У зв’язку із віднесенням Національним банком України деяких комерційних банків до категорії неплатоспроможних та запровадженням тимчасової адміністрації Фондом гарантування вкладів фізичних осіб у юридичній практиці виникають питання, чи є акціонери комерційних банків особами, які охоплюється наглядовою діяльністю НБУ, і чи можуть вони у зв’язку з цим оспорювати рішення Нацбанку та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з дня виведення відповідного банку з ринку.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Відповідно до ст. 72 Закону України «Про банки і банківську діяльність»№2121-III від 7.12.2000,Національний банк України має право здійснювати перевірку осіб, які охоплюються його наглядовою діяльністю, з метою дотримання законодавства щодо банківської діяльності. При здійсненні перевірок він має право вимагати від цих осіб подання будь-якої інформації, необхідної для здійснення перевірки. Інспектовані особи зобов'язані подавати НБУ затребувану інформацію у визначений ним строк.
Об’єкти перевірки НБУ
До осіб, які можуть бути об'єктами перевірки Національного банку України, належать власники істотної участі у банку та учасники банківських груп.Відповідно до п. 1.13 «Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок», затвердженого постановою правління Національного банку №276від 17.07.2001, об'єктами перевірки Національного банку є: банк-юридична особа, відокремлені підрозділи банку; філія іноземного банку; учасники банківської групи; особи, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку відповідно до ст. 72 Закону «Про банки і банківську діяльність».
Відповідно до п. 1.14 цього ж Положення, інші особи, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку, можуть підлягати перевірці, зокрема, якщо:
- за результатами інспекційних перевірок чи безвиїзного нагляду або на підставі інших документів буде встановлено, що власник істотної участі в банку не відповідає вимогам Закону України «Про банки і банківську діяльність» та/або порушує вимоги банківського законодавства України, у т.ч. нормативно-правових актів Національного банку, або негативно впливає на фінансову безпеку і стабільність банку;
- особа набула або збільшила істотну участь у банку без погодження з Національним банком.
Судами першої та апеляційної інстанційвстановлюється, що позивачі є акціонерами комерційних банків та володіють більш ніж 50% акцій цих банків. Тобто унашому випадку такий акціонер підпадає під категорію осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю НБУ, оскільки має істотну участь в статутному капіталі банку. А відповідно до ст. 79 Закону «Про банки і банківську діяльність», банк або інші особи, які охоплюються наглядовою діяльністю Нацбанку, мають право увстановленому законодавством порядку оскаржити в суді рішення, дії або бездіяльність Національного банку України чи його посадових осіб.
Обмеження у праві оскаржувати рішення Фонду
Відповідно до п. 4.2 рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004від 1.12.2004, Конституція та чинне законодавство України не перешкоджають акціонеру-фізичній особі захищати свої безпосередні законні інтереси шляхом звернення як до судів загальної юрисдикції, так і до господарських судів на підставі ст. 8, 55 Конституції України, ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 6 Закону України «Про судоустрій України» та ін. Але такий позов, відповідно до законодавства (ст. 10, 41, 43, 45, 46, 48, 49 Закону України «Про господарські товариства», ст. 5 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу», ст. 9, 23 Закону України «Про аудиторську діяльність» та ін.), як правило, подається у випадку порушення прав та інтересів акціонера самим товариством, учасником якого він є –наприклад, у разі невизнання чи оспорювання цих індивідуальних інтересів з боку керівництва акціонерного товариства, особами, які володіють «значними пакетами акцій», «переважними правами» тощо.
Не виключає законодавство України (ст. 110, 112, 113 Цивільного процесуального кодексу, ст. 28 Господарського процесуального кодексу та ін.) й можливості звернення акціонера до суду за захистом охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, учасником якого він є, але за належно оформленим уповноваженням цього товариства, або якщо таке право надається йому статутом останнього.
Відповідно до п. 4.4 цього ж рішення КСУ, акціонер може захищати свої безпосередні права чи охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства. Порядок судового захисту порушених будь-ким, у т.ч. третіми особами прав чи охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом.
Такий висновок підтверджується положеннями чинних законів: ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, уякій наголошено, що звертатись до суду за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу зацікавленаособа можелише у порядку, встановленому законом; ст. 5 цього Кодексу, якою встановлено, що суд приступає до розгляду цивільної справи за заявою особи, яка звертається за захистом тільки своїх прав або охоронюваних законом інтересів; ст. 15-1 і 40 цього Кодексу, що застерігають позивачів, які звертаються за захистом до суду, від порушення охоронюваних законом інтересів (законних інтересів) інших осіб; ст. 152 Цивільного кодексу України, уякій зазначено, що гарантії захисту майнових прав акціонерів встановлюються законом; ст. 980 цього Кодексу, в якій вживається поняття «інтереси, які не суперечать закону»; ст. 16 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», уякій підкреслено, що спори, які виникають у ході застосування цього закону, вирішуються судом або господарським судом у встановленому порядку,тощо.
Отже, позивач як акціонер банку є особою, яка охоплюється наглядовою діяльністю Національного банку України, оскільки є власником істотної участі у банку і може бути об’єктом перевірки з боку НБУ, проте в силу рішення Конституційного Суду №18-рп/2004від 1.12.2004не має права увстановленому законодавством порядку оскаржити усуді рішення, дії або бездіяльність НБУ чи його посадових осіб.
Крім того, відповідно до ст. 36 Закону України №4452-VI від 23.02.2012 «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з дня початку процедури виведення банку з ринку призупиняються всі повноваження його органів управління (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Всі повноваження органів управління та контролю банку з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення набуває Фонд.
Протягом 15 днів, але не пізніше строків, встановлених Фондом, керівники банку забезпечують передачу уповноваженій особі Фонду печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку, а протягом 3днів – передачу печаток і штампів бухгалтерської та іншої документації. У разі ухилення від виконання зазначених обов’язків винні особи несуть відповідальність відповідно до закону.
На період тимчасової адміністрації усі структурні підрозділи, органи та посадові особи банку підпорядковуються у своїй діяльності Фонду та його уповноваженій особі умежах повноважень, встановлених законом та делегованих Фондом, і діють у визначених Фондом/уповноваженою особою Фонду межах та порядку.
Тобто банк, його посадові особи та органи управління фактично позбавлені права оскаржувати рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з дня виведення Фондом банку з ринку.
Практика ЄСПЛ
Тут слід зробити деякі істотні застереження. Обмеження права акціонера з істотною участю в капіталі банківської установи оскаржити усуді рішення, дії або бездіяльність Національного банку України чи його посадових осіб, а також права банку, його посадових осіб та/або органів управління оскаржити рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб є, на нашу думку, порушенням ст.8 (в Україні визнається і діє принцип верховенства права) та ст. 55 (кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб) Конституції України, а також ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (стосовно обмеження права акціонера з істотною участю в капіталі банківської установи оскаржити в суді рішення, дії або бездіяльність НБУ). Ч. 2 ст. 122 Конституції України встановлює, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.
Під верховенством права слід розуміти панування права,колипріоритет у суспільстві належить саме правам людини, що маємінімізувати небезпеку авторитарності влади та владної сваволі. Принцип верховенства права закріплений у багатьох нормативних актах як на національному (ст. 8 Конституції України, ст. 2 Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», Стратегія інтеграції України до ЄС, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» тощо), так і на міжнародному рівнях (Загальна декларація прав людини 1948 р., Статут Ради Європи (преамбула, ст. 3), установчі та інші договори ЄС (зокрема,ст. 6, 11Договорупро ЄС), Європейській конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція), Хартія основоположних прав ЄС 2000 р. тощо).
Особливості застосування принципу верховенства права в Україні з урахуванням практики ЄСПЛ визначені в Законі України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»№3477-IV від 23.02.2006,а також у Кодексі адміністративного судочинства України №2747-IVвід 6.07.2005 (далі – КАСУ). Одним із основних аспектів тлумачення принципу верховенства права є право особи на справедливий судовий розгляд. Згідно ст. 8 КАСУ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно із рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м’якого покарання) №15-рп/2004від 2.11.2004, верховенство права є пануванням права у суспільстві.Воно має бутивтілене державоюу правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті, передусім, ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним із проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством, а включає й норми моралі, традиції, звичаї.
Варто нагадати, що усправі реалізації принципу верховенства права Україна взяла на себе зобов’язання забезпечити кожній людині, яка перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені у Конвенції, а також право громадян звертатися до суду зі скаргами у випадках, якщо держава, на їх думку, порушує стосовно них положення Конвенції.
ЄСПЛ у рішенні у справі «Хорнсбі проти Греції» від 19.03.1997 вказав, що право на справедливий судовий розгляд гарантоване ст. 6 Конвенції, і його доцільно тлумачити крізь призму преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права частиною загального спадку договірних держав. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який разом з іншими вимагає, щоб кінцеві судові рішення не ставилися під сумнів.
Реалізацію принципу верховенства права насамперед через забезпечення і захист прав і свобод людини вбачає й Пленум Верховного Суду України уп. 1 постанови №9 від 1.11.1996 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя».