За останній рік Верховною Радою України прийнято декілька законів, покликаних вдосконалити систему корпоративного управління в Україні: відомий Закон «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (або Закон про ТОВ, як його найчастіше називають), а також цілий блок змін до Цивільного та Господарського кодексів, Закону «Про господарські товариства» та ін. Цими законами, нарешті, закріплено поняття корпоративного договору.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Таке явище як корпоративний договір раніше в Україні не мало популярності, оскільки не було чітко врегульоване на законодавчому рівні. А що найважливіше – укладання такого договору засновниками підприємства не мало особливого сенсу, оскільки його положення мали лише копіювати норми законодавства.
Такий правовий інструмент як корпоративний договір є широко застосованим у країнах англо-саксонського права (shareholders agreement). Згідно з «Companies Act 2006», який регулює діяльність компаній в Великобританії, корпоративний договір є одним з установчих документів компанії – поряд з Articles of Association, який є аналогом статуту, резолюціями та Memorandum of Association (засновницький договір). Корпоративний договір в даному випадку грає роль «другого статуту», тобто направлений на конкретизацію та деталізацію положень, зафіксованих в останньому. У Великобританії сторонами корпоративного договору можуть стати як учасники товариства, так і трасті (механізм довірчого управління – коли власність передається у розпорядження довірчого власника, а прибуток від нього отримують інші особи – бенефіціари), та треті особи, які забезпечують виконання договору. Великою перевагою корпоративного договору, укладеного відповідно до англійського права, є те, що він є інструментом, що дозволяє змінювати порядок управління компанією без «бюрократії» та непотрібних формальностей. Між тим, недоліком укладення корпоративного договору за законодавством Великобританії є обов’язковість державної реєстрації даного документу.
Як вже згадувалося вище, для України застосування корпоративного договору у якості інструменту, покликаного забезпечити діяльність товариств, є нововведенням, оскільки на практиці його раніше, практично, ніхто не застосовував.
Здійснимо аналіз мети укладення корпоративних договорів, яку закладено в Законі про ТОВ. Законотворець допустив колізію в одному й тому ж блоці законів, визначивши поняття «корпоративний договір» в Законі про ТОВ та одночасно внісши зміни до Закону «Про господарські товариства», якими закріпив дефініцію «договір про реалізацію прав учасників (засновників) товариства з обмеженою відповідальністю».
Однак за змістом цих понять можемо зробити висновок, що це одне й те ж саме – обидва визначення означають договір, за яким учасники (засновники) товариства з обмеженою відповідальністю реалізують свої права у спосіб, передбачений таким договором, та випадки, коли вони повинні утриматися від реалізації наданих їм прав. Закон про ТОВ на цьому понятті корпоративного договору й обмежується. Проте Закон «Про господарські товариства» дає нам більш чітке розуміння, що ж це за «звір» такий – договір про реалізацію прав учасників (засновників), – та розкриває його зміст.
Так, даним документом може бути передбачено як спосіб голосування у товаристві, так і порядок погодження придбання чи відчуження умов продажу до придбання частки у статутному капіталі та випадків, коли таке право або обов’язок виникають.
Зі змісту корпоративного договору випливає, що він регулює відносини між учасниками (засновниками) товариства. Однак, відповідно до практики країн англо-саксонського права, для забезпечення функціонування компанії дуже часто залучають треті сторони. З приводу залучення до корпоративного договору сторін, які не є учасниками товариства, за українським законодавством не зовсім зрозуміло, чи є в учасників товариства вказана можливість та хто може бути стороною, яка б забезпечувала виконання даного документу. Проте, навіть припустивши, що відповідне право в товариства наявне, в Україні така система, на теперішній час, працювати адекватно не зможе, оскільки знаходиться в прямій залежності від наявності відповідного сервісу (агентські послуги).
В нашій країні взагалі відсутній механізм довірчої власності (трасті), що не дає змогу реалізувати такий механізм управління компанією. Звідси й випливає необхідність використання товариствами юридичних осіб в інших юрисдикціях, оскільки вони пропонують більш гнучкі процеси планування товариством правовідносин.
Пригадаємо, як функціонували товариства без застосування корпоративного договору та чи дійсно він потрібен компаніям. Законом про ТОВ зменшено вимоги до наповнення статуту – тепер він повинен обов’язково містити лише повну та/або скорочену назву компанії, органи управління та їхню компетенцію, порядок прийняття рішень та вступу до товариства, а також виходу з нього.
В статуті на сьогодні необов’язково зазначати інформацію про розмір статутного капіталу та перелік учасників (засновників). Це є безумовно позитивною новелою – через те, що, як зазначає сам автор законопроекту, ця вимога входила в конфлікт із механізмами, що регулюють відчуження або перехід часток учасників у статутному капіталі, оскільки, незалежно від підстав набуття особою прав на частку, вимагала внесення змін до статуту і створювала неприйнятний для багатьох інвесторів ризик блокування реєстрації змін у складі учасників та порушення прав особи, що набула частку на законних підставах. Все інше наразі може бути прописане у корпоративному договорі. Законодавець у пояснювальній записці до законопроекту про ТОВ зазначив, що «у законі й статуті можуть бути встановлені певні повноваження учасників, а у корпоративному договорі – зобов’язання сторін про їх реалізацію певним чином».
Корпоративний договір покликаний виступати механізмом для мінімізації ризиків засновників підприємства у випадках виникнення внутрішніх конфліктів при здійсненні управління підприємством; детально врегулювати порядок користування учасниками (засновниками) своїми правами та обов’язками, які стосуються діяльності компанії; визначати умови конфіденційності відомостей про договір та, найважливіше, захищати права кожного з учасників (засновників). Договір може бути укладений на будь-якому етапі діяльності ТОВ. Наявність юридичної сили цього документу гарантується нотаріальним засвідченням справжності підписів учасників (засновників). Інформацію про укладення корпоративного договору необхідно повідомити товариству протягом трьох робочих днів з дати його укладення.
Однак і в цьому випадку без «підводних каменів» не обійшлося. Закон «Про господарські товариства» говорить про те, що порушення договору про реалізацію прав учасників (засновників) не може бути підставою для визнання недійсними рішень органів ТОВ. Таким чином, учасники не зможуть звернутися до суду за відновленням своїх прав та визнанням недійсними незаконних рішень органів товариства, а лише вимагатимуть стягнення збитків, нанесених такими рішеннями.
Наразі законом передбачено, що сторони можуть закріпити заходи цивільно-правової відповідальності, а також, у випадку порушення корпоративного договору в частині придбання або продажу частки у статутному капіталі товариства за визначеною ціною та/або у разі настання визначених у договорі обставин, можуть подати до суду позов про примусове виконання даного обов’язку. До того ж, в Законі «Про господарські товариства» закріплено, що корпоративний договір може також містити положення щодо забезпечення виконання зобов’язань, які випливають з цього договору.
Отже, питання укладення корпоративного договору товариством було й залишилося на розсуд учасників (засновників) самого товариства. Хоча нове законодавство і є наближеним до практики західних країн, воно має серйозні недоліки. Разом з тим, укладення такого договору буде не зайвим: тоді, коли статут містить лише фундаментальні положення щодо функціонування товариства, корпоративний договір дозволяє конкретизувати дані положення; структурувати роботу компанії, зробити її діяльність більш прозорою; визначити план дій в різноманітних ситуаціях, тобто у цілому налагодити взаємодію учасників (засновників).
Однак укладення корпоративного договору не є профілактикою порушень в компанії через те, що адекватних заходів відповідальності за них законодавством й сьогодні не передбачено. Таким чином запровадження інституту корпоративного договору в законодавстві, на перший погляд, звучить як реформаторська ідея, проте немає жодної гарантії, що ці норми «виживуть» та не будуть сприйняті як зайві клопоти. Отже, наявний ризик того, що компаніям буде простіше дотримуватися старого порядку – закріпити необхідні положення у статуті та корпоративний договір не укладати.