 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Наразі Україна та український бізнес переживають вкрай важкі часи, спричинені вторгненням «сусіда» на терени нашої держави. Навіть враховуючи стійкість та мужність українського народу, який у найтемніші моменти історії завжди гідно приймав кинуті виклики та продовжував жити і працювати задля відновлення країни, повномасштабна війна не могла не внести свої корективи. Так, за статистикою, після початку військової агресії проти України, близько 50% підприємств повністю або частково припинили свою діяльність. З часом, після того як українські герої-захисники дали однозначно зрозуміти, що загарбникам на території України ніхто не радий та почали відтісняти ворожу армію, український бізнес поступово почав відновлювати свою роботу. Однак факт залишається фактом, певна частина суб’єктів господарювання так і не змогла поновити свою діяльність з різних обставин, чи то знищення складів, торгових приміщень, чи то вступ працівників до лав ЗСУ тощо.
Проте навіть враховуючи важку ситуацію в країні, деякі люди, не тільки не здались, а навпаки, знайшли у собі сили для реалізації різноманітних ідей. Так, в Україні почали створюватись нові бізнес-сегменти, чи то бізнес з вироблення вітчизняного одягу, дитячих іграшок, чи то заклади харчування та багато чого іншого. Згідно з законодавством, державна реєстрація суб'єктів підприємництва — обов'язкова умова здійснення всіх видів підприємницької діяльності. Тому, перед початком здійснення бізнес-діяльності, необхідно набути додаткового статусу фізичної особи-підприємця, або створити та зареєструвати окрему юридичну особу. Так як українське право знає різні організаційно-правові форми господарювання, вибираючи на користь створення юридичної особи, постає питання, яку саме із таких форм обрати, та практика показує, що як до, так і під час війни, найпопулярнішим залишається товариство з обмеженою відповідальністю.
Відповідно до ГК України всі суб’єкти господарювання – юридичні особи діють на підставі установчих документів. До таких документів, законодавець відносить, зокрема засновницький договір та статут. Згідно ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», статут є установчим документом товариств. Цим законом встановлюється перелік обов’язкових відомостей, які в імперативному порядку мають міститись в положенні суб’єкта господарювання, а також дозволяється засновникам (учасникам) вносити до установчого документу інші відомості, що не суперечать закону, як на етапі заснування, так і безпосередньо під час діяльності товариства.
Однак законодавець, передбачаючи можливі труднощі у зв’язку із розробкою та затвердженням статуту товариства, в законі надає право засновникам не витрачати сили на власноручне створення установчого документа для товариства, а обрати так званий модельний статут. Модельний статут – типовий установчий документ товариства, положення якого сформовані та затвердженні Кабінетом Міністрів України, що містить альтернативні редакції, які засновник(и) можуть обрати для використання у діяльності свого товариства, або обрати редакцію за замовчуванням, яка формується з положень, рекомендованих Кабінетом Міністрів України.
Наразі в Україні діючим є вже друга версія модельного статуту. Перша редакція від 16 листопада 2011 року передбачала винятково один, безальтернативний, текст модельного статуту, в якому були передбачені базові положення, часто дублюючі законодавство. Постановою Кабінету Міністрів від 27 березня 2019 р. № 367 модельний статут зразка 2011 року було визнано таким, що втратив чинність, а натомість, було законодавчо затверджено нову редакцію 2019 р., в якій вже наявні різні альтернативні редакції, доступні для вибору, що свідчить про правильний вектор розвитку модельних установчих документів.
Отже, постає логічне питання: що краще обрати при створенні товариства: зайнятись розробкою індивідуального статуту, чи звернути увагу одну з запропонованих редакцій модельного статуту? Якщо у випадку із статутом, що розробляється окремо, все зрозуміло, то модельний статут досі викликає у засновників почуття недовіри. Тому необхідно проаналізувати всі «за» та «проти» модельного статуту для товариства та вирішити, чи є такі побоювання обґрунтованими.
До переваг використання модельного статуту у діяльності товариства віднесемо:
-
Економія часу та ресурсів. Не виникає необхідності звертатись до спеціалістів задля розробки статуту товариства.
-
Неможливість підробити. Через те що модельний статут затверджується постановою Кабінету Міністрів України, майже н його підроблення.
-
Можливість обрати редакцію. Кабмін одразу пропонує до вибору декілька альтернативних редакцій, які складають компетентні особи та серед запропонованих є можливість обрати саме ту, яка найбільше відповідає очікуванням та амбіціям засновників.
-
Виключення необхідності пред’являти модельний статут. Товариству у разі подання для державної реєстрації створення товариства з обмеженою відповідальністю, що діє на підставі модельного статуту, або переходу товариства з обмеженою відповідальністю на діяльність на підставі модельного статуту не треба щоразу направляти статут, а слід зазначити лише цифровий код, який дає змогу ідентифікувати редакцію модельного статуту, на підставі якого діє товариство з обмеженою відповідальністю.
Однак там де є переваги, завжди знайдеться й певна кількість недоліків. Отже, до останніх можна віднести:
-
Неврахування нових реалій. Позаяк текст чинного модельного статуту затверджувався ще до початку повномасштабної війни, він не містить спеціальних положень, які могли б бути включені, з урахуванням воєнного стану в країні.
-
Автоматичні зміни. У випадку внесення Кабміном змін до модельного статуту, такі зміни стосуються абсолютно кожного товариства, що функціонує на підставі такого установчого документа та останні підлягають беззаперечному слідуванню новим правилам.
-
Неможливість пристосувати «під себе». Редакції затвердженого модельного статуту є однаковими для всіх, що значно звужує межі варіативності, не надаючи можливості для засновників (учасників) доповнити або редагувати відповідні положення модельного статуту, які були б найбільш придатними для діяльності певного товариства.
-
Виключно для ТОВ. Тільки ті суб’єкти господарювання, що функціонують у такій організаційно-правовій формі, як ТОВ, можуть обирати установчим документом модельний статут.
На перший погляд може здатись, що кількість переваг та недоліків модельного статуту є рівними, проте за своєю значимістю, недоліки значно переважають. На обґрунтування зазначеної тези пропоную такі аргументи:
Насамперед модельний статут є занадто формальним документом, який, хоча і пропонується у декількох редакціях, проте створюється з метою догодити всім та кожному, а через це, в такому статуті фактично не передбачено безліч положень, які були б дійсно корисними та необхідними для злагодженої діяльності певних суб'єктів господарювання.
По-друге, в разі виникнення дійсно кризових та непередбачуваних ситуацій, які в умовах війни, на жаль, трапляються все частіше, модельний статут, яка б з його альтернативних редакцій не обиралась, не містить дієвого механізму, завдяки якому, можна було б вирішити нагальні питання, наприклад, корпоративні спори, та вийти з так званого «дедлоку» без суттєвих втрат для товариства.
По-третє, в Україні наразі законодавчо закріплена варіативність організаційно-правових форм, в яких можуть існувати юридичні особи, однак, модельний статут, затверджений Кабінетом Міністрів, існує виключно для Товариств з обмеженою відповідальністю. У формі ТОВ утворюються здебільшого малі підприємства, великий відсоток з яких створені одноособово, з чого можна зробити висновок, що на цей момент, модельний статут є придатним здебільшого для тих засновників (учасників), що не хочуть перейматися проблемами створення власного установчого документа, адже розробка проекту, дійсно якісного та продуманого, статуту є важким та копітким процесом.
Звертаючись до законодавства Європейського Союзу, право ЄС передбачає широке використання шаблонів, складених та затверджених уповноваженими органами, у процесі формування компаній з урахуванням національного законодавства країн-членів щодо видів таких суб’єктів та пов’язаних із цим процесом реєстраційних та інших процедур. Отже, в європейських країнах у суб’єктів господарювання є можливість вибирати з дійсно багатоманітного переліку шаблонів (аналогів модельних установчих документів), які створюються з урахуванням значної кількості зовнішніх факторів, що можуть вплинути на діяльність компаній.
Наприкінці, беручи до уваги все вищезазначене, можна дійти висновку, що навіть попри важку ситуацію в країні, при створенні товариства, краще витратити час та наявні ресурси для розробки власного статуту, в якому будуть прописані положення, з урахуванням як воєнних так і інших ризиків, до яких учасники в подальшому зможуть звернутись при виникненні тих чи інших ситуацій. До того ж в Україні ще не склалась та правова культура, що дозволила б суб’єктам господарювання діяти на підставі модельного статуту протягом років без зумовлених ним проблем та непорозумінь між учасниками, що тільки шкодить товариству. Тому, за цих обставин, модельний статут краще не використовувати як установчий документ взагалі, а якщо і робити протилежне, то тільки в тому разі, коли товариство має лише одного учасника, або має необхідність починати свою діяльність терміново, та не має достатньо часу на розробку індивідуального статуту.