Держави світу по-різному гарантували право жінок на доступ до суду в умовах пандемії. Covid-19 зміг дотягтись до кожної держави, суспільства, йому навіть вдалося значно видозмінити соціальні регулятори, якими ми упорядковуємо життя. Серед видимих наслідків обмежень, пов’язаних з пандемією, — утруднений доступ до судової влади постраждалих від домашнього насильства, якими в переважній більшості випадків є жінки.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Жінки страждають частіше
За оцінками, опублікованими ВООЗ, близько 30% жінок у світі за своє життя зазнавали фізичного та/або сексуального насильства з боку інтимних партнерів або сексуального насильства без партнера. Більшість цього насильства є домашнім. Майже третина (27%) жінок у віці 15–49 років, які перебували у стосунках, повідомляють, що зазнавали фізичного та/або сексуального насильства.
А за даними Міністерства соціальної політики України, у нас з тією чи іншою формою насильства стикалася кожна п’ята жінка. Загалом жінки складають 90% постраждалих від насильства. За даними, наведеними у дослідженні Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем», протягом 2019 р. поліцією було зареєстровано 141 814 заяв про вчинення домашнього насильства. 1881 заява надійшла від дітей, що становить 1,33% загальної кількості звернень. З дорослих осіб у 79,97% випадках зверталися жінки (113 403 заяв), серед дітей дівчата подавали заяви про вчинення домашнього насильства у 61,30% випадків (1153 заяв).
У 2020 р. порівняно з 2019 кількість звернень з приводу домашнього насильства зросла на 32% і становила 208 748 заяв, з яких 1,64% — від дітей. Серед дорослих у 87,19% випадків з заявами зверталися жінки (182 008 заяв), серед дітей у 58,61% випадків (2012 заяв) — дівчата.
Відтак, існує нагальна потреба у справедливому та швидкому розгляді цивільних і кримінальних справ, пов’язаних із захистом інтересів жінок та дітей у випадках вчинення щодо них домашнього насильства. В т.ч. є декілька категорій справ, у межах яких захист прав жінок та дітей мав би бути нагальним та невідкладним. Це:
- кримінальні справи щодо вчинення домашнього насильства;
- цивільні справи щодо видачі обмежувальних приписів (встановлений судом захід обмеження прав чи покладення обов’язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на гарантування безпеки постраждалої особи);
- цивільні справи щодо розлучення, визначення місця проживання дитини, розподілу майна тощо.
Для жінок та дітей швидкий розгляд таких справ надважливий, адже інакше збільшується ризик продовження заподіяння їм фізичної чи психічної шкоди у сім’ї. Обумовлена пандемією ізоляція в одному приміщенні та соціальна ізоляція у поєднанні з поширеною економічною незахищеністю та втратою джерел засобів для існування зробили жінок більш вразливими.
Виклики пандемії
Що ж змінилось у ковідний період? По-перше, збільшилась кількість випадків домашнього насильства у сім’ї. Ряд країн для протидії поширенню хвороби спочатку вирішили запроваджувати локдауни, наслідком яких стало збільшення часу перебування кривдників та членів їх сімей разом, що призвело до закономірного збільшення числа випадків домашнього насильства. Зокрема, неодноразово повідомлялося, що жінки зазнають підвищеного ризику домашнього насильства у період карантину. Діти, люди похилого віку та люди з інвалідністю також є більш вразливими до насильства під час надзвичайних ситуацій.
Кількість екстрених викликів з приводу домашнього насильства в Аргентині зросла з початку карантину на 25%. Телефони довіри в Сінгапурі та на Кіпрі зареєстрували ріст кількості таких дзвінків більш ніж на 30%. У США національна гаряча лінія з питань домашнього насильства повідомила про зростання числа жертв, які зверталися за допомогою SMS чи телефону. Відповідно до звіту Justice for Women Amidst Covid-19, у часи поширення коронавірусної інфекції на 40% та на 75% більше жінок почали повідомляти про правові проблеми, пов’язані з насильством у сім’ї та аліментами на дітей відповідно.
Таким чином, право на доступ до незалежного суду, який розглядає справи у розумний строк, стало для суспільства як ніколи актуальним. Але чи змогла судова влада якісно протидіяти викликам коронавірусної інфекції?
Реакція судів
Поширення вірусу зумовило масове захворювання людей і, як наслідок, закриття судових установ, зменшення обсягів їх роботи. В судах був встановлений особливий режим роботи. Наприклад, у Збаразькому районному суді Тернопільської області судові справи, в яких участь учасників обов’язкова та які не можуть бути розглянуті без їхньої участі, знімалися з розгляду з повідомленням про час і дату наступного засідання. У багатьох судах розгляд справ також відкладався.
Так було не лише у нас. Наприклад, у Палестині повністю закрились сімейні суди на Західному березі та в секторі Газа, що дуже вплинуло на можливість жінок вимагати аліменти на утримання дітей. А Афганістані судові розгляди припинилися, жінкам було заборонено подавати заяви, а розгляд розпочатих справ був призупинений. У Лівані надходили повідомлення про те, що судові експерти не могли та/або не хотіли документувати фізичне насильство над тими, хто звертався до поліції, побоюючись розповсюдження Covid-19.
Міжнародні експерти також вказують, що до затримок у видачі заборонних ухвал щодо перебування кривдника з сім’єю та в ухваленні судових рішень про розлучення та опіку над дитиною часто призводило скорочення штату працівників судів.
Отже, чи змогли держави світу належним чином гарантувати право жінок на доступ до суду в умовах пандемії?
Невідкладні й пріоритетні
Аналіз діяльності судових установ країн світу показує, що розгляд справ щодо домашнього насильства та сімейних у розумний строк можливий лише за умови визначення їх невідкладними й пріоритетними. Інакше ці категорії справ приреченні на тривалий судовий розгляд, а у такому випадку безпека потерпілих від домашнього насильства не буде забезпечена.
В Україні, зокрема, справи щодо домашнього насильства та видачі обмежувальних приписів суди до категорії невідкладних не відносили. Найчастіше судові засідання проводилися лише щодо тих кримінальних справ, де вирішувались питання про продовження строку тримання під вартою, проведення невідкладних слідчих дій (арешт, накладення арешту на майно, надання доступу до речей та документів, обшук) тощо.
Системи правосуддя багатьох інших країн намагались протистояти викликам пандемії та задля недопущення зупинення/відкладення судових справ щодо вчинення гендерно обумовленого насильства віднесли їх до категорії невідкладних. Скажімо, відповідно до директиви Вищого суду Онтаріо, невідкладні судові сімейні справи стосувались випадків, пов’язаних або з безпекою дитини чи батьків (наприклад, заборонні приписи), або з добробутом дитини, включаючи її неправомірне вилучення чи утримання і «питання щодо фінансових обставин сторін» (наприклад, накази про арешти рахунків чи майна). У Південній Африці Верховний суд уповноважив усіх голів судів та магістратів у судах вищої та нижчої інстанцій видавати директиви, що дозволяють доступ до судів, у зв’язку з такими невідкладними справами, як клопотання про заставу, утримання, домашнє насильство та справи, пов’язані з захистом прав дітей. Вищий суд округу Колумбія рекомендував автоматично продовжувати наказ про захист, який мав закінчитися протягом наступних кількох місяців.
Подібна практика системи правосуддя щодо віднесення справ, пов’язаних з домашнім насильством чи захистом вразливих груп населення, до категорії невідкладних використовується і в Нідерландах, Боснії та Герцеговині, Бразилії, Чилі, Франції, Мальті, Іспанії. В Індії через зростання кількості випадків домашнього насильства після запровадження карантину Вищий суд Джамму та Кашміру ухвалив наказ про те, щоб усі справи про домашнє насильство розглядалися судами як невідкладні.
Цікаво, що віднесення певних видів справ до категорії невідкладних є досить поширеною практикою не лише в судовій системі, а й серед правоохоронних органів. Так, в Аргентині спеціалізований підрозділ прокуратури з питань насильства над жінками (UFEM) опублікував перелік термінових заходів, які слід розглядати прокурорам у справах про насильство щодо жінок, котрі перебувають на ізоляції вдома. Ці заходи включають направлення поліції додому для припинення насильства та усунення агресора; одержання скарг та заяв удома чи віддалено; на додаток до застосування заходів судового захисту. У Колумбії офіс генерального прокурора прийняв директиву про пріоритетні напрями роботи під час Covid-19 — це феміциди, домашнє та сексуальне насильство.
Допомога наразі обмежена
Пандемія також вплинула на те, що доступ потеплілих від гендерно зумовленого насильства до служб підтримки, включаючи служби швидкої допомоги та гарячі лінії соціальних служб, які часто служать пунктами зв’язку з організаціями, що можуть забезпечити житлом та фінансовою допомогою, став більш утруднений. За даними Міжнародної комісії юристів, інформація про те, як звернутися до поліції, отримати доступ до лікування, психологічної підтримки чи до притулків, у багатьох країнах наразі обмежена. У Великій Британії, наприклад, чверть з 25 організацій, які допомагають постраждалим від домашнього насильства, повідомляють, що не можуть ефективно їх підтримувати через технічні проблеми, неможливість зустрітися з потерпілими.
Отже, Covid-19 збільшив потребу в захисті прав та інтересів у судах і водночас зменшив можливості суду вчасно та якісно надавати правові послуги. Проте існують інструменти для розгляду справ щодо вчинення домашнього насильства, видачі обмежувальних приписів та сімейних справ у звичному режимі та недопущення затримки.
Так, встановлення критеріїв визначення пріоритетності справ, де учасниками є потерпілі від домашнього насильства чи мають бути захищені інтереси дітей, має бути частиною обов’язкових заходів щодо реагування на поширення Covid-19. І застосування таких заходів має бути повсюдним та стосуватись захисту інтересів кожної жінки й дитини. Адже держава залишається юридично зобов’язаною надавати ефективні засоби правового захисту, забезпечувати належну правову процедуру та право на справедливий і розумний судовий розгляд навіть у випадку надзвичайних ситуацій. Особливо, якщо це стосується безпеки та захисту інтересів найбільш вразливих груп населення — жінок та дітей.