Проблема застосування у судовій практиці Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. (далі – Конвенція) та рішень Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як офіційного тлумачення Конвенції є актуальною для країн, які ратифікували
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Конвенцію, у тому числі і для України.
Україна ратифікувала Конвенцію 17.07.1997 р. Згідно із Законом № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 р. (далі – Закон № 475/97-ВР), Україна повністю визнає на своїй території дію статті 25 Конвенції щодо визнання компетенції Європейської комісії з прав людини приймати від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб заяви на ім’я Генерального Секретаря Ради Європи про порушення Україною прав, викладених у Конвенції, та статті 46 Конвенції щодо визнання обов’язковою без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Україна повністю визнає на своїй території дію статей 25 і 46 Конвенції щодо протоколів № 4 і № 7 до Конвенції. У цьому зв’язку актуальним є питання про практичне застосування Конвенції та рішень ЄСПЛ як джерела права у правозастосовчій діяльності.
Найбільш послідовно ідея визнання Конвенції та рішень ЄСПЛ як джерела права втілена у Законі України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 17 цього Закону, суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію 1950 р. і практику ЄСПЛ як джерело права.