Одним з найбільш очікуваних нововведень Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», який набрав чинності більше 2-ох років тому, було скасування кворуму для проведення загальних зборів учасників товариств.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
До цього, недостатня кількість учасників у відповідності до законодавства (або ж статуту) була безумовною підставою для скасування в судовому порядку рішення загальних зборів учасників. Звичайно, що скасування таких рішень (у разі їх подальшої державної реєстрації) нерідко займало декілька років, що давало змогу протягом цього часу недобросовісним учасникам реалізовувати їх.
Після набрання чинності Законом України "Про ТзОДВ", товариствам надали 1 рік перехідного періоду, за час якого вони мали привести свої статути у відповідність до вимог нового законодавства. Однак, як це положення вплинуло на кворум? До цього питання можна підійти з двох боків:
- про кворум "не згадали", а отже, вимог щодо нього немає і сторони мають право самостійно врегулювати це питання;
- оскільки норми про кворум скасували, то його наявність у статуті суперечить нормативним положенням.
Кінець-кінцем, перехідний період через рік закінчився, і деякі товариства внесли зміни до установчих документів, деякі залишили статути с частково недійсними положеннями, а всі проблеми щодо вирішення повноважності загальних зборів учасників лягли тягарем на судову практику.
Отже, у цій статті розглянемо тенденції щодо кворуму, які сформувалися у судовій практиці за 3 періоди: до набрання чинності Законом України "Про ТзОДВ", однорічний перехідний період та після нього.
Що було до?
До набуття чинності Законом України "Про ТзОДВ", питання повноважності загальних зборів учасників таких товариств регулювалося Законом України "Про господарські товариства", де в ст. 60 зазнається, що загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 50 відсотками голосів. Крім цього, учасники в товариствах без державної частки власності, можуть між собою погодити інший відсоток для повноважності загальних зборів учасників.
В ретроспективному аспекті слід нагадати, що наведені положення включені до законодавства у 2015 році, а до того ця сфера була більш зарегульованою державою, оскільки для повноважності зборів був встановлений поріг у 60%+1 голос присутності учасників.
Питанням встановлення правової позиції у таких спорах опікався Пленум Верховного Суду України, де в Постанові № 13 від 24.10.2008 р. "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" зазначив, що відсутність кворуму на загальних зборах є безумовною підставою для визнання в судовому порядку прийнятих загальними зборами рішень недійсними.
Як вже зазначалося, до 2015 року учасники не могли самостійно визначити кворум, у зв'язку з чим Пленум ВСУ наголосив, що положення установчих документів товариства, які встановлюють інші правила щодо визначення кворуму, є такими, що суперечать закону і не підлягають застосуванню.
Отже, до 2015 року в учасників товариств не було ні законодавчих ні судових можливостей вплинути на кількість осіб, необхідних для повноважності загальних зборів.
Однак, зі зміною законодавства, деякі положення Постанови Пленуму ВСУ стали незастосовними, хоча це не вплинуло на загальні тенденції практики щодо необхідності наявності кворуму.
У справі № 907/291/18 встановлено, що за статутом товариства кворум становив 60% голосів, проте одна зі сторін вказувала на те, що через зміни законодавства, достатнім кворумом було більше, ніж 50% голосів. Як вже зазначалося, зміни законодавства дозволили товариствам без державної частки власності самостійно визначати кворум, у зв'язку з чим проведені у січні 2018 року загальні збори, на яких були присутні учасники з 56% голосів, були визнані недійсними.
Проблему кворуму після внесених у 2015 році змін розглядав і Верховний Суд у справі № 927/242/19, де вказав, що зміни дозволяють встановлення у статутах товариств (у статутному капіталі яких відсутня державна частка) іншого відсотку голосів учасників, необхідного для повноважності зборів учасників, і наявність іншого відсотку кворуму (60%), затвердженого до прийняття закону про внесення змін, наразі не суперечить законодавству.
Тобто, в останні роки до прийняття нового Закону сформовано усталену практику, що за загальним правилом кворум становив 50%+1 голос та міг бути змінений учасниками. У разі ж недосягнення кворуму, рішення, прийняті на таких загальних зборах, безумовно визнавалися судами недійсними та скасовувалися.
Що було у перехідний період?
Як вже зазначалося, Законом України "Про ТзОДВ" положення про кворум не передбачалося, а норми Закону України "Про господарські товариства" вже більше не застосовувалися до товариств з обмеженою відповідальністю.
Усталена сформована практика касаційної інстанції підтвердила, що до загальних зборів, рішення на яких було прийнято вже після набрання чинності Законом України "Про ТзОДВ", застосовуються положення цього закону (справи № 915/99/19, № 906/461/19).
На порядку денному Верховного Суду і сьогодні перебуває питання, наскільки правомірним є встановлення кворуму у статуті та чи є його відсутність підставою для скасування рішення загальних зборів учасників.
У справі № 922/298/19 Верховним Судом, для перевірки чинності положень статуту товариства та, відповідно, можливості їх застосування до спірних правовідносин, вирішувалися такі питання:
1) чи вносились зміни до статуту після набрання чинності Законом України "Про ТзОДВ";
2) чи відповідали/не відповідали такі положення статуту Закону України "Про ТзОДВ";
3) у випадку, якщо такі положення статуту не відповідали Закону України "Про ТзОДВ", то чи відповідали вони законодавству станом на день набрання чинності цим Законом – 17.06.2018 р.
Врахувавши, що кворум у 75% голосів не суперечив вимогам законодавства, що діяло на момент прийняття статуту товариства, Верховний Суд, зазначив, що загальні збори, проведені 28.09.2018 р., могли бути визнані повноважними лише у разі наявності такого кворуму, а його недосягнення становило безумовну підставу для недійсності прийнятих рішень на таких загальних зборах.
Аналогічно у справі № 915/99/19, Верховний Суд підкреслив, що оскільки положення статуту про кворум у 50%+1 голос були прийняті у відповідності до чинного на той час законодавства і не суперечили йому, відсутність кворуму на загальних зборах, що були проведені у перехідний період, є безумовною підставою для скасування прийнятих на них рішень.
З проаналізованої практики доходимо висновку, що кворум у перехідний період застосувався у разі, якщо положення статуту були прийняті до набрання чинності Законом України "Про ТзОДВ" і відповідали чинному на момент такого прийняття законодавству.
Що маємо на сьогодні?
Остання практика Верховного Суду видалася навіть цікавішою за сформовану у перехідний період. У справі № 910/9853/19 Верховний Суд вказав на два важливі моменти:
У Рішенні Конституційного Суду України № 1-рп/99 від 09.02.1999 р., зазначено, що принцип незворотності дії законів та нормативно-правових актів в часі закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України і цей принцип треба розуміти так, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Іншими словами, втрата чинності Закону України "Про господарські товариства" для товариств з обмеженою відповідальністю, не становить автоматичної недійсності статуту чи його окремих положень, якщо такий був прийнятий у відповідності до чинних на той момент вимог законодавства.
Незважаючи на відсутність положень про кворум в Законі України "Про ТзОДВ", це не є перешкодою для учасників товариства визначити його у статуті, оскільки його наявність не суперечить новому Закону.
Однак, у цій справі кворум встановлювався ще у статуті до прийняття Закону України "Про ТзОДВ", тому не можна бути впевненим, що встановлення кворуму у нових статутах, на думку суду, не буде суперечити законодавству.
Відтак, Верховний Суд визнав відсутність кворуму на загальних зборах порушенням в сукупності з іншими порушеннями підтвердив недійсність прийнятих рішень.
На сьогоднішній день, можна зробити лише припущення щодо подальшого розвитку судової практики у цьому напрямку:
наявність кворуму, погодженого між собою учасниками товариства, буде залишатися запобіжником та умовою для визнання недійсним рішення загальних зборів;
наявність мінімального порогу у 50%+1 голос від усіх учасників товариства для прийняття будь-якого рішення на загальних зборах товариства само по собі є надійним засобом для запобіганню зловживанням зі сторони недобросовісних учасників.
Фактично, може сформуватися судова практика, де для прийняття рішення, яке буде потребувати більшості голосів (50%+1), необхідний буде кворум, наприклад, у 60% голосів учасників (передбачений статутом), що заблокує прийняття будь-якого рішення для учасників, які не матимуть у сукупності таких 60% голосів.
Щодо строків позовної давності
Не менш важливим питанням є встановлений Законом України "Про ТзОДВ" строк позовної давності в один рік про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства.
Верховний Суд (справа № 923/345/19) притримується єдиної позиції, що у разі, якщо норми п. 8 ч. 2 ст. 258 ЦК України як на момент прийняття спірного рішення загальних зборів, так і на момент, коли особі стало відомо про порушене право, не існувало, це виключає можливість її застосування до спірних правовідносин в силу дії закону у часі.
Тобто, якщо рішення, прийняте на загальних зборах ще до набрання чинності Законом України "Про ТзОДВ", то до нього застосовується позовна давність у три роки, оскільки за аргументацією судів ст. 5 ЦК України встановлюється, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності і вони не мають зворотної дії у часі, крім випадків коли вони пом'якшують або скасовують цивільну відповідальність особи.
Таким чином, норми Закону України "Про ТзОДВ", в тому числі щодо строку позовної давності, застосовуються лише після 17.06.2018 р.