Конституцією України та Земельним кодексом України передбачено, що громадянам, юридичним особам та державі гарантується право власності на землю. Відповідно до ч. 4 ст. 116 ЗК України, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз для кожного виду використання. Порядок здійснення та реалізації безоплатної приватизації визначено ст. 118 Земельного кодексу України.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Як показує практика, хоча таке право гарантується державою на рівні Конституції України, проте його реалізація є затратною у фінансовому аспекті, адже процедура є достатньо складною і тривалою у часі. Логічним завершенням такої процедури вважається реєстрація права приватної власності на бажану земельну ділянку.
Саме через довготривалість процедури безоплатної приватизації непоодинокими є випадки, коли громадянин не встигає її завершити у зв'язку зі смертю, зупинившись на певному етапі. Таким чином, оскільки процедура вже «запущена», а право власності в особи ще не виникло, постає питання про те, чи можуть спадкоємці, які прийняли спадщину, завершити цю процедуру приватизації та набути право приватної власності на земельну ділянку.
Судова практика та алгоритм дій
Раніше існувала непоодинока практика, коли спадкоємці зверталися до нотаріуса із заявою про видачу їм свідоцтва про право на спадщину, в тому числі на земельну ділянку, щодо якої була розпочата процедура приватизації. Однак нотаріуси відмовляли у видачі такого свідоцтва, мотивуючи це тим, що спадкоємець завершив процедуру приватизації земельної ділянки, тому право приватної власності у нього не виникло, а отже, право на таку земельну ділянку неможливо успадкувати. Відмова нотаріуса ставала підставою для звернення спадкоємців з позовом у суд до такого нотаріуса про визнання за ними права власності на земельну ділянку в порядку спадкування. Суди правомірно відмовляли у задоволенні подібних позовних вимог, оскільки право на таку земельну ділянку, відповідно до приписів цивільного законодавства, не входить до так званої «спадкової маси», а тому не може бути успадковане.
Наразі існує алгоритм, за допомогою якого спадкоємці, які прийняли спадщину, можуть успадкувати право на завершення процедури приватизації земельної ділянки. Спадкоємцям необхідно звернутися до органу місцевого самоврядування із заявою про заміну сторони зі спадкодавця на спадкоємців у процедурі приватизації. Виходячи з досвіду, орган місцевого самоврядування відмовить у задоволенні заяви, оскільки така заміна не передбачена законом, або заява спадкоємців буде банально проігнорована органом місцевого самоврядування. Такі дії органу місцевого самоврядування можна розцінювати як порушення прав спадкоємців, а тому є всі правові підстави для звернення спадкоємців із позовом у суд.
На сьогодні вже існує судова практика, коли спадкоємці в межах цивільного процесу, оскільки існує спір про право, звертаються в суд із позовом до органу місцевого самоврядування про визнання права на завершення приватизації земельної ділянки. Якщо є декілька спадкоємців, то вони можуть виступити співпозивачами у справі. Обґрунтовуючи позовні вимоги, спадкоємці зазначають, що спадкодавець розпочав процедуру безоплатної приватизації земельної ділянки, однак у зв’язку зі смертю останній не встиг її завершити, та оскільки процедура не була завершена, а тому відсутній правовстановлюючий документ, спадкоємці не можуть успадкувати право на таку земельну ділянку.
Розглядаючи зазначену категорію справ, суди посилаються на роз'яснення, які містяться в інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ №24-753/0/4-13 від 16.05.2013 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», Постанову Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 р. №7. Суди виходять з того, що якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі ст. 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органи місцевого самоврядування відмовили спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду з позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування – права на завершення приватизації та одержання державного акту про право власності на землю на ім'я спадкоємця. Варто зазначити, що така правова позиція підтверджена Верховним Судом і викладена у постанові від 13.06.2018 р. у справі №128/1911/15-ц. Також Верховний Суд наголосив, якщо громадянин, який висловив волю на приватизацію земельної ділянки, помер до прийняття компетентним органом рішення про приватизацію, до його спадкоємців у порядку спадкування переходить право вимагати завершення такої приватизації.
Таким чином, спадкоємець успадковує право продовжити процедуру приватизації з того етапу, на якому вона була призупинена у зв'язку зі смертю спадкодавця. Фактично, можна вести мову про те, що відбувається заміна сторони у правовідносинах щодо приватизації, де замість спадкодавця виступають спадкоємці.
Варто звернути увагу, що суди у своїх рішеннях вживають словосполучення «особа розпочала процедуру безоплатної приватизації». Тому достатньо важливим є питання, яка саме дія особи чи який юридичний факт може вважатися початком реалізації такої процедури приватизації. Проаналізувавши судову практику та дослідивши на практиці такі правовідносини, можна зробити висновок, що «початком» є рішення відповідного органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у приватну власність особи в порядку безоплатної приватизації. Отже, саме з цього етапу спадкоємці мають реальні шанси на закінчення цієї процедури та набуття права власності на таку земельну ділянку.
Вивчивши окреслене питання на практиці, ми хочемо звернути увагу, що шанси на завершення процедури приватизації, коли вона припинилася через смерть спадкодавця до моменту прийняття рішення органом місцевого самоврядування про передачу такої земельної ділянки, є невеликими, адже орган місцевого самоврядування не висловив свою волю щодо передачі такої ділянки у приватну власність спадкодавця. За таких обставин, відповідно до актуальної судової практики, спосіб захисту щодо зобов’язання органу місцевого самоврядування прийняти рішення про передачу земельної ділянки у приватну власність буде недієвим, оскільки суди, як показує практика, відмовляють у задоволенні таких позовів, посилаючись на той факт, що прийняття органом місцевого самоврядування рішень на своїх сесіях є дискреційними повноваженнями цього органу.
Реєстрація земельної ділянки в ДЗК
Розглядаючи питання щодо завершення процедури приватизації земельної ділянки після прийняття органом місцевого самоврядування рішення про передачу особі у приватну власність земельної ділянки, важливим моментом є те, чи були внесені відомості про таку земельну ділянку до Державного земельного кадастру. Якщо відомості про земельну ділянку відсутні в ДЗК, потрібно внести цю інформацію, оскільки реєстрація речового права на земельну ділянку за особою можлива виключно у разі наявності такої земельної ділянки в ДЗК.
Отримавши рішення суду, яке набрало чинності, яким визнано право за спадкоємцем на завершення процедури приватизації земельної ділянки, необхідно буде розробити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж бажаної земельної ділянки. Така технічна документація із землеустрою буде підставою для внесення відповідних відомостей про земельну ділянку до ДЗК. Однак варто звернути увагу, що державний кадастровий реєстратор може відмовити у внесенні таких відомостей, посилаючись на Порядок ведення Державного земельного кадастру, затверджений постановою Кабміну від 17.10.2012 р. №1051, та зазначивши, що спадкоємець не є стороною у процедурі безоплатної приватизації.
Варіантом вирішення цієї проблеми може бути ухвала суду про роз’яснення порядку виконання рішення суду, постановлена за відповідною заявою спадкоємця, яким визнано за спадкоємцем право на завершення процедури приватизації спірної земельної ділянки. Таким чином, можна просити суд роз’яснити порядок виконання такого рішення, в тому числі передбачити, що на підставі технічної документації із землеустрою спадкоємці мають право вносити відомості до ДЗК. Таке роз'яснення порядку виконання рішення суду у вигляді ухвали суду може зняти всі питання і перепони для державного кадастрового реєстратора, а за результатом розгляду заяви спадкоємця на підставі технічної документації із землеустрою така земельна ділянка буде внесена до Державного земельного кадастру.
Якщо державний кадастровий реєстратор вкотре надасть відмову щодо реєстрації земельної ділянки в ДЗК, не звернувши уваги на вище вказану ухвалу про роз'яснення рішення суду про порядок виконання такого судового рішення, для захисту прав спадкоємців можна розглянути варіант оскарження такої відмови в судовому порядку зі зверненням до адміністративного суду з відповідним позовом до державного кадастрового реєстратора про зобов'язання вчинити дії, а саме внес ти відомості до ДЗК щодо спірної земельної ділянки.
Після внесення відомостей до ДЗК спадкоємцями, або якщо такі відомості про спірну земельну ділянку вже були внесені до ДЗК на момент смерті спадкодавця, останнім та ключовим етапом реєстрації права приватної власності на таку земельну ділянку за спадкоємцями є внесення запису про державну реєстрацію права приватної власності до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Реєстрація речового права на земельну ділянку
Для внесення запису до Державного реєстру речових прав заявнику (спадкоємцю) необхідно надати реєстратору повний пакет документів для вчинення такої реєстраційної дії, в тому числі рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у приватну власність. Оскільки в цій ситуації у такому рішенні органу місцевого самоврядування стороною фігуруватиме спадкодавець, зазначена обставина також може слугувати підставою для відмови реєстратора у внесенні відповідного запису про право власності на таку земельну ділянку за спадкоємцем. У такому випадку алгоритм дій є аналогічним до того, який ми пропонуємо застосовувати у разі оскарження відмови державного кадастрового реєстратора щодо відмови у внесенні відомостей про земельну ділянку в ДЗК.
Передусім, можна отримати ухвалу суду про роз'яснення порядку виконання рішення суду. Якщо така ухвала не буде вагомим аргументом для державного реєстратора і він знову надасть відмову у проведенні реєстраційних дій, таку відмову можна буде оскаржити в суді в порядку адміністративного судочинства. Важливо зазначити, що особа, яка має намір зареєструвати за собою право власності на певний об'єкт нерухомого майна, може звернутися до іншого реєстратора, надавши повний пакет необхідних документів, на відміну від державних кадастрових реєстраторів у структурі Держгеокадастру, які є монополістами. Як показує практика, інколи рішення таких реєстраторів дуже відрізняються, тому звернення до іншого реєстратора може вирішити таку проблему, а відповідні відомості про реєстрацію за спадкоємцями права власності можуть бути внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Висновки
Процедура завершення приватизації земельної ділянки містить безліч нюансів та аспектів, які можуть мати ключове значення для спадкоємців у вирішенні поставленого завдання. На кожному етапі спадкоємця можуть чекати проблеми та перепони, вирішення яких вимагає тривалого часу. На жаль, через необґрунтований формалізм та закоренілий бюрократичний апарат для завершення такої процедури доводиться шукати нові шляхи вирішення, які принесли б максимальний результат при мінімальних затратах часу та фінансів. Таким чином, на практиці існують варіанти позасудового врегулювання зазначених ситуацій, що може значно зекономити ресурс спадкоємців з метою набуття права власності на земельну ділянку в порядку спадкування.