Відповідно до ст. 49 Конституції України, кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Медична допомога надається у відповідних медичних закладах різних форм власності. Безперечно, важливою складовою цього права є необхідність забезпечення таємниці про стан здоров'я особи.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Згідно з приписом ст. 32 Конституції України, ніхто не може зазнавати втручання в його особисте та сімейне життя, окрім передбачених Конституцією України випадків. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди. Поняття конфіденційної інформації конкретизується у ст. 11 Закону України «Про інформацію» (зокрема, до неї належить інформація про стан здоров'я).
Право на таємницю про стан здоров'я відображене у ст. 286 Цивільного кодексу України. У ч. 1 вказаної статті йдеться про те, що фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані в результаті її медичного обстеження. Відповідно до ч. 2 цієї статті, забороняється поширювати таку інформацію особам, яким вона стала відома у процесі виконання службових обов'язків або з інших джерел. Зазначені положення закріплені в Основах законодавства України про охорону здоров'я.
З перелічених норм випливає, що ні лікарі, ні інші особи не мають права розголошувати інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про інформацію», така інформація може надаватися лише за згодою особи, за винятком деяких випадків.
Як засвідчує адвокатська практика, достатньо часто існує потреба долучити до розгляду справи свідчення лікарів, які суттєво можуть вплинути на перебіг розслідування справи, а також на її подальший судовий розгляд. Особливо гостро питання стоїть під час розслідування злочинів у сфері медицини. Також відомі факти, коли через неможливість отримання свідчень від лікарів, які залучаються як свідки, розгляд справ значно затягується. Як приклад, можна навести резонансну справу в м. Харкові, коли в результаті ДТП загинули шестеро осіб. Тоді через невдалі спроби допитати лікаря-нарколога, яка оглядала обвинувачену в смертельному ДТП одразу після аварії вночі, затягувався остаточний вердикт суду.
Отже, процедура долучення до справи інформації про стан здоров'я особи та можливих свідчень лікарів потребує детального дослідження. Одразу варто зазначити, що залучення як свідків лікарів, на мою думку, є вкрай необхідним. Зазвичай для проведення слідчих дій може вистачити інформації з медичної картки або з іншого медичного документа (знімки, акти огляду, медичні виписки тощо). Враховуючи той факт, що відповідні документи містять конфіденційну інформацію, доступ до неї можна отримати тільки у разі наявності згоди клієнта. Таким чином, якщо адвокат захищає інтереси особи, яка зацікавлена у залученні до справи відповідної медичної документації, така документація може бути надана шляхом направлення адвокатського запиту до медичної установи, в якій вона зберігається. Подібні дії потрібно вчиняти в тому випадку, коли особа самостійно не може отримати таку інформацію (наприклад, хворіє, перебуває за кордоном або в іншому місті). У додатку до запиту раджу вказувати підставу, на якій адвокат звертається за отриманням конфіденційної інформації.
В інших випадках, коли сторона відмовляється самостійно надати для ознайомлення подібну інформацію, її можна отримати шляхом звернення до суду з відповідним клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів. Враховуючи, що подібна інформація часто залучається для подальшого проведення експертизи, раджу колегам ознайомитися з постановою Верховного суду України у справі №555/456/18 від 07.07.2019 р. Як вбачається зі змісту справи, експерт досліджував медичну карту стаціонарного хворого №318 КЗОЗ «Березнівська ЦРЛ» та медичну карту стаціонарного хворого №907 Рівненської ЦРЛ на ім'я ОСОБА_2, однак ухвала про надання доступу до цих документів не містилася в матеріалах кримінального провадження. З огляду на вказані обставини, суд дійшов висновку, що судово-медична експертиза у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 була проведена з порушенням вимог кримінального процесуального законодавства, та призначив новий розгляд справи в суді першої інстанції.
Отже, варто враховувати, що медична документація має залучатися для проведення судово-медичної експертизи лише шляхом отримання ухвали суду про надання доступу до необхідної медичної документації. Однак подібну ухвалу суд може виносити лише у разі неможливості залучення медичної документації в інший законний спосіб. Зокрема, постраждала особа має право сама надати відповідну конфіденційну інформацію щодо себе, як про це зазначалося вище.
Проте існують випадки, коли необхідно не просто залучити до справи медичну документацію, але й допитати як свідка медичного працівника. Потрібно чітко усвідомлювати, що в цьому випадку мова йде про розголошення лікарської таємниці. Немає жодного значення, кому вона розголошується: слідчому, судді, адвокатам тощо. Відповідно до ст. 40 Основ законодавства України про охорону здоров'я, медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, окрім випадків, передбачених законодавчими актами. Однак відповідний нормативно-правовий акт не містить переліку таких випадків.
Вважаю, що з метою уникнення законодавчої прогалини доречно внести зміни до Основ законодавства України про охорону здоров'я, доповнивши ст. 40 абзацом, який врегулює відповідне питання. Враховуючи, що наразі конкретні випадки не перелічені, будемо виходити з положень ст. 32 Конституції України, відповідно до якої не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, окрім визначених законом випадків, а також лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Отже, за аналогією, можемо дійти висновку, що розголошення лікарської таємниці може відбуватися в таких випадках: в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Варто враховувати, що відповідно до ч. 2 ст. 65 Кримінального процесуального кодексу України, медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя особи (тобто про відомості, які становлять лікарську таємницю), не можуть бути допитані як свідки. Однак згідно з ч. 3 ст. 65 Кримінального процесуального кодексу України, медичні працівники належать до категорії осіб, які з приводу зазначених довірених відомостей можуть бути звільнені від обов'язку зберігати професійну таємницю особою, яка довірила їм ці відомості, у визначеному нею обсязі. Таке звільнення здійснюється у письмовій формі за підписом особи, яка довірила зазначені відомості. Таким чином, дозвіл на розголошення лікарської таємниці медичним працівником у процесі проведення слідства надає особа, якої стосуються ці відомості. У такому випадку звертаю увагу колег на необхідність правильного оформлення залучення свідчень медичного працівника в межах кримінального провадження.
Якщо відповідної згоди не існує, вважаю, що виклик як свідка медичного працівника є можливим в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Проте варто враховувати, що лікар та інші свідки мають право відмовитися надавати свідчення у справі. До того ж, відповідно до ст. 3.6. Етичного кодексу лікаря України, медична інформація про пацієнта, серед іншого, може бути розголошена у разі мотивованої вимоги органів дізнання, слідства, прокуратури та суду, санепідемслужби. Ключовим у цій статті, на мою думку, є слово «МОЖЕ». Отже, лікар не зобов'язаний розголошувати інформацію про пацієнта ні з юридичної, ні з етичної позиції.
Підсумовуючи, варто зазначити, що питання розголошення лікарської таємниці, допиту медичних працівників, проведення необхідних судово-медичних експертиз під час проведення слідства дійсно є складними. У зв'язку з відсутністю належного правового регулювання щодо перелічених питань, адвокатам потрібно індивідуально та виважено підходити до кожного випадку, оскільки порушення відповідних процедур з боку слідства або неуважні дії адвокатів, як засвідчує практика, можуть призводити до неодноразового перегляду відповідних справ у судах.