Спираючись на рішення Європейського Суду у справі Eqiom SAS (справа С-6/16), а також в об'єднаних справах Deister Holding (справа С-504/16) і Juhler Holding (справа С-613/16), у статті обговорюється взаємозв'язок між внутрішніми нормами, спрямованими на протидію ухиленню від оподаткування, прийнятими країнами-учасницями ЄС, Директивою ЄС про материнські та дочірні компанії, а також основними свободами, передбаченими Договором про функціонування ЄС (далі – ДФЄС). Крім цього, у статті підкреслюється, на які чинники слід звернути увагу у процесі побудови та для успішного функціонування холдингової структури, що саме одразу впадає в очі податковим органам країн ЄС, чим вони аргументують свої доводи та на що звертає увагу Суд ЄС.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Вступ
Мета цієї статті – прокоментувати рішення Суду Європейського Союзу (далі – Європейський Суд) у справі Eqiom SAS (справа С-6/16), винесене 07.09.2017 р., а також в об'єднаних справах Deister Holding (справа С-504/16) і Juhler Holding (справа С-613/16), винесене 20.12.2017 р. Зазначені справи цікаві для нас з двох сторін. По-перше, вони проливають світло на взаємозв'язок між внутрішніми нормами, спрямованими на протидію ухиленню від оподаткування, прийнятими країнами-учасницями ЄС, Директивою ЄС про материнські та дочірні компанії, а також основними свободами, закріпленими в договорі про функціонування Європейського Союзу. По-друге, вони показують, коли податковий орган «б'є тривогу» щодо холдингу та які обставини важливі для суду. Виходячи з цього, можна зробити висновки для своєї групи компаній, що варто змінити у структурі, щоб не доводити справу до суду.
У справі Eqiom SAS Європейський Суд повинен був винести попередню постанову про сумісність французьких норм, спрямованих на протидію ухиленню від оподаткування, як з Директивою ЄС про материнські та дочірні компанії, так і з ДФЄС. Французькі норми, спрямовані на протидію ухиленню від оподаткування, забороняли звільнення від податків на дивіденди, що стягуються у джерела, отримувані юридичною особою, яка перебуває під безпосереднім або непрямим контролем одного або кількох резидентів держав, які не є членами ЄС (окрім випадків надання такою юридичною особою доказів, що основна мета або одна з основних цілей структури групи не полягала в отриманні користі з такого звільнення).
Подібним чином у справах Deister/Juhler розглядаються німецькі норми, спрямовані на протидію ухиленню від оподаткування, метою яких є спроба мінімізації уникнення сплати податків, що стягуються у джерела, в результаті використання посередницьких холдингових компаній. Цими нормами виключалося право на звільнення від сплати податків або отримання відшкодувань у випадках, коли акціонери-нерезиденти материнської компанії не мали б права на звільнення від сплати податків або отримання відшкодувань, якби вони безпосередньо отримали дивіденди, за умови виконання хоча б однієї з трьох більш конкретних умов. В цьому аспекті Європейський Суд повинен був також розглянути питання відповідності німецьких норм, спрямованих на протидію ухиленню від оподаткування, директиві ЄС про материнські та дочірні компанії (2011/96) і ДФЄС.
Цих рішень чекали з нетерпінням, оскільки вони повинні були пролити світло на кілька питань щодо взаємозв'язку між внутрішніми нормами, спрямованими на протидію ухиленню від оподаткування, Директивою ЄС про материнські та дочірні компанії (2011/96) і первинним правом ЄС. У цій статті обговорюється, наскільки рішення надає відповіді на питання, а також звертається увага на питання, які все ще залишаються без відповіді.
Нагадаємо, в Директиві закріплені обов'язкові для застосування загальні норми, спрямовані проти ухилення від сплати податків. Відповідно в редакції цієї Директиви про материнські та дочірні компанії (2011/96) ст. 1 передбачається:
- П. 2. Держави-члени не будуть поширювати пільги справжньої Директиви на структури або комплекс структур, які були створені для основної мети або однією з основних цілей яких є отримання податкової переваги, що суперечить цілям чи призначенню справжньої Директиви, а також не є такою, що реально відображає всі відповідні факти та обставини. Така структура може складатися з більше ніж одного елемента або частини;
- П. 3. Для цілей п. 2 структура або комплекс структур не будуть розглядатися як реальні тією мірою, якою вони не створені з дійсних комерційних причин, що відображають економічну реальність.
Справа Eqiom
Основна дискусія стосувалася масштабу застосування Директиви про материнські та дочірні компанії (2011/96) у Франції під час розподілу дивідендів французькою дочірньою компанією Eqiom на користь люксембурзької материнської компанії Enka. Власником Enka була кіпрська компанія Waverley Star Investments Ltd., власником якої була швейцарська компанія Campsores Holding SA.
У 2005 р. і 2006 р. компанія Eqiom виплатила дивіденди компанії Enka в Люксембурзі. Після аудиту французькі податкові органи обклали виплату дивідендів податком, що стягується у джерела, оскільки у Франції не застосовувалося звільнення від сплати податку у разі отримання дивідендів юридичною особою (Enka), що перебуває під безпосереднім або непрямим контролем одного чи кількох резидентів держав, які не є членами ЄС (Campsores Holding SA), окрім випадків надання платником податків (Enka) доказів, що основна мета або одна з основних цілей ланцюжка інтересів не полягала в отриманні користі з такого звільнення від сплати податку. Таким чином, французький податковий орган порахував для себе достатнім факт кінцевого бенефіціара – не члена ЄС. Жодних інших фактів штучності, ухилення і шахрайства податковий орган навіть не намагався виявити.
Європейський Суд зазначив, що для того, щоб національне законодавство розглядалося таким, що має на меті запобігання ухиленню від сплати податків та зловживань, його конкретна мета повинна полягати у запобіганні дій, пов'язаних зі створенням цілком штучних структур, які не відображають економічної реальності та спрямовані на незаконне отримання податкових переваг. У результаті Європейський Суд підкреслив, що для визначення питання про те, чи переслідує діяльність цілі шахрайства або зловживання, компетентні національні органи не повинні обмежуватися застосуванням заздалегідь визначених загальних критеріїв, а повинні конкретно розглянути таку діяльність у повному обсязі. Неприпустимим є застосування загальних податкових заходів, які автоматично виключають можливість отримання певними категоріями платників податків податкових переваг, коли податкові органи не зобов'язані надавати навіть первинні докази шахрайства та зловживань.
Враховуючи вищезазначене, Європейський Суд дійшов висновку, що вищезгадане французьке положення, мета якого не полягала конкретно у запобіганні звільненню штучних структур від сплати податків, ввів загальне припущення про шахрайство і зловживання, завдаючи шкоди цілі, яку переслідує Директива. Причина – французькі норми зумовили звільнення від сплати податку у джерела податку на прибуток, виплаченої дочірньою компанією-резидентом своїй материнській компанії-нерезиденту, необхідністю материнської компанії встановлювати, що основна мета або одна з основних цілей корпоративної структури не полягала в отриманні переваги в результаті такого звільнення від сплати, без обов'язку податкових органів надавати навіть первинні докази шахрайства та зловживань.
Потім Європейський Суд розглянув, яка основна свобода може застосовуватися до французької норми. Спочатку він наголосив на необхідності взяти до уваги мету цього законодавства. В цьому аспекті Європейський Суд повторно зазначив, що національне законодавство, яке повинно застосовуватися тільки до пакетів акцій, що дозволяють їх власнику здійснювати певний вплив на рішення компанії, перебуває у сфері права на здійснення економічної діяльності, тоді як акції, придбані виключно для здійснення фінансових інвестицій, повинні розглядатися виключно у світлі вільного руху капіталу – принципу ДФЄС.
У цьому випадку було очевидно, що французькі норми, спрямовані на протидію ухиленню від оподаткування, стосувалися компаній, які володіють щонайменше 20% капіталу своїх дочірніх компаній, а отже, необов'язково передбачали, що компанія, яка володіє цими акціями, повинна здійснювати певний вплив. З огляду на зазначене, ЄС вказав, що необхідно взяти до уваги факти в цій справі для визначення застосовуваної основної свободи. Оскільки Enka володіла капіталом своєї французької дочірньої компанії в повному обсязі, було вирішено, що французькі норми, спрямовані на протидію ухиленню від оподаткування, повинні розглядатися у світлі свободи здійснення економічної діяльності.
Після цього Європейський Суд розглянув, чи були французькі норми перешкодою для свободи здійснення економічної діяльності. У зв'язку з цим Європейський Суд зосередив свою увагу на тому факті, що мова йшла про обставини, за яких дочірня компанія-резидент розподілила прибуток на користь материнської компанії-нерезидента, яка безпосередньо або побічно контролювалася одним чи кількома резидентами третіх країн, а також що звільнення від сплати податків у джерела обумовлювалося тим, що материнська компанія повинна встановити, що основна мета або одна з основних цілей корпоративної структури не полягала в отриманні переваги від такого звільнення. Навпаки, оскільки ця дочірня компанія виплачувала прибуток материнській компанії-резиденту, яка безпосередньо або побічно контрольована одним чи кількома резидентами третіх країн, материнська компанія-резидент могла отримати переваги від такого звільнення без виконання зазначеної умови. В цьому контексті Європейський Суд порахував, що через таку різницю у трактуванні материнська компанія-нерезидент, ймовірно, може відмовитися від здійснення діяльності на території Франції через дочірню компанію, створену в такій державі-члені. Відповідно, різниця у трактуванні була перешкодою для свободи здійснення економічної діяльності.
Зрештою Європейський Суд оцінив, чи могли французькі норми бути виправдані основними причинами в інтересах громадськості. Франція доводила, що ці норми могли бути виправдані необхідністю боротьби з шахрайством та ухиленням від сплати податків, а також необхідністю зберегти збалансований розподіл податкових повноважень між державами-членами. Європейський Суд підкреслив, що цілі протидії шахрайству та ухиленню від сплати податків, а також необхідність зберегти збалансований розподіл податкових повноважень є взаємопов'язаними, тому вони можуть служити виправданням для такого обмеження. Європейський Суд потім вказав, що мета протидії шахрайству та ухиленню від сплати податків має той же обсяг – незалежно від того, чи відповідає вона ст. 1(2) Директиви про материнські та дочірні компанії (2011/96) або є виправданням виключення з первинного права. Таким чином, висновки Європейського Суду щодо сумісності французьких норм з Директивою про материнські та дочірні компанії повинні також застосовуватися до оцінки свободи здійснення економічної діяльності. Відповідно, цілі, зазначені французькою стороною, не могли слугувати виправданням перешкоди для свободи здійснення економічної діяльності.
На завершення відповіддю на поставлені запитання було твердження, що ст. 1(2) Директиви про материнські та дочірні компанії та ст. 49 ДФЄС повинні тлумачитися як виключне внутрішнє податкове законодавство (таке як французькі норми), що обумовлює надання податкових переваг, передбачених ст. 5(1) Директиви, необхідністю материнської компанії встановлювати, що основна мета або одна з основних цілей ланцюжка інтересів не полягає в отриманні переваг в результаті звільнення від сплати податків.
Deister Holding (справа С-504/16) і Juhler Holding (справа С-613/16)
Ці об'єднані справи стосуються німецьких норм, спрямованих на протидію ухиленню від оподаткування, які в основному обмежують право на звільнення від сплати податків у джерела під час виплати дивідендів іноземним акціонерам. Таким чином, на підставі п. 50d(3) Закону про податок на прибуток, право на звільнення від сплати податків або на відшкодування не застосовується у певних випадках. По-перше, коли акціонери-нерезиденти материнської компанії не мали б права на звільнення від сплати податків або на відшкодування, якби вони безпосередньо отримали такі дивіденди. По-друге, якщо виконується одна з трьох умов: відсутність економічних або інших істотних причин для участі материнської компанії-нерезидента; материнська компанія-нерезидент не заробляє більше ніж 10% від загального валового доходу в конкретному фінансовому році від своєї господарської діяльності (при цьому така діяльність відсутня, якщо компанія, окрім усього іншого, заробляє свій валовий дохід від управління активами); материнська компанія-нерезидент не бере участі в загальній господарсько-комерційній діяльності торгово-промислового підприємства, належним чином обладнаного для здійснення господарської діяльності.
До того ж у положенні чітко зазначалося, що обставини іноземної компанії є єдиним вирішальним чинником. Організаційні, економічні чи інші істотні особливості підприємств, афілійованих з іноземною компанією, не беруться до уваги. Таким чином, не можна вважати, що іноземна компанія здійснює свою власну господарську діяльність, якщо отримує свій валовий дохід від управління активами або доручає здійснення своєї основної господарської діяльності третім сторонам.
Об'єднані справи стосувалися ситуацій, в яких платникам податків було відмовлено у праві на звільнення від сплати податків на дивіденди у джерела. Факти прості та чітко вказані в рішенні Європейського Суду.
Компанія Deister Holding була правонаступником компанії Traxx, зареєстрованої в Нідерландах. Компанія Traxx в основному брала участь у капіталі кількох компаній, створених в різних державах, та здійснювала фінансування цих компаній, зокрема, надаючи позики таким компаніям групи. З 2005 р. компанія Traxx володіла щонайменше 26,5% капіталу компанії Deister Electronik GmbH. З березня 2007 р. компанія Traxx орендувала офіс у Нідерландах і мала там двох співробітників у 2007 р. і 2008 р. Пан Штоббе, єдиний акціонер Traxx, був резидентом Німеччини.
19.11.2007 р. Deister Electronik виплатила дивіденди компанії Traxx, з яких Deister Electronik утримала податок на прибуток з податку на капітал та податкову надбавку на підтримку солідарності, а також сплатила певні суми податковим органам. 16.05.2008 р. компанія Traxx подала заявку на звільнення від сплати податку та надбавки під час розподілу дивідендів. Після рішення податкового органу відхилити таку заявку та подання скарги щодо такого відхилення компанія Deister Holding опротестувала ці рішення в Кельнському суді з фінансових справ (Finanzgericht Köln) на тій підставі, що відповідне законодавство не відповідало свободі здійснення економічної діяльності й Директиві про материнські та дочірні компанії (2011/96).
Зареєстрований офіс холдингової компанії Juhler Holding знаходився в Данії. Компанія Juhler Services Limited, зареєстрована відповідно до Кіпрського законодавства, володіла 100% капіталу Juhler Holding. Єдиним акціонером компанії Juhler Services Limited була фізична особа-резидент Сінгапуру.
Компанія Juhler Holding мала капіталовкладення у більше ніж 25 дочірніх компаніях, зареєстроване місцезнаходження деяких із них також було в Данії (в державі-члені, де вона була створена). Ця група надавала третину обсягу послуг із забезпечення персоналу в Данії. З 2003 р. Juhler Holding володіє 100% капіталу в компанії Temp-team Personal GmbH, що створена в Німеччині. Крім цього, Juhler Holding володіла портфелем майна і здійснювала фінансовий контроль в межах групи з метою оптимізації відсоткових витрат групи. Компанія Juhler Holding також відповідала за контроль і моніторинг окремих дочірніх компаній, мала телефонну лінію та електронні адреси. Компанія Juhler Holding була названа контактною особою на домашній сторінці групи. Однак компанія Juhler Holding не мала власних офісних приміщень. У разі потреби вона використовувала приміщення та інші об'єкти або персонал інших компаній, що входять до групи. Нарешті, головний виконавчий директор Juhler Holding також був членом рад директорів різних компаній групи.
У 2011 р. компанія Juhler Holding отримала дивіденди від Temp-team Personal. Оскільки на ці дивіденди мав нараховуватися податок, що сплачується у джерела, та податкова надбавка на підтримку солідарності, компанія Juhler Holding подала заявку на відшкодування цих податків. Після прийняття податковими органами рішення про відхилення заявки та адміністративного оскарження такого рішення компанія Juhler Holding ініціювала судовий розгляд у Кельнському суді з фінансових справ на тій підставі, що відповідне законодавство не відповідало свободі здійснення економічної діяльності та Директиві про материнські та дочірні компанії (2011/96).
Фактично відповідний суд запросив у Європейського Суду роз'яснення, чи слід тлумачити ст. 1(2) у поєднанні зі ст. 5(1) Директиви про материнські та дочірні компанії (2011/96) і ст. 49 ДФЄС такою, що виключає внутрішню норму, спрямовану на протидію ухиленню від оподаткування, описану в п. 50d(3) Закону про податок на прибуток.
Потім Європейський Суд тлумачив ст. 1 (2) Директиви про материнські та дочірні компанії (2011/96). В цьому аспекті Європейський Суд зазначив, що оскільки Директива призначена для направлення податкових схем, які регулюють транскордонне співробітництво в межах Європейського Союзу, держава-член не може в односторонньому порядку вводити обмежувальні заходи та застосовувати ст. 5(1) щодо права на звільнення від сплати податку у джерела. До того ж було повторно зазначено, що положення повинно мати чітке тлумачення.
Також Європейський Суд вважає, що держави-члени в будь-якому випадку можуть використовувати варіант, передбачений ст. 1(2), тільки під час виконання загальних принципів права ЄС (зокрема, принципу пропорційності). Європейський Суд посилався на свою попередню заяву, що для того, щоб національне законодавство було спрямоване на запобігання ухиленням від сплати податків і зловживань, його конкретна мета повинна полягати у запобіганні дій, пов'язаних зі створенням повністю штучних структур, які не відображають економічної реальності та спрямовані на незаконне отримання податкових переваг.
На цій підставі Європейський Суд зазначив, що загальне припущення про шахрайство і зловживання не може слугувати виправданням фіскального заходу, яке ставить під загрозу цілі директиви, або фіскального заходу, який завдає шкоди основній свободі, гарантованій договорами. Таким чином, для визначення, чи має операція на меті шахрайство і зловживання, податкові органи не повинні обмежуватися застосуванням зумовлених загальних критеріїв, а повинні здійснити індивідуальне вивчення цілої операції. Застосування загального податкового заходу, що автоматично виключає податкові переваги деяких категорій осіб, які оподатковуються, коли податкові органи не зобов'язані надавати навіть первинні докази шахрайства і зловживань, мало б більший ефект, ніж це необхідно для запобігання випадків шахрайства і зловживань.
Щодо зазначеного положення Європейський Суд підкреслив, що мета законодавства не полягала конкретно у виключенні податкових переваг повністю штучних структур, які прагнуть незаконно отримати такі переваги, а стосується загалом будь-якої ситуації, в якій особи, які не мали б права на звільнення від сплати податків, якби вони безпосередньо отримали дивіденди, володіють частками материнської компанії-нерезидента. Той факт, що такі особи володіють частками, не вказує на існування повністю штучної структури, яка не відображає реальності та спрямована на незаконне отримання податкових переваг.
Європейський Суд потім зазначив, що з будь-якого положення Директиви про материнські та дочірні компанії (2011/96) не випливає, що режим оподаткування, застосовуваний до осіб, які володіють частками в материнських компаніях, які є резидентами Європейського Союзу, або походження таких осіб будь-яким чином впливає на право цих компаній використовувати податкові переваги, передбачені цією Директивою.
Що стосується відсутності виконання, то, відповідно до законодавства Німеччини, щодо кожної з трьох вимог Європейський Суд зазначив, що, обумовлюючи надання звільнення від сплати податків такою вимогою, коли податкові органи не зобов'язані надавати навіть первинні докази відсутності економічних причин, шахрайства та зловживань, законодавство впроваджує загальне припущення про шахрайство і зловживання, ставлячи під загрозу цілі Директиви (зокрема, ст. 5(1) Директиви), для запобігання подвійного оподаткування дивідендів, виплачених дочірньою компанією-резидентом своїй материнській компанії-нерезиденту, з боку держави-учасника, в якій знаходиться така дочірня компанія. Оскільки законодавство, припускаючи виконання однієї з його умов, не дозволяє материнській компанії-нерезиденту надати доказ існування економічної причини, воно встановлює беззаперечне припущення про шахрайство або зловживання. Всі ці умови, що розглядаються загалом або окремо, не можуть самі по собі означати існування шахрайства або зловживань.
В цьому аспекті Європейський Суд зазначив, що Директива не містить вимоги до характеру економічної діяльності компаній, які підпадають під її дію, або суми обігу економічної діяльності компаній. Про це було далі вказано в п. 73 рішення: «Той факт, що економічна діяльність материнської компанії-нерезидента полягає в управлінні активами своїх дочірніх компаній або що дохід такої компанії отримується тільки в результаті такого управління, сам по собі не доводить існування повністю штучної структури, що не відображає економічної реальності. В цьому контексті факт, що управління активами не розглядається економічною діяльністю для цілей податку на додану вартість, не має значення, оскільки цей податок в основних процедурах і податок на додану вартість регулюються окремими податковими режимами, кожен з яких переслідує різні [так в оригіналі] цілі».
У п. 74 Європейський Суд далі продовжує: «Також всупереч тому, що передбачено обговорюваним законодавством в основному проваджені, встановлення такої структури вимагає, щоб у кожному конкретному випадку проводилася загальна оцінка відповідної ситуації на підставі чинників, що включають організаційні, економічні або інші істотні особливості групи компаній, до яких належить материнська компанія, про яку йде мова, а також структур і стратегій такої групи».
Таким чином, на підставі вищевикладеного Європейський Суд дійшов висновку, що ст. 1(2) разом зі ст. 5(1) Директиви ЄС про материнські та дочірні компанії (2011/96) повинна тлумачитися як така, що припиняє національне податкове законодавство, наприклад, як розглянуту німецьку норму, спрямовану на протидію ухиленню від оподаткування.
До того ж, як і в рішенні у справі Eqiom, Європейський Суд дійшов висновку, що мета боротьби з ухиленням від сплати податків та уникненням податків, незалежно від того, чи ґрунтується на ст. 1(2) Директиви ЄС про материнські та дочірні компанії або як обґрунтування виключення з первинного права, має таку ж сферу застосування. Отже, висновки, зазначені щодо Директиви, також застосовувалися щодо свободи здійснення економічної діяльності. Відповідно, мета боротьби з ухиленням від сплати податків та униканням податків і мета гарантування збалансованого розподілу податкових повноважень між державами-членами не може виправдовувати перешкоджання свободі здійснення економічної діяльності.
Наслідки рішень та висновки
Очевидно, що рішення Європейського Суду у справах Eqiom та Deister/Juhler матимуть резонанс щодо застосовності французьких і німецьких норм, спрямованих на протидію ухиленню від оподаткування, оцінка яких була надана в рішеннях, оскільки ст. 1(2) Директиви ЄС про материнські та дочірні компанії (2011/96) і ст. 49 ДФЄС повинні тлумачитися як такі, що перешкоджають використанню французьких і німецьких норм. Рішення також можуть мати резонанс для інших держав-членів, де впроваджені норми, спрямовані на протидію ухиленню від оподаткування, які структуровані аналогічним чином з французькими та німецькими положеннями. Таким чином, якщо національна норма, спрямована на протидію ухиленню від оподаткування, має об'єктивне припущення зловживання (наприклад, внаслідок того, що непрямий акціонер є резидентом країни, яка знаходиться за межами Європейського Союзу/Європейського економічного простору, і тільки тоді дозволяє платнику податків спростувати припущення), національна норма не може розглядатися як така, що відповідає Директиві ЄС про материнські та дочірні компанії (2011/96) і свободу здійснення економічної діяльності. Цей висновок не викликає особливого подиву і відповідає попередній правозастосовній практиці Європейського Суду, наприклад, справа Leur-Bloem (справа C-28/95).
До того ж мотивування рішень, зроблені Європейським Судом у справі Deister/Juhler, можуть мати на увазі, що критерії, застосовні відповідно до німецької норми, спрямованої на протидію ухиленню від оподаткування, навіть якщо частина конкретної оцінки спростовна, не можуть призвести до висновку, що розглянута структура складатиме зловживання.
Отже, рішення суду у справі Eqiom і справі Deister/Juhler підтверджують принаймні п'ять фактів: ст. 1(2) Директиви ЄС про материнські та дочірні компанії (2011/96) відображає загальний правовий принцип ЄС, що зловживання правами заборонено; тягар доведення в потенційній ситуації зловживання не може бути покладений виключно на платника податків; визначення зловживання, зазначене у справі Cadbury Schweppes, залишається справедливим; це визначення зловживання також застосовується щодо Директиви ЄС про материнські та дочірні компанії (2011/96); просто створення холдингової компанії в іншій державі-члені в більшості випадків не повинно бути зловживанням.
Здається, загальна норма в Директиві, спрямована на протидію ухилення від оподаткування, не передбачає, що податкові органи можуть припускати без необхідності проведення індивідуальної перевірки всієї розглянутої операції, що спричинює введення в оману або зловживання. Іншими словами, загальна норма, спрямована на протидію ухиленню від оподаткування, не є загальноприйнятим об'єктивним правилом.
Можна було б сподіватися, що рішення у справі Eqiom роз'яснить, чи вважається створення холдингової компанії в іншій державі-члені зловживанням в очах Європейського Суду, оскільки холдингова компанія через природу своєї господарської дійсності повинна вважатися такою, що не має економічної реальності.
Попередня правозастосовна практика Європейського Суду припускає, що це не так. Однак у справі Eqiom питання не розглядається прямо, хоча Європейському Суду була надана хороша можливість це зробити. Замість цього Європейський Суд прийняв рішення, що французька норма, спрямована на протидію ухиленню від оподаткування, порушує законодавство ЄС просто тому, що базується на загальній презумпції шахрайства і зловживання, яке платник податків повинен спростувати. При цьому від податкових органів навіть не вимагається надання первинного доказу. Таким чином, остаточна відповідь на це питання не була надана.
Це судження додатково підтверджується в рішенні у справі Deister/Juhler, в якій Європейський Суд надав більш широке роз'яснення наявної доктрини зловживання, що ілюструє приклад справи Cadbury Schweppes (повністю штучна конструкція, яка не відображає економічної реальності), доповнивши його чинниками, що включають організаційні, економічні або інші істотні особливості групи компаній, до яких належить материнська компанія, структури та стратегії такої групи. Однак не потрібно забувати, що мотивування рішення Європейського Суду не дає чіткої вказівки щодо того, як насправді здійснювати оцінку. Отже, все ще може бути важко оцінити, чи повинно використання посередницької холдингової компанії в конкретній ситуації вважатися таким, що вводить в оману.