Після набуття чинності новими процесуальними кодексами в кінці 2017 р., початку роботи Верховного суду та прийняття рішень про ліквідацію місцевих судів, у 2018 р. нас очікує процес реформування такого надважливого інституту як адвокатура. Презентація концепції реформи була здійснена ще у грудні 2015 р. Радою з питань судової реформи. Вона містила чіткі кроки поетапної монополізації адвокатурою судового представництва та певні зміни доступу до професії, а також реформування адвокатського самоврядування.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Як зазначали свого часу в Адміністрації Президента України, головною метою реформи адвокатури є створення єдиної самоврядної правничої професії та підвищення якості правосуддя шляхом запровадження єдиних професійних та етичних стандартів, єдиних стандартів відповідальності, а також ефективне забезпечення права та гарантій адвоката. Достатньо благородні цілі! Однак, враховуючи загальну ситуацію з реформуванням та оновленням судової системи, варто було очікувати, що зміни торкнуться також адвокатури.
Якщо монополія адвокатури в судах нікого особливо не здивувала, оскільки це питання давно назрівало та загалом було позитивно сприйняте адвокатською спільнотою, то питання реформування адвокатського самоврядування було зустріте досить гостро та критично. Зокрема, НААУ заявила про непрозору реформу, порушення прав адвокатів на участь у процесі реформування, не залучення асоціації до процесу реформування та навіть намагання послабити позицію адвокатури. Проте чітких конструктивних зауважень до запропонованого законопроекту не було висловлено. Аналогічну ситуацію ми споглядали свого часу з реформою суддівського корпусу, яку зустріли жорсткою критикою. Однак, враховуючи її результати, найближчим часом можна очікувати прийняття змін до Закону про адвокатуру в тій чи іншій редакції.
Не надаючи оцінку всім змінам, запропонованим Законопроектом, хочеться зупинитися на окремих положеннях, а саме на нововведеннях, які стосуються нового порядку допуску до професії.
Законопроектом передбачено, що статус адвоката може отримати фізична особа, яка має вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше ніж 2 роки після здобуття вищої юридичної освіти, склала кваліфікаційний іспит з позитивним результатом, склала присягу адвоката України. На перший погляд, вказані вимоги до осіб, які виявили намір стати адвокатом, повністю дублюють положення чинного Закону. Проте це не зовсім так. Законопроект містить тлумачення термінів вищої юридичної освіти та стажу роботи, які є ключовими елементами допуску до професії.
Так, згідно із Законом, під вищою юридичною освітою слід розуміти наявність ІІ рівня вищої юридичної освіти (магістр), а під стажем роботи в галузі права – стаж роботи особи за спеціальністю на посаді помічника адвоката та (або) на посаді судді. Тобто особи, які свого часу отримали бакалаврський рівень вищої освіти, не зможуть стати адвокатом. При цьому будь-яких вимог до адвоката, у якого особа повинна пропрацювати 2 роки на посаді помічника, закон не встановлює, на відміну від положень чинного Закону, яким до керівника стажування висувалися вимоги щодо стажу адвокатської діяльності.
Законопроект встановлює, що кваліфікаційний іспит проводиться шляхом складання анонімного тестування, виконання практичного завдання та проходження усної співбесіди, програму і порядок складання якого повинна затвердити Рада адвокатів України. Що стосується володіння державною мовою, то положення закону не конкретизують, яким чином встановлюється зазначена характеристика.
Достатньо прогресивною нормою є введення обмеження доступу до професії певного кола осіб, які негативно проявили себе під час здійснення іншої професійної діяльності (судді, прокурори, слідчі, нотаріуси), а саме обмеження можливості доступу до професії протягом 3-х років з моменту звільнення з підстав порушення присяги, порушення вимог щодо несумісності, вчинення корупційного правопорушення або іншого дисциплінарного проступку. Проте такі зміни, на мою думку, були б актуальними до початку реформи правоохоронної та судової системи, коли майже всі звільнені судді та слідчі через короткий час отримували адвокатські свідоцтва і продовжували ходити в суди в іншому процесуальному статусі.
У Прикінцевих положеннях пропонується передбачити, що особи, які на дату набуття чинності Законом мають однорічний стаж роботи на посаді помічника адвоката, та/або дворічний стаж роботи в галузі права, можуть стати адвокатом в порядку, передбаченому Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» в редакції, що діяла до набуття чинності новим Законом.
Особи, які мають досвід представництва у судах протягом 5-ти років поспіль, можуть стати адвокатом шляхом складання письмового анонімного тестування без проходження стажування. Тому особи, які останніми роками працювали юристами на підприємствах (організаціях) та представляли їхні інтереси в судах, зможуть уникнути необхідності проходження стажування. Для цього їм потрібно надати докази участі в судових засіданнях протягом останніх 5-ти років (копії судових рішень, процесуальних документів, протоколів судових засідань). Єдиним суперечливим моментом може бути питання різного тлумачення терміну «поспіль» у визначенні необхідного досвіду, а також якою необхідно буде вважати частоту представництва.
На сьогодні чинне законодавство встановлює для осіб, які здійснювали адвокатську діяльність не менше ніж один рік, спрощену процедуру допуску до професії приватного виконавця. Проте досі відритим залишалося питання щодо можливості суміщення діяльності адвоката та приватного виконавця, зокрема у випадках, коли адвокатська діяльність здійснюється pro bono.
Виходячи з положень ч. 3 ст. 18 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», приватний виконавець під час здійснення своєї діяльності не може займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової та творчої діяльності, діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), інструкторської та суддівської практики зі спорту й роботи в органах Асоціації приватних виконавців України) або підприємницькою діяльністю. Позиція Міністерства юстиції України з цього приводу зводилася до того, що оскільки адвокатська діяльність належить до незалежної професійної діяльності, яка за своєю природою є оплачуваною, суміщення цих видів діяльності не передбачається.
В початковій редакції законопроект не містив жодних вказівок на несумісність адвокатської діяльності з діяльністю приватних виконавців, однак надалі положення законопроекту були доповнені в цій частині, а тому зазначене питання, очевидно, буде вирішено.
Отже, можна стверджувати, що законопроект про внесення змін до закону про адвокатуру не здійснить значного впливу на доступ до професії, а лише певною мірою підвищить її професійний рівень.
Що стосується інших нововведень, вони мають переважно позитивний характер та сприятимуть певному оновленню адвокатури, вдосконаленню процедур складення іспитів, проходження стажування та порядку підвищення кваліфікації адвокатів, забезпеченню гарантій адвокатської діяльності.