Створення, функціонування та організація діяльності господарських товариств корпоративного типу відбувається у рамках механізму координації дій багатьох учасників цивільного обороту. Від їх узгоджених дій, як правило, залежить досягнення бажаного позитивного результату як для власника корпоративних прав, так і для товариства в цілому.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Варто зазначити, що корпоративні спори, переважно, виникають між учасником (акціонером) господарського товариства та самим товариством (з приводу проведення загальних зборів, сплати дивідендів тощо) і вичерпуються шляхом подання учасником (акціонером) позову до товариства про вчинення відповідних дій.
Разом з тим, корпоративні взаємовідносини за своєю суттю набагато ширші за те, щоб зводити їх виключно до сфери регулювання «учасник-товариство». Пояснюється це тим, що товариство, реалізуючи свою дієздатність в особі уповноважених органів, набуває цивільних прав та обов’язків і стає повноцінним учасником цивільного обороту.
Звичайно, керуючись приписами ч. 3 ст. 92 ЦК України, орган або особа, яка, відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону, виступає від її імені, зобов’язана діяти в інтересах юридичної особи добросовісно й розумно та не перевищувати своїх повноважень. Враховуючи цю норму права, на органи юридичної особи покладаються відповідні обов’язки, то й логічним було б припустити притягнення вказаного органу (особи, яка діє в інтересах юридичної особи) до майнової відповідальності за спричинення збитків.
У зв’язку з цим, неабиякої практичної актуальності набуває питання притягнення органів юридичної особи до майнової відповідальності за позовами власників корпоративних прав. Подібний спосіб захисту корпоративних прав отримав назву похідного (непрямого) позову. Слово «похідний» означає, що особа, яка подає позов, має лише корпоративні права щодо товариства, права якого й порушуються неправомірною поведінкою з боку органів управління. Стосовно вживання терміну «непрямий», то вказане зводиться до того, що учасник (акціонер), який ініціював судовий процес, не є безпосереднім вигодонабувачем у спорі, такою особою є саме товариство, проте права (інтереси) учасника захищаються шляхом захисту інтересів самого товариства. Варто зазначити, що обидві категорії мають синонімічний характер та є однаково вдалими.
Питання правової можливості опосередкованого захисту корпоративних прав шляхом подачі похідного позову в українській правовій реалії пройшло досить довгий та тернистий шлях.
Так, ще у 2004 р. Конституційний Суд України у своєму рішенні №18-рп/2004 (справа про «охоронюваний законом інтерес») зазначив, що акціонер може захищати свої безпосередні права чи охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оскарження чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства. При цьому, КСУ зауважив, що порядок судового захисту порушених будь-ким, зокрема третіми особами, прав чи охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом. Тобто КСУ визнав можливість безпосереднього звернення акціонера до суду за захистом своїх прав та інтересів. З приводу ж відповіді стосовно права на звернення до суду за захистом порушених прав самого товариства, суд коректно ухилився.
Вказане стало причиною неоднакового застосування положень вищезазначеного Рішення КСУ, що, у свою чергу, викликало до життя правову позицію ВСУ, відображену в п. 11 Постанови Пленуму «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» від 24.10.2008 р. за №13, згідно з якою акціонери (учасники) господарського товариства не вправі звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших акціонерів (учасників) господарського товариства та самого товариства поза відносинами представництва, а також обґрунтовувати свої вимоги порушенням прав інших акціонерів (учасників) товариства.
Аналогічну позицію було підтримано і ВГСУ, який у п. 2.2.1. Рекомендацій «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» від 28.12.2007 р. за №04-5/14 (зі змінами та доповненнями, внесеними рекомендаціями президії ВГСУ від 28.12.2009 р. за №04-06/190) вказав, що законодавством не передбачено право акціонера звертатись до суду за захистом прав акціонерного товариства, крім випадків, коли він уповноважений на це відповідним акціонерним товариством, або якщо таке право надається йому статутом акціонерного товариства. Отже, суди у вирішенні спорів за позовами акціонерів про захист прав акціонерного товариства, в тому числі про визнання недійсними угод, укладених товариством, повинні досліджувати, чи уповноважений акціонер на представництво інтересів акціонерного товариства. Відсутність такого уповноваження може бути підставою для відмови у задоволенні позову.
Така правова позиція вищих судових інстанцій виглядає доволі спірною, враховуючи норми ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до яких при розгляді справ суди застосовують конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У свою чергу, у справах «Бейєлер проти Італії» від 28.05.2002 р. за №33202/96 та «Принц Ганс-Адам ІІ де Ліхтенштейн проти Німеччини» від 12.07.2001 р. за №42527/98 наголошувалося на тому, що право власності, згідно з рішеннями Суду, не обмежується правом власності на фізичні речі та передбачає, що право вимоги, законний інтерес та правомірне очікування особи (до яких, зокрема, належать інтереси, зумовлені корпоративними правами акціонера) також повинні отримати прямий ефективний захист.
Крім того, доречно навести й позицію ЄСПЛ, відображену у справі «Совтрансавто проти України» від 25.07.2002 р. за №48553/99, відповідно до якої обов’язок ефективного здійснення захисту прав державою передбачає також позитивний обов’язок держави гарантувати ефективне та справедливе вирішення в національних судах будь-яких спорів між приватними особами, у тому числі й спорів, пов’язаних із захистом інтересів акціонера, спрямованих на задоволення його легітимного прагнення щодо отримання правомірної вигоди від його корпоративних прав.
Питання «чужорідності» похідних позовів для української судової практики, перш за все, пояснюється тим, що реалії правозастосування подібного способу захисту наштовхуються на догматичну концепцію про «захист своїх інтересів», а не інтересів іншої особи, особливо тоді, коли на це немає відповідних повноважень або прямого посилання в законі.
Як вказують дослідники, виникнення похідних позовів відбулося у країнах англосаксонської правової сім’ї (країнах «загального права») та пов’язується з процесом «розпорошення акцій серед великої кількості акціонерів, коли фігура єдиного власника корпорації перестала існувати, а управління зосередилося в руках менеджерів, котрі часто діяли у власних інтересах, а не на благо акціонерів, що їх найняли».
Так, ще у 1855 р. Верховний Суд США у рішенні у справі Dodge v. Woolsey зазначив, що тепер ні в Англії, ні в США немає сумніву, що суди справедливості обох країн мають юрисдикцію щодо корпорацій за зверненням одного чи кількох учасників; … якщо акти, котрі, як передбачається, будуть вчинені, створюють те, що розцінюється правом як порушення довіри». Надалі подібний спосіб захисту отримав назву «shareholder’s derivative action» або «derivative suit» (похідний позов).
За влучним висловом R.J.Magnuson, як одного з провідних американських юристів у сфері корпоративного прав, при похідному позові «скривджений міноритарій одержує мантію самої корпорації, аби виправити правопорушення, спричинене тими, хто тимчасово контролює долю корпорації». Згідно з іншим образним висловом, наведеним у судовому рішенні у справі Cohen v. Beneficial Indus. Loan Corp., учасник, що подає похідний позов, «steps into corporation’s shoes» (дослівно – «взуває чоботи корпорації»).
Проте, незважаючи на всі перешкоди стосовно опосередкованого захисту корпоративних прав з боку вищих судових інстанцій, в Україні було прийнято Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» від 07.04.2015 р. за №2013а (далі – ЗУ «Про захист прав інвесторів»), яким були внесені істотні зміни до чинного ГПК України стосовно прав учасників (акціонерів) товариств подавати похідні позови.
Відтепер господарським судам стають підвідомчі справи у спорах між товариством та його посадовою особою (включаючи посадових осіб, повноваження яких припинені) про відшкодування збитків, завданих такою посадовою особою товариству її діями чи бездіяльністю. Такі справи розглядаються за місцезнаходженням юридичної особи.
Згідно з прийнятим законом, правом ініціювати подібний судовий процес наділяється учасник (акціонер) товариства, якому сукупно належить 10% і більше статутного капіталу (простих акцій) товариства (ст. 28 ГПК України).
Стосовно цензу у 10% від статутного (складеного) капіталу товариства, то у цьому аспекті варто зазначити, що останній варіюється, як правило, від 1% до 10%. Так, в Російській Федерації, відповідно до приписів ч. 5 ст. 71 Закону РФ «Про акціонерні товариства», правом на похідний позов володіє акціонер (група акціонерів), який є власником не менше ніж 1% голосів учасників товариства. Подібний розмір передбачається і в законодавстві ФРН. До прикладу, в Чехії, Італії, Іспанії цей ценз становить 5%, а в Австрії, Болгарії Угорщині, Швеції – 10%. Крім того, наприклад, в Російській Федерації для подолання цензу дозволяється міноритаріям об’єднуватися. Стосовно ж прав учасника ТОВ подавати похідний позов, то законодавство РФ взагалі не висуває до учасників таких вимог: подібним правом наділений кожен учасник.
В Україні відповідні зміни з приводу права на подачу похідного позову учасниками (акціонерами) товариств набудуть чинності 01.05.2016 р. і однозначно не зрозуміло чи уповноважені декілька учасників (акціонерів) об’єднувати свої частки (акції) для пред’явлення до суду похідного позову. З одного боку, закон передбачає, що таким правом наділений «учасник (акціонер) товариства», а з іншого – використовує категорію «сукупно належить 10% і більше статутного капіталу (простих акцій) товариства». Якщо законодавець мав на меті надати право на похідний позов лише одному учаснику (акціонеру) товариства, то зайвим видається застосування категорії «сукупно», адже про жодну сукупність мова йти не може. Якщо ж передбачалося запровадження кумулятивного способу підрахунку, тоді дивним видається застосування виключно конструкції «учасник/акціонер товариства».
Варто зазначити, що якщо наділяти правом на похідний позов лише акціонера (учасника) товариства одноосібно, то у такому разі можливі випадки, коли жоден акціонер (учасник) не зможе звернутися з подібним позовом. Адже не виключено, що в АТ, ТОВ не буде акціонера (учасника), якому одноосібно належить 10% від статутного (складеного) капіталу. Особливо актуально це для великих АТ, які мають тисячі, а то й десятки тисяч акціонерів, кожен з яких володіє вкрай незначним відсотком акцій.
Втім, у будь-якому разі, з приводу питання кумулювання акцій (часток) для пред’явлення похідного позову буде точитися досить жвава дискусія у судах, поки останні не вироблять єдиного уявлення, закріпивши це на рівні постанов пленуму вищих судових інстанцій.
Також варто відзначити, що ЗУ «Про захист прав інвесторів» передбачено, що у спорах про відшкодування збитків, завданих господарському товариству його посадовою особою, відмова від позову, зменшення розміру позовних вимог, зміна предмета або підстави позову, укладення мирової угоди, відмова від апеляційної або касаційної скарги можлива лише за письмовою згодою всіх представників цього товариства. Цим положенням підкреслюється теза про певну автономність учасників (акціонерів) товариства, які безпосередньо звернулися до суду або які приєдналися до акціонерів (учасників), що подали такий позов. Така позиція пояснюється тим, що учасники (акціонери) «викликали до життя» позов, спрямований на захист їх власних інтересів, шляхом захисту інтересів самого товариства. А оскільки саме товариство не бажало захищати свої інтереси до порушення провадження у справі, то ініціатива відповідного права на захист перейшла з рук товариства до рук його учасників (акціонерів), від волі яких вже й залежить питання припинення чи продовження процесу.
Достатньо раціональним видається новела, відповідно до якої у спорах про відшкодування збитків, завданих господарському товариству його посадовою особою, така посадова особа не вправі представляти товариство та призначати представника для участі у справі від імені господарського товариства (ч. 10 ст. 28 ГПК України). Пояснюється це бажанням уникнути ситуації, коли на стороні позивача, яким є саме товариство, і на стороні відповідача, яким може бути виконавчий орган товариства (директор), буде виступати одна й та ж сама особа, котра явно не буде заінтересована у позитивному вирішенні питання з приводу притягнення себе до майнової відповідальності.
Таким чином, законодавець «розвів по різні барикади» товариство, як позивача у справі, та його орган, як відповідача за похідним позовом, визначивши при цьому статус учасників (акціонерів), які подали позов, у якості представників товариства, проте з більш автономним процесуальним статусом.
Варто зазначити, що станом на 01.05.2016 р. (дата набуття чинності змін, внесених ЗУ «Про захист прав інвесторів») буде передбачатися, що з похідним позовом можна буде звернутися лише у разі заподіяння посадовою особою збитків товариству. Однозначно підлягатимуть доказуванню всі чотири складові цивільного правопорушення: протиправність діяння, вина, негативний наслідок (збитки) та причинний зв’язок між протиправністю і збитками.
Разом з тим, стосовно предмету похідного позову, враховуючи іноземну практику, може бути вимога й до третіх осіб, винних юридичній особі, якщо вона не звертається з таким позовом в особі уповноважених посадових осіб. Предметом похідного позову може бути вимога міноритарних учасників (акціонерів) до мажоритарних учасників (акціонерів). Так, Вищий суд штату Вірджинія, рішенням у справі Cattano v. Bragg, визнав можливість міноритарного учасника звернутись до суду з похідним позовом до мажоритарного учасника про ліквідацію корпорації.
Подальший розвиток похідного позову свідчить про те, що він поступово перестав асоціюватися як позов, поданий лише акціонером (учасником) на захист інтересів товариства. Так, у справі North American Catholic Educational Programming Foundation, Inc. v. Gheewalla взагалі було визнано можливість кредиторів юридичної особи, яка знаходиться у стані неспроможності, звернутися з похідним позовом від її імені.
Навіть в Україні судова практика поступово виходить за межі вузького нормативного розуміння суті похідного позову, закріпленого Законом «Про захист прав інвесторів». Так, Верховний Суд України у своїй постанові від 01.07.2015 р. у справі №3-327гс15 визнав право учасника ТОВ на звернення з позовом до суду про визнання недійсними договорів, укладених між цим ТОВ та контрагентом, задовольнивши позовні вимоги у повному обсязі.
В цілому, Україна здійснила лише перші реальні законодавчі кроки до закріплення механізму права на похідний позов, обмеживши коло заявників акціонерами (учасниками) товариств до посадової особи товариства, яка спричинила товариству збитки. Проте означене не свідчить, що з часом коло заявників та предмет похідного позову не можуть зазнати суттєвих змін у сторону розширення, що лише говоритиме про практичну значущість та цінність подібного способу захисту.