинувачення забороняється вилучати пристрої для обробки, передавання та зберігання електронної інформації або їх складові, а також порушувати роботу комп’ютерних та інших мереж, якщо знаряддям, засобом або предметом кримінального правопорушення виступає інформація, що в них міститься. Констатуємо, що пропоновані зміни у цьому контексті є бізнес-орієнтованими та такими, що спрямовані на забезпечення безперебійності функціонування суб’єктів господарювання. Вважаємо доречним розширити перелік предметів, які заборонено вилучати стороні обвинувачення, зокрема при проведенні обшуку. До прикладу, технічну базу суб’єкта господарювання, в обсязі, необхідному для його безперебійного законного функціонування. Вважаємо, що за такого підходу і буде відбуватися дотримання балансу між інтересами бізнесу та слідства.
По-третє, законопроєктом № 9211 розширюється перелік суб’єктів, які мають право застосовувати технічні засоби фіксування кримінального провадження. Зокрема, право безперешкодного фіксування проведення обшуку за допомогою відеозапису надається не лише стороні захисту, але й особі, яка користується приміщенням, у якому проводиться обшук, власнику чи іншому володільцю такого приміщення, а також адвокатам зазначених осіб. Водночас відзначимо, що далеко не завжди власники приміщень, у яких проводиться обшук, зацікавлені у тому, щоб бути присутніми при його проведенні, тим більше здійснювати його технічне фіксування. Це пояснюється тим, що останні фактично не використовують приміщення у яких проводиться обшук, а останні перебувають у користуванні третіх осіб. У зв’язку із цим, перелік зазначених суб’єктів вважаємо за необхідне доповнити власником майна, щодо якого фактично проводиться обшук, а також його представниками. У цьому контексті власник такого майна має процесуальний статус іншої особи, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, та цілком логічно має право не лише бути присутнім при проведенні процесуальних дій щодо себе, але й здійснювати їх технічне фіксування.
Окрім перерахованих новел, законопроєктом № 9211 пропонується також:
- доповнити перелік визначення основних термінів КПК тлумаченням категорії «пристрої для обробки, передавання та зберігання інформації в електронному вигляді або їх складові»;
- розширити перелік об’єктів, що належать до документів як речових доказів у кримінальному провадженні. Отже, до документів, за умови наявності в них відомостей, передбачених ч. 1 ст. 99 КПК України, можуть належати не лише матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису, але й зафіксована візуальна або аудіальна інформація (зокрема електронна) у будь-якій формі, комп’ютерні дані, а також електронні документи відповідно до Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»;
- продовжити можливий час розгляду клопотання про обшук слідчим суддею. Отже, пропонується, що клопотання про обшук розглядатиметься слідчим суддею протягом 72 годин з дня його надходження у закритому судовому засіданні за участю слідчого або прокурора. У разі невідкладності проведення обшуку, разом із цим клопотанням має бути подано клопотання про невідкладність розгляду клопотання про обшук. Якщо клопотання про невідкладність розгляду обшуку є обґрунтованим, слідчий суддя розглядає клопотання про обшук в день його надходження;
- розширення переліку рішень, дій та бездіяльності, що можуть бути оскарженні у порядку ст. 303 КПК України, зокрема рішенням прокурора про відмову у скасуванні арешту або його бездіяльність щодо нескасування арешту на майно після завершення строку, протягом якого здійснюється розгляд питання про скасування постанови про закриття кримінального провадження, а також рішенням, дією чи бездіяльністю слідчого чи прокурора, що мають ознаки недотримання вимог, передбачених ст. 167 і 168 КПК України, щодо тимчасового вилучення пристроїв для обробки, передавання та зберігання електронної інформації або їх складових, – власником або законним володільцем тимчасово вилученого майна (чи уповноваженою одним із них особою).
Підсумовуючи все вищевикладене, зазначимо, що зміни, запропоновані проєктом законом № 9211, мають бізнес-орієнтований характер, спрямовані на дотримання балансу між інтересами бізнесу та слідства, однак потребують свого доопрацювання з урахуванням зауважень та пропозицій.