З початком роботи Верховного Суду правова спільнота мала багато очікувань щодо нових підходів до вирішення різних категорій судових спорів. Судова практика розгляду корпоративних спорів зазнала чи не найбільше змін з‑поміж інших категорій спорів. Враховуючи практику розгляду справ Верховним Судом, у тому числі корпоративних спорів, Суд часто відходить від правових позицій, попередньо сформованих судовою практикою. Врахування Верховним Судом Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 р. №13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» та Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016 р. №4 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин» також стало нечастим явищем з тенденцією до зменшення.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Незважаючи на те, що корпоративні спори не є поширеною категорією господарських спорів, Верховному Суду за достатньо короткий період роботи вдалося напрацювати усталені правові позиції з великої кількості найпоширеніших спірних питань, які виникають у цій сфері. Зокрема, сформовано правові позиції у спорах про визнання недійсними рішень загальних зборів, виокремлено безумовні підстави для визнання таких рішень недійсними та відносні підстави, які можуть застосовуватися за певних фактичних обставин.
Велика Палата Верховного Суду розглянула питання підсудності окремих видів корпоративних спорів, а саме:
- спір, який виник з корпоративних відносин між учасниками приватного підприємства щодо розірвання укладеного між ними договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі цього підприємства, є господарсько-правовим і підлягає розгляду за правилами господарського судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 р. у справі №911/3494/16);
- спір між обслуговуючим кооперативом і ОСББ є підвідомчим господарському суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 р. у справі №904/2796/17);
- спір за позовом спадкоємця акціонера про стягнення дивідендів за своєю правовою природою є корпоративним, адже стосується діяльності акціонерного товариства, стороною якого є акціонер цього товариства, тобто виник із корпоративних відносин і підлягає розгляду за правилами господарського судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 р. у справі №910/18015/17).
Окремо варто виділити правову позицію Верховного Суду щодо застосування аналогії закону під час розгляду спору щодо приватного підприємства. Зважаючи на недостатнє правове регулювання правового статусу приватних підприємств, Верховний Суд застосував законодавчі норми, які регулюють діяльність товариств з обмеженою відповідальністю як такі, що є подібними за змістом (Постанова Верховного Суду від 06.03.2018 р. у справі №907/167/17).
Серед інших правових позицій, сформованих Верховним Судом, варто назвати такі: встановлений обов'язок проведення щорічних зборів акціонерів, необхідність захисту прав учасників на проведення аудиту діяльності товариства, отримання інформації про діяльність товариства, визначені особливості укладення мирової угоди у корпоративних спорах тощо.
Спори про визнання недійсними рішень загальних зборів
Спори про визнання недійсними рішень загальних зборів є найбільш поширеними в категорії корпоративних спорів. Верховний Суд напрацював основні правові позиції щодо вказаних спорів, які Суд послідовно підтримує в багатьох судових рішеннях. Зокрема, сформований перелік безумовних підстав для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв'язку з порушенням прямих вказівок закону:
- прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення або у разі неможливості встановлення наявності кворуму (ст. 59, 60 Закону України «Про господарські товариства», ст. 41 та 42 Закону України «Про акціонерні товариства», ст. 15 Закону України «Про кооперацію»);
- прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства (ч. 6 ст. 42 Закону України «Про акціонерні товариства»);
- прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного, на розгляд яких не було отримано згоди всіх присутніх на загальних зборах (ч. 5 ст. 61 Закону України «Про господарські товариства»);
- відсутність протоколу загальних зборів ТОВ (ч. 6 ст. 60 Закону України «Про господарські товариства»);
- відсутність протоколу загальних зборів АТ, підписаного головою і секретарем зборів (ст. 46 Закону України «Про акціонерні товариства»).
Зазначені підстави викладені у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 р. у справі №916/474/18, від 27.03.2019 р. у справі №915/394/18, від 02.05.2018 р. у справі №918/373/17 та ін.
Також Верховний Суд сформував усталений підхід до розуміння правової природи рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи, за яким останні не є правочинами у розумінні ст. 202 ЦК України. До цих рішень не можуть застосовуватися положення ст. 203 та 215 ЦК України, які визначають підстави недійсності правочину, а отже, правові наслідки недійсності правочину за ст. 216 ЦК України. Зазначені рішення є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на врегулювання господарських відносин і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин (постанови Верховного Суду від 20.03.2018 р. у справі №916/375/17, від 27.03.2018 р. у справі №904/9431/15, від 02.05.2018 р. у справі №910/807/17, від 06.03.2019 р. у справі №916/474/18, від 20.03.2019 р. у справі №906/37/18 та ін.).
Наступним питанням, з якого сформована єдина правова позиція суддями Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, які входять до судової палати з розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів, є те, що акціонеру (учаснику, члену) юридичної особи не може бути відмовлено у задоволенні вимог про визнання недійсними рішень загальних зборів лише через недостатність його голосів для зміни результатів голосування. Вплив акціонера (учасника, члена) на прийняття рішення загальними зборами юридичної особи не обмежується лише голосуванням (постанови Верховного Суду від 06.03.2018 р. у справі №907/167/17, від 27.03.2018 р. у справі №904/6983/17, від 25.04.2018 р. у справі №904/6965/17).
Спосіб відступлення частки учасником товариства
З окремих складних питань правозастосовної практики Верховному Суду ще не вдалося сформувати усталену правову позицію. Зокрема, що стосується способу відступлення частки учасником товариства шляхом укладення угод або іншим чином. Приміром, у постанові Верховного Суду від 17.07.2018 р. у справі №916/2386/17 вказано, що колегія суддів, з огляду на викладене, погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що виключно відсутність цивільно-правової угоди про відступлення частки третім особам не може бути безумовною підставою для визнання відповідного рішення недійсним.
Однак під час розгляду справи №909/1294/15 Верховний Суд дійшов висновку про необхідність відступлення від постанови Верховного Суду України від 22.12.2009 р. у справі №33/45‑09/1388, в якій підтримувалася позиція про те, що спосіб відступлення учасником товариства своєї частки іншим учасникам обирається її власником; прийняття загальними зборами рішення про перерозподіл часток у статутному капіталі ставиться в залежність від волевиявлення власника перерозподіленої частки, а не способу відступлення частки учасником товариства, оскільки закон допускає відступлення шляхом укладення угод або іншим чином. З'ясовуючи зміст положення «іншим чином» стосовно цього спору, потрібно виходити з того, що для прийняття зборами рішення важливо, щоб власник частки міг реалізувати своє право на її часткове зменшення у будь-який спосіб, не заборонений законом.
В ухвалі Верховного Суду від 27.02.2019 р. у вказаній справі №909/1294/15 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду вказано, що відступлення (зокрема, безоплатне) частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю на підставі письмової заяви на користь третіх осіб, які не є учасниками цього товариства, законодавством не передбачене. Здійснення відступлення у такий спосіб суперечить загальним засадам цивільного права щодо підстав набуття та припинення права власності. Тому за відсутності вчинення у встановленому цивільним законодавством порядку учасником товариства і третьою особою правочину, спрямованого на відчуження частки у статутному капіталі товариства, відсутні підстави для переходу права власності на таку частку до третьої особи.
Отже, відсутні підстави для припинення права власності учасника на частку в статутному капіталі, а також набуття цього права третьою особою. За таких умов набуття третьою особою статусу учасника товариства шляхом прийняття відповідного рішення загальними зборами учасників товариства не відповідає положенням чинного законодавства. Однак з такими висновками погодилися не всі судді колегії суддів (Л. В. Стратієнко, Г. О. Вронська, І. В. Ткач). Зокрема, окрему думку виклала суддя Л. В. Стратієнко від 27.02.2019 р. Остаточне рішення у цій справі буде прийняте Великою Палатою, яка взяла її до розгляду (Ухвала Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2019 р. у справі №909/1294/15).
Обрання способу відступлення частки у статутному капіталі завжди було дискусійним питанням. Часто практикувалося відступлення частки у статутному капіталі за заявою про відступлення на користь третьої особи (як іншого учасника товариства, так і будь-якої іншої особи) без додаткового укладення окремої угоди про відступлення частки. Така практика ґрунтувалася на положеннях ст. 147 Цивільного кодексу України та ст. 53 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції, чинній до прийняття Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»), де вказано, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати або іншим чином відступити свою частку.
Наразі, відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно чи безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам, що фактично знімає проблему неоднозначності тлумачення права учасника «іншим чином відступити свою частку». Адже відчуження (оплатне чи безоплатне) може здійснюватися на підставі відповідних цивільно-правових угод (купівлі-продажу, дарування тощо).
Порядок виплати дивідендів
Важливим рішенням з позиції захисту прав акціонерів на виплату дивідендів є постанова Верховного Суду від 17.01.2018 р. у справі №910/11316/17, де Суд сформував правову позицію, згідно з якою після прийняття товариством рішення про виплату дивідендів та встановлення у такому рішенні строків проведення розрахунків з учасником (акціонером) у товариства виникає обов'язок виплати дивідендів без будь-яких додаткових умов у строк, встановлений у рішенні загальних зборів.
Окремо розглядалося питання щодо виплати дивідендів у разі виходу учасника з товариства. Учасник, який вийшов з ТОВ, має право на отримання дивідендів, затверджених до моменту його виходу (постанова Верховного Суду від 23.05.2018 р. у справі №908/1027/17), а також виплата учаснику вартості частини майна товариства, пропорційної його частині у статутному капіталі, у зв'язку з його виходом з товариства, не є підставою для відмови у виплаті такому учаснику дивідендів (постанова Верховного Суду від 23.05.2018 р. у справі №908/660/17).
Правові позиції Верховного Суду щодо корпоративних спорів свідчать про формування єдиних усталених підходів до вирішення складних і поширених питань, які виникають у корпоративних відносинах (зокрема, щодо підстав визнання недійсними рішень загальних зборів, порядку їх проведення, захисту прав учасників (акціонерів) на виплату дивідендів, на отримання інформації тощо). Однак залишається велика кількість невирішених питань, які виникли у процесі застосування корпоративного законодавства у попередніх редакціях. Окрім того, таким новелам корпоративного законодавства як корпоративний договір, зміна розміру статутного капіталу, виключення учасника та іншим нововведенням, запровадженим Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», Верховний Суд ще має надати свою оцінку.