Кожен у житті рано чи пізно стикається з питанням захисту своїх спадкових прав.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Разом з тим, при спадкуванні не завжди все просто як здавалось.
В зв’язку з цим, в даній статі буде наведено практичне вирішення окремих проблемних питань, які виникають при спадкуванні (спадкування частки у спільному сумісному майні, задоволення вимог кредиторів, пропуски строки прийняття спадщини та ін.)
Спадкування частки у спільному сумісному майні.
За загальними правилами, спадкоємці ділять між собою майно, яке на момент смерті спадкодавця перебувало у його власності. Тобто, як правило, це безпосередньо те майно, яке зареєстроване за померлим.
Разом з тим, не варто забувати про право спадкування частки спадкодавця у спільній сумісній власності з іншими особами (як правило, це стосується спільного сумісного майна подружжя), тобто про право на майно, яке фактично зареєстроване за іншими особами.
Так, якщо майно було зареєстроване за одним із подружжя, то фактично спадкоємці мають право на спадкування частки померлого у такому майні, тобто на ½ частку такого майна. Яким же чином оформити таку спадщину?
Порядок спадкування частки померлого у спільній власності з іншими особами визначений Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року.
Так, на підставі письмової заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, за згодою другого з подружжя, що є живим, у свідоцтві про право власності може бути визначена і частка померлого у спільній власності.
Тобто, з такої інструкції вбачається, що поділ частки померлого у спільному сумісному майні можливий лише за умови наявності згоди іншого з подружжя. Будь-якої іншої процедури дана інструкція не передбачає. В свою чергу норма Цивільного кодексу України, яка регулює дане питання, особливо нічого не зазначає, окрім того, як право спадкоємців на частку у спільному сумісному майні (ст. 1226 ЦК України).
Виникає питання, а що ж робити, якщо інший з подружжя не хоче добровільно ділити спільне сумісне майно з іншими спадкоємцями? Як же захисти свої права в такому випадку спадкоємцям? В такому випадку захистити свої права можливо лише через суд.
Разом з тим, при розгляді таких спорів є свої особливості, які у зв’язку з відсутністю норма матеріального права визначаються загальною судовою практикою з детальною регламентацію вирішення таких питань.
В свою чергу, такими спорами неодноразово займались і адвокати Адвокатського об’єднання «Клочков та партнери», і з урахуванням своєї практики мають уставлений алгоритм дій при представництві інтересів клієнтів в таких спорах.
В першу чергу варто звернути увагу на важливий нюанс, для того, щоб по формальним причинам не отримати в суді відмову в позові.
Перш ніж звертатись до суду з позовом про визнання прав спадкоємця на частину майна, яке перебуває у спільній сумісній власності, спадкоємець зобов’язаний звернутись з письмовою заявою до нотаріуса про видачу свідоцтва на частку майна у спільній сумісній власності та отримати постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій. Саме такою постановою нотаріуса буде підтверджено, що ваше право порушене і потребує захисту. Тобто, ваше звернення до суду буде виправдане.
В інакшому випадку суд вправі відмовити в позові з тих підстав, що захисту підлягає лише порушене, невизнане чи оспорюване право.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в інформаційному листі Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №24-753-0/4-13 від 16.05.2013 року, у разі відмови нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину спадкоємці учасника спільної сумісної власності мають право звернутись з позовом про визначення частки майна, належної померлому на праві спільної сумісної власності.
Тобто, після отримання від нотаріуса постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій щодо видачі свідоцтва на частку у спільному сумісному майні спадкоємець може звернутись до суду і просити визначити частку померлого у спільній сумісній власності та відповідно визначити свою частку в такому майні.
Знову ж таки, варто звернути увагу на те, що суд не вправі визнати право власності на частку майна за спадкоємцем без попереднього визначення на момент смерті частки померлого у такому спільному майні.
Також при зверненні до суду з таким позовом необхідно довести суду, коли саме було набуте майно, на яких підставах, чи дійсно таке майно має бути віднесене до спільного сумісного майна подружжя. В такому разі необхідно звернутись до положень Сімейного кодексу України, які чітко визначають яке майно є спільним сумісним майном подружжя, а яке майно є особистою приватною власністю кожного із подружжя.
В процесі розгляду справи необхідно з’ясувати час укладення шлюбу, надати суду чи просити суд витребувати всі правовстановлюючі документи на спірне майно.
Лише після встановлення судом, що спірне майно дійсно перебувало у спільній сумісній власності померлого та відповідача (іншого з подружжя) суд вправі визначити частку померлого у такому майні та відповідно визнати за спадкоємцем його частку.
В будь-якому випадку до вирішення такого спору в суді рекомендуємо запропонувати відповідачу (відповідачам) врегулювати дане питання мирним шляхом за допомогою укладення договору про поділ спадщини з попереднім виділом частки померлого. Адже так сторони спору зможуть визначити чітко одиниці спадкового майна, які перейдуть до кожного спадкоємця та уникнуть витрат на розгляд справи в суді. Норми цивільного законодавства чітко передбачають право спадкоємців здійснювати поділ спадкового майна за домовленістю та змінювати за домовленістю розмір своїх часток у спадковому майні.
Якщо спадкодавець має борги. Алгоритм дій з боку кредиторів для погашення своїх боргів за рахунок спадкового майна, яке залишилось після боржника.
Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Тобто, усі боргові зобов’язання спадкоємці успадковують разом з правами на спадкове майно. В такому випадку виникають складнощі у сторони кредитора, тобто у особи, яка надала позику померлому, щодо повернення позичених коштів боржнику.
Який же алгоритм дій в такому випадку для кредиторів?
Одразу після того, як кредитор дізнався, що його боржник помер, він зобов’язаний звернутись з претензією кредитора до нотаріуса, у якого відкрита спадкова справа.
Якщо спадкова справа у жодного нотаріуса на момент звернення не відкрита, кредитор вправі звернутись до будь-якого нотаріуса за місцем відкриття спадщини, тобто до нотаріуса нотаріального округу за останнім місцем проживання померлого. В такому випадку нотаріус відкриває спадщину за заявою кредитора, адже Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5 «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» визначено, що спадкова справа заводиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини на підставі поданої (або такої, що надійшла поштою) першою заяви спадкоємця про прийняття спадщини чи про відмову від прийняття спадщини, претензії кредитора та ін.
Згідно ч. 2 – ч. 4 ст. 1281 ЦК України кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
Тобто, положеннями ст. 1281 ЦК України визначено декілька варіантів, в які строки кредитор зобов’язаний звернутись з претензією кредитора:
1) Шість місяців від дня, коли кредитору стало відомо про відкриття спадщини. Для уникнення спірних питань та питання доказування моменту, коли кредитор дізнався про відкриття спадщини бажано таку претензію кредитора подати в шестимісячний строк з дня відкриття спадщини.
2) Один рік від дня настання строку вимоги. Тобто, в таких випадках кредитор зобов’язаний довести, що його ніхто зі спадкоємців не повідомляв про відкриття спадщини і пред’явити свою вимогу не пізніше одного року з дня, коли борг повинен був бути погашений.
Дотримання строків пред’явлення претензій кредитора є дуже важливим, адже пропущення таких строків є підставою для залишення вимог кредитора без їх задоволення.
Що ж робити після пред’явлення претензії кредитора нотаріусу?
Якщо боргове зобов’язання виникло на підставі розписки чи будь-якого іншого договору, кредитор зобов’язаний довести, що заборгованість дійсно існує. Сам факт наявності боргових зобов’язань не підтверджує обов’язку спадкоємців задовольнити таку вимогу. Кредитор зобов’язаний довести, що борг дійсно не був повернутий спадкодавцем.
В такому випадку необхідно звертатись до суду з позовом про стягнення грошових коштів зі спадкоємців боржника. Для звернення до суду з такими вимогами необхідно визначитись до якого суду та до яких відповідачів звертатись. Так, у випадку, якщо спадкоємці вже прийняли спадщину, то позов про стягнення грошових коштів подається за загальними правилами за місцезнаходженням спадкоємців.
Якщо ж позов подається до прийняття спадщини спадкоємцями, тут не варто забувати про виключну підсудність такої категорії справ.
Згідно ч. 3 ст. 114 ЦПК України позови кредиторів спадкодавця, що подаються до прийняття спадщини спадкоємцями, пред'являються за місцезнаходженням спадкового майна або основної його частини. При цьому нормами ст. 110 ЦПК України чітко зазначається, що право вибору між кількома судами на позивача не поширюються у випадку наявності виключної підсудності.
Відповідно, кредитор зобов’язаний звернутись з позовом про стягнення грошових коштів до потенційно можливих спадкоємців не за місцем відкриття спадщини, не за місцезнаходженням таких можливих спадкоємців, а за місцезнаходженням майна померлого (якщо після померлого залишилось нерухоме майно).
Інформацію про місцезнаходження майна померлого можна отримати з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, доступ до якого на сьогоднішній день мають і адвокати, або шляхом подання до суду до звернення з позовною заявою – заяви про забезпечення доказів шляхом витребування інформації про майно, яке перебувало у власності померлого.
Відповідачами в таких справах до спливу строку для прийняття спадщини можуть бути зазначені всі можливі спадкоємці померлого. Разом з тим, в подальшому можливо виникне необхідність заміни відповідача на належного (тобто на спадкоємця, який прийме спадщину).
У випадку ж неприйняття спадщини жодним зі спадкоємців відповідачами по справі будуть відповідні міські, селищні чи сільські ради, які в кінцевому випадку отримують у власність відумерлу спадщину. Але в таких випадках вирішення спорів про погашення боргів померлого мають цілком затяжний характер на декілька років, адже право визнати спадщини відумерлою у органів місцевого самоврядування виникає лише через рік з часу відкриття спадщини, тобто через рік після смерті померлого, і лише шляхом подання відповідної заяви до суду.
В зв’язку з цим в спадкових справах обов’язковим є витребування копій матеріалів спадкової справи після закінчення строку прийняття спадщини для з’ясування дійсних спадкоємців померлого та осіб відповідальних за погашення боргів.
Згідно ч. 1 ст. 1281 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
Варто також звернути увагу на те, що хоч спадкоємці і відповідають в межах вартості майна, одержаного у спадщину, тобто вимоги кредиторів погашаються виключно за рахунок спадкового майна, звертатись до суду одразу з позовом про звернення стягнення на спадкове майно на разі законодавством не передбачено.
Навіть якщо позивач має достатні підстави вважати, що спадкоємець не задовольнить вимоги кредитора у зв’язку з скрутним матеріальним становищем та відсутністю грошових коштів, наявністю у спадковій масі лише майна, а не грошових коштів.
Положенням ч. 2 ст. 1282 ЦК України чітко визначено, що спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
Тобто, звернення кредитора з вимогою про звернення стягнення на майно до відмови спадкоємця задовольнити вимоги одним платежем чи до фактичних дій, які свідчать про відмову є передчасним і є формальною підставою для відмови суду у задоволенні позову у зв’язку з захистом прав у спосіб, невизначений законодавством.
Відповідно, кредитору варто спочатку звернутись до суду з вимогами до спадкоємцями про стягнення коштів, а вже потім або виконувати рішення про стягнення грошових коштів в загальному порядку, або звертатись до суду з позовом про звернення стягнення на майно, яке спадкоємці отримали у спадщину.
В будь-якому випадку, команда АО «Клочков та партнери» рекомендує сторонами вирішувати спір за столом переговорів, адже питання стягнення боргу померлого може затягнутись на кілька років, при цьому ні кредиторам, ні спадкоємцям така ситуація не буде на користь.
Пропуск строків прийняття спадщини.
Згідно ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Якщо ж спадкоємець не подав в такі строки заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. Відповідно, наслідки для спадкоємця негативні, адже спадкове майно спадкоємець не отримає.
У випадку пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини у спадкоємців є декілька варіантів вирішення такого питання.
По-перше, спадкоємець вправі подати до суду позов про надання додаткового строку для прийняття спадщини. Разом з тим, в такому випадку спадкоємець зобов’язаний довести, що строки пропуску для прийняття спадщини були поважними (хвороба, відрядження, незнання особи про смерть спадкодавця та інші поважні причини). Такі обставини спадкоємець зобов’язаний довести належними доказами.
По-друге, спадкоємець зобов’язаний довести, що він є таким, що прийняв спадщину. В такому випадку це може бути лише той факт, що на момент смерті спадкоємець проживав разом з померлим.
Згідно ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шестимісячного строку з моменту відкриття спадини, він не заявив про відмову від неї.
Доказами тому, що спадкоємець проживав однією сім’єю з спадкодавцем може бути не лише однакова адреса реєстрації місця проживання зі спадкодавцем, але й будь-які інші письмові докази, які б підтверджували, що спадкоємець та спадкодавець проживали разом (довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування, договори оренди житла).
Визнання заповітів недійсними.
Цілком часті випадки, коли несподівано для себе родичі померлого після смерті спадкодавця дізнаються, що є заповіт на особу, якій спадкодавець ні за яких обставин не міг заповісти майно.
До того ж не варто забувати, що якщо існували заповіти раніше, кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.
Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків коли заповіт було складено спадкодавцем під впливом насильства або якщо спадкодавець не усвідомлював своїх дій в момент складання заповіту.
Як захистити свої права добросовісним спадкоємцям, якщо вони впевнені, що новий спадкоємець скористався обставинами та фактично змусив спадкодавця шляхом введення в оману щодо реальних обставин скласти такий заповіт, який не відповідає дійсній волі спадкодавця?
В такому випадку, спадкоємці вправі звернутись до суду з позовом про визнання заповіту недійсним.
До звернення до суду з таким позовом варто розуміти, що підставами для визнання недійсним заповітів може бути складання заповіту спадкодавцем проти його справжньої волі внаслідок застосування до нього фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, або якщо спадкодавець в момент оформлення заповіту не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними.
Дані обставини можна підтвердити лише за результатами проведеної в рамках розгляду справи судової психологічно-психіатричної експертизи на підставі письмових доказів, пояснень свідків, медичної документації. Варто для 100% впевненості просити суд призначити комісійну експертизу з цього питання.
В усіх інших випадках без проведення експертизи суд може визнати недійсним заповіт лише за підстав недотримання форми та порядку посвідчення заповіту.
Відповідно, до звернення до суду з таким позовом необхідно ретельно підійти до такого питання, щоб не витрачати кошти на судові витрати по оплаті судового збору, судової експертизи.
Загалом, на сьогоднішній день багато проблемних питань у справах про спадкування виникає і з тим, що відсутні правовстановлюючі документи на спадкове майно, що викликає потребу у спадкоємців звертатись до суду за захистом своїх прав шляхом подання позову про визнання права власності на майно в порядку спадкування, і з тим, що відсутні документи, які б підтверджували родинні стосунки між спадкодавцем і померлим, що знову ж таки відправляє спадкоємця до суду для встановлення факту родинних стосунків, і з тим, що відсутня інформація щодо обсягу спадкового майна або щодо обсягу боргових зобов’язань спадкодавця.
У цій статті намагались описати найбільш нестандартні способи захисту, які застосовуються у спорах про спадкування.