26 серпня 2020, 11:46

Справа МН‑17: міжнародно-правові наслідки для України

Опубліковано в №16 (722)

Захар Тропін
Захар Тропін к.ю.н., доцент кафедри міжнародного права Київського націо­нального університету ім. Т. Шевченка

Справа МН‑17 стала помітною подією в історії людства не лише через жахливість цієї трагедії, але й через те, що висвітлила цікаві проблеми в частині розвитку та функціонування міжнародного права як основного регулятора сучасних міжнародних відносин. Насамперед, йдеться про мирні засоби вирішення міжнародних спорів: переговори, посередництво, міжнародну слідчу процедуру і процедуру примирення, арбітражні та судові установи. Адже саме вони є тим інструментом міжнародного права, який покликаний врегульовувати будь-які суперечності та кризові ситуації, що виникають між державами.


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


Питання полягає в тому, що сучасний стан мирних засобів вирішення міжнародних спорів свідчить про необхідність переосмислення їх правової природи та взаємовідносин. Однією з основних тенденцій сучасного розвитку мирних засобів є їх ускладнення та посилення взаємозв'язків. Це у деяких випадках навіть ставить питання про зародження певних ознак системної структури мирних засобів вирішення міжнародних спорів. Усе частіше врегулювання спірних ситуацій в міжнародних відносинах вимагає одночасного застосування різних мирних засобів задля досягнення справедливості. І хоча такі засоби формально не зв'язані між собою, вони впливають один на один та взаємно обумовлюють їх застосування.

У цьому контексті застосування мирних засобів вирішення міжнародних спорів у справі МН‑17 є дуже цікавим, оскільки на окремому випадку можна прослідкувати, наскільки наслідки реалізації мирних засобів у сучасному міжнародному праві можуть перехресно використовуватись та впливати на загальний розгляд справи міжнародно-правовими засобами.

Для розуміння міжнародно-правових наслідків авіакатастрофи МН-17, яка сталася 17 липня 2014 р., необхідно відзначити, що вона була предметом застосування декількох мирних засобів вирішення міжнародних спорів. Фактично мова йде про: 1) технічне розслідування обставин авіакатастрофи, проведене під егідою ІКАО на підставі Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 р.; 2) справи, які знаходяться у провадженні Європейського суду з прав людини; 3) розслідування кримінальної справи, що проведене Об'єднаною слідчою групою; 4) судове кримінальне провадження, розпочате в судах Нідерландів за результатами розслідування Об'єднаної слідчої групи. Окремо події з розгляду справи МН‑17 впливають на загальну міжнародно-правову кваліфікацію конфлікту між Україною та Російською Федерацією та справу в Міжнародному суді ООН між Україною та Росією щодо порушення останньою Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму.

У частині розслідування, проведеного за регламентом ІКАО: таке розслідування проводилось Радою з безпеки Нідерландів на підставі додатку 13 Чиказької конвенції і мало на меті встановлення обставин катастрофи та причин, які їй сприяли. Слід наголосити, що таке розслідування жодним чином не зачіпає питання вини та відповідальності держав, авіакомпаній та приватних осіб. За своєю правовою природою це розслідування є міжнародною слідчою процедурою, і головним питанням при її застосуванні є встановлення фактів щодо подій, пов'язаних з обставинами авіакатастрофи.

За насідками технічного розслідування, проведеного за регламентом ІКАО, серед іншого, було встановлено, що літак був збитий ракетою класу «земля-повітря» ЗРК «Бук». Було відзначено, що Україна не в повній мірі врахувала ризики польотів над зоною бойових дій у частині їх заборони лише до певної висоти. З іншого боку, було зазначено, що сталої практики повної заборони польотів над зонами бойових дій у світі не існує. Таким чином, однозначного і прямого порушення в частині забезпечення безпеки польотів Україною відзначено не було. Більше того, було наголошено, що оцінка ризиків польотів має окремо здійснюватись авіакомпаніями. Саме тому в якості рекомендацій було запропоновано державам та авіакомпаніям більш ретельно підходити до оцінки ризиків та обмеження польотів у повітряному просторі в районах бойових дій.

Незважаючи на зазначене вище, ці висновки фактично стали підставою для подачі 4 заяв до Європейського суду з прав людини проти України від родичів загиблих рейсу МН‑17. Наразі ці справи призупинені з огляду на розгляд у ЄСПЛ загальної справи між Україною та Російською Федерацією щодо подій на території окремих районів Донецької та Луганської областей (ОРДЛО) на предмет того, яка держава є відповідальною за порушення прав людини на цих територіях. Крім того, очевидно, що ці справи будуть розглянуті лише після розгляду позову Нідерландів до Російської Федерації: 10 липня 2020 р. Нідерланди подали заяву до Європейського суду з прав людини проти Російської Федерації через її роль у подіях, пов'язаних з рейсом МН‑17. Цей позов спирається на результати розслідування Об'єднаної слідчої групи, заснованої під егідою прокуратури Нідерландів. З огляду на результати розслідування, Нідерланди вважають, що Російська Федерація є відповідальною за смерті пасажирів та членів екіпажу рейсу МН‑17 та порушила ст. 2, 3 та 13 Європейської конвенції з прав людини.

Згадана Об'єднана слідча група була створена під керівництвом прокуратури Нідерландів на підставі міждержавної угоди та за сприяння Інтерполу, Євроюсту та Європолу. Метою її діяльності є виключно кримінальне розслідування обставин авіакатастрофи рейсу МН‑17: збір доказів, встановлення обставин злочину та осіб, причетних до його скоєння. Розслідування Об'єднаної слідчої групи ґрунтувалось на результатах розслідування, проведеного Радою з безпеки Нідерландів під егідою ІКАО на підставі Чиказької конвенції. До складу Об'єднаної слідчої групи увійшли представники Нідерландів, Бельгії, Австралії, Малайзії та України. До основних висновків цієї комісії можна віднести встановлення факту, що літак був збитий ЗРК «Бук» з території, яку контролювали незаконні збройні формування ОРДЛО, і те, що він прибув, а потім був повернутий на територію Курської області Російської Федерації. Крім того, прокуратурою Нідерландів були висунуті звинувачення у причетності до авіакатастрофи 4 особам: 3 громадянам Російської Федерації та 1 громадянину України.

Одночасно з проведенням розслідування обставин авіакатастрофи постало питання можливого судового переслідування причетних осіб. Одним з перших та головних варіантів під час переговорів розглядалось створення міжнародного трибуналу. Малайзія за підтримки Нідерландів, Австралії, Бельгії, Великобританії, Нової Зеландії та України виступила з такою пропозицією в Раді безпеки ООН. Однак спроба заснувати міжнародний трибунал Радою безпеки ООН не була втілена в життя через блокування голосування Російською Федерацією. Тому за рекомендацією Об'єднаної слідчої групи в 2017 р. була укладена угода між Україною та Нідерландами про судове переслідування причетних осіб. За цією угодою всі повноваження щодо судового переслідування осіб, причетних до авіакатастрофи МН‑17, були передані на розгляд національних судів Нідерландів. Одночасно були внесені відповідні зміни до законодавства Нідерландів, які зробили можливим таке судове переслідування та забезпечили роботу Об'єднаної слідчої групи.

У березні 2020 р. в Нідерландах розпочались судові слухання цієї справи в частині звинувачень, пред'явлених 4 особам, причетним до авіакатастрофи. Під час слухань неодноразово заявлялося, що метою судового процесу є не лише встановлення винуватості/невинуватості безпосередніх виконавців злочину, але й встановлення та доведення усього ланцюжка наказів посадових осіб Російської Федерації, які призвели до цієї трагедії. За оцінками спеціалістів, розгляд справи може тривати від 1 до 6 років залежно від обставин, що можуть ускладнити процес.

Обставини зазначеного кримінального процесу мають дуже велике значення для України не лише через їх вплив на питання можливого відшкодування шкоди родичам загиблих у межах проваджень в Європейському суді з прав людини. Варто згадати, що одне із звинувачень, на яких базується заява України до Міжнародного суду ООН проти Російської Федерації щодо порушення останньою Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму, стосується саме авіакатастрофи МН‑17.

Під час опрацювання правової позиції щодо порушення Росією цієї конвенції був застосований поепізодний підхід. Іншими словами, Україна вирішила заявляти не про загальне порушення Росією Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму, а зазначати та доводити конкретні приклади участі Росії у фінансуванні або матеріальній підтримці окремих терористичних актів. Серед інших епізодів, на які посилається Україна в заяві, зазначається авіакатастрофа МН‑17. При цьому основною проблемою, на яку звертають увагу фахівці та неодноразово звертав увагу Міжнародний суд ООН у своєму наказі про тимчасові заходи та попередньому рішенні щодо юрисдикції, є відсутність або недостатність доказової бази, яку надала Україна, для доведення фактів фінансування або матеріальної підтримки Росією терористичних актів, вчинених на території України.

У цьому контексті справа МН‑17, яка розглядається в Нідерландах, є корисною для України, адже, як мінімум, беззаперечно доводить, що Російська Федерації здійснювала матеріальне забезпечення скоєння цього злочину у вигляді поставки ЗРК «Бук».

З іншого боку, обставини справи МН‑17 можуть викликати додаткові проблеми в частині доведення порушення Російською Федерацією Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму. У справі, яка розглядається в Нідерландах, один із свідків зазначив, що представники спецслужб Росії, які знаходились біля ЗРК «Бук», були задоволені збиттям військового літака України і дізнались про те, що був збитий цивільний літак, лише після того, як їм повідомили про це з місця катастрофи. Зазначене ставить під питання кваліфікацію справи МН‑17 як терористичного акту. Склад злочину «тероризм» передбачає, що винна особа навмисне вчиняла дії, які мають ознаки терористичного акту. Якщо буде доведено, що умисел причетних осіб був спрямований на військовий літак України, мова може йти про воєнний злочин, а не про терористичний акт. Проте слід наголосити, що склад злочину «тероризм» не є достеменно визначеним міжнародним правом та міжнародними судовими установами, тому все залежатиме від позиції Міжнародного суду ООН у справі «Україна проти Російської Федерації».

З іншого боку, зазначені вище свідчення разом з іншими матеріалами Об'єднаної слідчої групи можуть стати беззаперечними доказами агресії Російської Федерації проти України, яка здійснюється через незаконні збройні формування ОРДЛО.

Нагадаємо, у справі Нікарагуа проти США, яка розглядалась Міжнародним судом ООН з приводу діяльності контрас на території Нікарагуа, було встановлено, що одним з виглядів збройного нападу однієї держави на іншу є направлення державою або від імені держави озброєних банд, груп, солдат нерегулярної армії або найманців, які здійснюють проти іншої держави дії військового характеру в такому ступені, що, серед іншого, фактично становить збройний напад регулярних збройних сил, або значну участь держави, що направила таких осіб, у таких діях. В якості критеріїв повного контролю над напіввійськовими угрупованнями Міжнародний суд ООН зазначив наступні: призначення керівництва, організація угруповань, їх тренування, забезпечення, планування операцій, обрання цілей та тактична підтримка.

Таким чином, якщо буде доведено, що Російська Федерація постачала ЗРК «Бук», визначала цілі, планувала операцію та керувала її здійсненням, це буде неспростовним доказом контролю Російської Федерації над незаконними збройними формуваннями ОРДЛО на рівні, достатньому для доведення агресії Російської Федерації проти України у світлі вищезазначених міркувань Міжнародного суду ООН.

Підписуйтесь на "Юридичну Газету" в FacebookTwitterTelegramLinkedin та YouTube.


0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати