Глобалізація тенденцій та процесів у світі є ознакою ХХІ століття. Вона охоплює всі країни, незалежно від суспільно-політичного устрою, типу економіки та рівня соціальних відносин.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
В Україні глобалізація економіки відбувається достатньо повільно, через що тільки чотири її галузі (аграрний сектор, сектор ІТ‑технологій, хімічне виробництво та фармацевтика) більш-менш інтегровані у світову економіку. Однак діджиталізація (оцифрування) та інші інновації, за умови вливання в економіку десятків мільярдів інвестицій, проведення децентралізації, освітньої, медичної та інших реформ, повинні вивести країну спочатку на рівень сталого економічного розвитку, а потім на новий світовий рівень. Дуже хочеться в це вірити.
Адже у 1970–1980 рр. тогочасна Українська РСР виробляла близько 5% світового ВВП або 25% від союзного ВВП (у складі СРСР), що тоді складало до 20% від світового рівня. Про ціну тих відсотків ВВП для українського народу нелегко писати: авторитарні методи керівництва господарським життям позбавляли людей елементарних економічних прав і свобод. Наразі принципово інша ситуація. Тож чому б завтра чи післязавтра, за нових суспільно-політичних умов, за допомогою небачених раніше технологічних можливостей, а головне — враховуючи корінні інтереси українських громадян, не повторити кращий досвід минулого?
Відомо, що глобалізація економіки впливає на різні аспекти життя держав, в тому числі на їхнє конституційне життя. Зокрема, в США глобалізація призвела до того, що реалізація Конституції 1787 р., мабуть, найбільше зазнала її впливу, але при цьому формально майже не змінилася. Причина — на основі цієї Конституції були створені нові прецеденти, що змінювали моделі та механізми функціонування ринкової економіки.
Цей американський приклад потрібно мати на увазі українським політикам і вченим, які через традиційне формально-догматичне праворозуміння Конституції України нерідко готові постійно її змінювати, замість того щоб забезпечувати формування на її основі нових прецедентів та практик (через Конституційний Суд України, загальні суди). Внаслідок панування цього типу праворозуміння роль Основного Закону держави фактично зводиться до звичайного законодавчого акта, який втратив конституційні функції.
Зазначений американський приклад — велика наука для українських суддів різних судів та адвокатів, прокурорів і слідчих, яким варто пришвидшити перехід до інноваційної доктрини «живої конституції» з її соціологічно-реалістичним праворозумінням, необхідним для створення прецедентів і нових практик. Інакше представники Феміди, якими професіоналами вони себе не вважали б, і надалі гальмуватимуть (як вони це роблять сьогодні), конституційний та правовий розвиток країни. Цим вони завдають їй значної фінансово-економічної, політичної та соціальної шкоди. Живий приклад — справи журналіста Г. Гонгадзе, Майдану та інші резонансні справи.
Насправді, українці хочуть процвітати, а не просто виживати в сучасному глобалізованому світі. Для цього вони повинні себе усвідомити й стати фактично нацією підприємців, нацією, яка менше проїдатиме і більше відкладатиме коштів на майбутнє, швидко нарощуватиме економічний потенціал, доганятиме та обганятиме конкурентів. Якщо таке самоусвідомлення з'явиться, то українці не зможуть бути нацією людей, які думають переважно про виживання, адже зрозуміють, що вони здатні на більше. Українці припинять масово працювати на збагачення іноземних економік і почнуть збагачувати свою країну, від чого отримають більшу користь.
Щоб стати нацією підприємців, необхідно змінити економічний світогляд українців. Це не так просто, оскільки були втрачені певні суспільні стимули, що успішно працювали після проголошення незалежності України у 1991 р. та прийняття Конституції України у 1996 р., коли масовий ріст підприємництва в окремі роки складав до 200‑300% на рік. Тоді народ думав, що настав час розбудови демократичного капіталізму, але помилився.
Замість обіцяних державою радикальних економічних реформ у другій половині 1990‑х — на початку 2000‑х років, які мали сформувати потужний середній клас — головного гаранта гідності та прав людини, верховенства права і конституційної демократії — Україна отримала індиферентний до національних інтересів олігархат, який за допомогою вічно «опозиційних» до нього лівих і правих популістів править країною. Сталося те, що сталося… На це народ у 2004 р. відповів Помаранчевою революцією.
Нацією підприємців українці стануть також тоді, коли вони зрозуміють конституційну роль інституту підприємництва, почнуть поважати Основний Закон і вимагатимуть цього від інших. Конституційно цей інститут покликаний економічно забезпечувати розвиток України як суверенної та незалежної, демократичної, соціальної, правової держави, що сприяє консолідації української політичної нації, розвитку її історичної свідомості, традицій і культури, а також етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності корінних народів і національних меншин (ст. 1 та ст. 11 Конституції України). Поки що інститут підприємництва не повною мірою виконує свою конституційну роль, але справа не стільки в ньому, скільки в суспільно-політичних умовах, в яких він розвивається.
Як конституційно‑правовий інститут підприємництво (конституційне підприємництво) включає, насамперед, положення Конституції України, що служать його регулюванню, гарантуванню (захисту) та охороні як безпосередньо, так і опосередковано. Досвід підказує, що вузьке, традиційне праворозуміння цих засад, що включає, як правило, лише кілька конституційних положень про підприємництво (переважно ст. 13, 42 і п. 8 ч. 1 ст. 92 Конституції України) та фактично панує в суспільно-правовій практиці, не відповідає ні національним інтересам держави, ні духу її Конституції, ні ідеї права людини на заняття підприємницькою діяльністю.
Адже звужене праворозуміння конституційного підприємництва робить його позбавленим глибинної суті як системного явища, органічних зв'язків з іншими правовими та соціально-економічними інститутами, а отже, занижує його конституційну роль в суспільно-правовому житті. Як наслідок, це негативно впливає на конституційну свідомість та відповідальність підприємців, робить їх замкнутою кастою, загнаною в «підприємницьке гетто», де чесні підприємці нерідко залишаються сам на сам з не завжди чесною державною машиною.
Тому на часі широке або інноваційне праворозуміння конституційного підприємництва, що системно поєднує як правові, так і позаправові (зокрема, економічні) чинники його розвитку. Певною мірою саме такий підхід до цього інституту відображає популярні нині у світі доктрини конституційної економіки, соціологічної (реалістичної) школи конституційного права тощо, які в Україні ще не отримали ґрунтовної розробки, за винятком окремих спроб.
Широке праворозуміння зазначеного конституційного інституту фактично заперечує як формально-догматичні, так і суто економічні підходи до нього, що знецінюють визначальну роль Конституції України в його забезпеченні та функціонуванні. Що стосується вчених-економістів, то вони нерідко замість Конституції України як основної правової передумови розвитку підприємництва називають економічну свободу.
Однак свобода економічної (підприємницької) діяльності, насамперед, існує та реалізується завдяки Основному Закону. Проте вчені-економісти при цьому не згадують про Конституцію України не через те, що вони не є прихильниками її верховенства, а тому що з об'єктивної позиції вона достатньо погано виконує свої функції та й згадувати про неї не дуже зручно. Крім того, відсутня конституційна просвіта як нагальна потреба для усвідомлення науковцями-економістами ролі та значення Конституції України в економічному житті держави.
Звичайно, що підприємцю для здійснення своєї діяльності потрібні економічні знання і навички. Що стосується праворозуміння конституційного підприємництва, без чого немає його належного сприйняття та оцінки, у підприємця та інших громадянин воно формується Конституцією України, точніше заснованою на ній доктриною «живої конституції», що базується на відповідних цінностях, принципах і нормах та знаходить своє втілення у певних прецедентах і практиках.
Фактично, широке праворозуміння конституційного підприємництва охоплює майже всю Конституцію України. Адже немає такого її положення, яке прямо чи опосередковано не стосувалося б цього її інституту чи сфери його застосування. Отже, Конституція — голова всій економіці, без реальної опори на неї не може бути ні серйозної політики в будь-якій галузі економіки, ні успішного економічного прориву. На практиці, на жаль, нерідко можна спостерігати протилежну ситуацію.
За нормальних обставин перед вирішенням тих чи інших складних питань планування і розвитку підприємницької діяльності в певній галузі економіки державі та підприємцям варто зрозуміти чинні конституційні механізми функціонування відповідного сектора економіки, можливо, провести своєрідний конституційний аудит його стану та намічених економічних планів. Тоді державі, підприємцям та їхнім адвокатам-консультантам набагато легше було б орієнтуватися в реаліях і перспективах законодавчих, адміністративних, судових та інших справ, які їм доводиться вести, а також у наслідках дії поточного законодавства, окремі акти якого варто було б оскаржити з огляду на їх неконституційність чи незаконність.
Проте результати, як кажуть, говорять самі за себе. Сучасна система формування та планування розвитку підприємництва в Україні не відповідає суспільним потребам. Тут справа не тільки в необхідності зменшення адміністративного тиску на підприємців, хоча це важливо. В цій системі дуже мало економічних стимулів для ефективного розвитку інституту підприємництва і забагато адміністративно-бюрократичних важелів впливу на нього. Однак, щоб запрацювали економічні стимули для підприємців, економічне життя необхідно привести у відповідність до його конституційних принципів: рівності суб'єктів господарювання, реальної економічної багатоманітності та конкуренції. Очевидно, що це може зачепити інтереси олігархічних монополій, але рано чи пізно державі доведеться цим займатися.
За таких складних умов потрібно шукати нові шляхи розвитку інституту підприємництва, а не розв'язувати суто економічні проблеми. Однією з найменш залучених сфер до його розвитку є освіта, що має значний потенціал для формування молодого підприємницького класу. Підґрунтя для формування цього класу існує вже в середній школі, а також у закладах вищої освіти.
Як відомо, право на заняття підприємницькою діяльністю — це природне право людини, що також закріплене в законодавстві та означає не тільки відкриття на свій страх і ризик допустимої законом приватної справи, але й включає, зокрема, право на державні освітні послуги з основ підприємництва, а також доступ до інших прав людини, що мають значення або стосуються підприємництва. Тому будь-які обмеження права громадян на ці послуги слід розглядати як порушення Конституції України. Міносвіти повинно негайно розглянути питання про такі послуги та запровадити їх у наступному 2020‑2021 навчальному році.
В середній школі підприємництву та ІТ‑технологіям потрібно навчати учнів починаючи з перших класів і до останнього. В Ізраїлі один відомий лауреат Нобелівської премії запропонував навчати учнів цих технологій починаючи з 4‑го класу. Чому б українській середній школі не спробувати це зробити? ІТ‑сектор міг би допомогти у забезпеченні кадрами для навчання учнів основам ІТ‑технологій, а держава — підручниками тощо. До реалізації шкільних програм з підприємництва необхідно буде долучити банки, фінансові та інші установи й організації.
Якась частина випускників шкіл могла б одразу відкривати свої приватні справи, як це роблять учні в деяких країнах за кордоном. Ще якась частина була б здатна влаштуватися на роботу в підприємницькі структури. Однак головне — школа почала б готувати учнів до реального економічного життя та стала б лабораторією для пошуку ними свого місця в цьому житті. Питання про шкільну освіту з основ підприємництва Парламент міг би врегулювати відповідним законом. Через 5‑10 років середня школа могла б дати країні справжній бум стартапів.
Колись німецький канцлер ХІХ століття О. фон Бісмарк заявив, що успіх на війні забезпечують два чинники: рушниця нового зразка і шкільний учитель. Сьогодні можна сказати, що успіх (зокрема, в економічному розвитку України) також можуть забезпечити два чинники: інноваційна економіка та все той же шкільний учитель.
Очевидно, підготовка учнів з основ підприємництва була б неповною, якби до неї не долучити по‑новому сформовані основи правознавства, дисципліну, яка повинна дати їм уявлення про інструменти захисту та охорони підприємницької діяльності. У країні масового правового (насамперед, конституційного) нігілізму — це дуже важлива складова формування молодого підприємницького класу. Розпочинати навчання праву учнів потрібно з перших класів та не боятися, що з часом вони навчатимуть праву своїх батьків — правових нігілістів. Однак це піде на користь як одним, так і другим.
Звичайно, що підприємець не повинен бути фаховим юристом, але він має знати право настільки, щоб бути здатним правильно поставити перед юристом конкретне правове завдання та перевірити точність його правового виконання. Тоді, можливо, зменшиться кількість тих підприємців, які через нестачу стратегічного мислення з питань правового забезпечення щодо їхніх господарських чи інших справ нерідко ставлять перед юристами завдання «сьогодні на вчора».
Особливу увагу формуванню підприємницького класу мають приділяти заклади вищої освіти. Щоб привнести дух підприємництва в ці заклади, основи підприємництва мають читатися на всіх без винятку неекономічних спеціальностях, до того ж бажано вченими спеціалізованих кафедр підприємницького профілю. Ліквідацію чи фіктивне перепрофілювання цих кафедр закладами вищої освіти слід розглядати як надзвичайну ситуацію, на що в екстренному порядку повинні реагувати Міносвіти та Мінекономіки.
Очевидно, що зазначені два міністерства мали б прийняти спеціальне положення про організацію та діяльність кафедр підприємницького профілю, що розширювало б їхні повноваження та перетворювало б їх у важливий елемент системи формування підприємництва. Обмеження права студентів цих закладів на поглиблене вивчення теорії та практики підприємницької діяльності у студентських лабораторіях підприємництва, експериментальних підприємницьких структурах, які мають бути створені, необхідно розглядати як протиправне посягання на їхнє конституційне право на заняття цією діяльністю. З підприємницькими ідеями студентів і викладачів повинні працювати банки та інші фінустанови, торговельні структури тощо.
Для поширення духу підприємництва в будь-якій шкільній чи університетській бібліотеці, а також в усіх державних і муніципальних бібліотеках повинні бути книги-каталоги видів та підвидів підприємницької діяльності, їх характеристики. Про це має подбати Мінкультури, Міносвіти спільно з Мінекономіки. Щоб учні, студенти та всі охочі могли вільно знайомитися з відповідною інформацією та обирати цікавий для них вид підприємницької діяльності. В США вже давно так роблять і мають чудові результати. Тож чому б нам не запровадити відповідну практику? За таких умов розумні люди стануть основою економічного прориву в Україні.
Отже, щоб стати нацією підприємців, українцям слід змінити дві речі: своє ставлення до Конституції України та до підприємницької діяльності. Конституцію українцям потрібно сприймати як динамічну систему цінностей, принципів та норм, що мають вищу юридичну силу і завдяки цьому вони можуть змінювати розвиток будь-якого публічного чи приватного інституту, включаючи підприємництво у правильному напрямку.
Водночас підприємницьку діяльність українцям необхідно розуміти як основне джерело матеріального багатства країни, а тому до неї потрібно ставитися як до суспільної цінності, що заслуговує на повагу та підтримку, окрім випадків, коли ця діяльність є протизаконною, завдає шкоди інтересам людей і суспільства. Державі варто всебічно розвивати підприємницьку діяльність громадян, щоб примножувати багатство країни та робити їх заможними.