Практичне застосування будь-якої правової норми потребує врахування значної кількості факторів і умов. Особливо гостро це питання постає щодо прямого застосування норм міжнародного гуманітарного права під час міжнародних збройних конфліктів. Однією з таких норм, що наразі застосовується по-різному, є обов’язок держави захищати військовополоненого від цікавості публіки, який передбачений ст. 13 Женевської конвенції щодо поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 р. (далі — ЖК ІІІ). Цей начебто однозначний припис став підставою для представників двох авторитетних міжнародних правозахисних організацій[1] звинувачувати Україну в порушенні правил поводження з військовополоненими під час оприлюднення у ЗМІ питань щодо російських військовополонених та проведення їх прес-конференцій.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Ми безумовно погоджуємося з тезою про важливість дотримання сторонами конфлікту положень міжнародного гуманітарного права щодо поводження с військовополоненими, а саме ЖК ІІІ, окремих положень додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосуються захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, від 8 червня 1977 р. (Протокол І) та звичаєвого міжнародного гуманітарного права[2]. Разом з тим, для обґрунтування порушення будь-якої норми необхідно детальніше дослідити її зміст та умови застосування.
Часто поверхневе тлумачення юридичного правила призводить до помилок щодо правозастосування. Розуміння будь-якої норми має базуватися на системному підході щодо її співвідношення та застосування не тільки з іншими інститутами та нормами, а й з загальною метою, цінностями та принципами, на захист яких спрямований правовий режим, встановлений міжнародним договором та галуззю міжнародного права загалом. Контекстний підхід щодо обставин застосування норми також має бути врахований. Урахування названих підходів щодо тлумачення правової норми забезпечується аналізом практики її застосування, що, як правило, міститься у фахових коментарях. Для тлумачення згаданої ст. 13 ЖК ІІІ, зокрема у частині щодо захисту військовополонених від образ і цікавості публіки, таким фаховим джерелом є коментар до Женевської конвенції щодо поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 р. в редакції 2020 р. (далі — Коментар 2020 р.), підготовлений Міжнародним комітетом Червоного Хреста.
Ст. 13 ЖК ІІІ визначає загальні гарантії щодо поводження з військовополоненими. Будь-який незаконний акт чи бездіяльність з боку держави, що тримає людину в полоні, які спричиняють смерть або створюють серйозну загрозу здоров’ю військовополоненого, котрий перебуває під її охороною, забороняються та розглядаються як серйозне порушення ЖК ІІІ. Зокрема, жодного військовополоненого не можна піддавати фізичному каліченню або медичним чи науковим експериментам будь-якого характеру, які не обґрунтовані потребою в проведенні медичного, стоматологічного або стаціонарного лікування військовополоненого та не здійснюються в його інтересах. Крім того, ця стаття забороняє акти насилля чи залякування, а також застосування репресалій до військовополонених. І визначає, що «військовополонені завжди повинні бути захищені, зокрема від... образ та цікавості публіки».
Для застосування ст. 13 ЖК ІІІ у частині щодо захисту військовополонених від образ та цікавості публіки важливим є визначення умов та меж таких обмежень. Враховуючи, що ЖК ІІІ не розкриває зміст поняття «цікавості публіки», допускаючи певну суб’єктивність його застосування, звертаємося до згаданого вище Коментаря 2020 р.
Відповідно до його п. 1624, під поняттям «публіка» варто розуміти усіх, хто прямо не пов’язаний з утриманням військовополонених, включаючи й інших членів держави, яка утримує (Detaining Power). Безумовно, серед них і широке коло осіб, які можуть побачити відео з військовополоненими у ЗМІ, соціальних мережах тощо.
Відповідно до Коментаря, цікавість публіки може проявлятися у багатьох формах, серед яких найбільш поширеними є:
- парад військовополонених (проведення таких заходів є безумовним порушенням Конвенції);
- розповсюдження фото- та відеоматеріалів, записів допитів, особистих розмов чи особистого листування або будь-якої іншої особистої інформації військовополонених різними каналами зв’язку, зокрема у мережі Інтернет.
При цьому друга форма цікавості публіки є досить дискусійною, адже часто такі матеріали можуть мати інше, позитивне значення. Наприклад, фото- і відеоматеріали насправді можуть засвідчувати, що комбатанти живі та знаходяться під владою однієї зі сторін (п. 1625 Коментаря 2020 р.), а також використовуватися як докази під час розслідування воєнних злочинів та притягнення до відповідальності винних осіб (п. 1626 Коментаря 2020 р.).
Обидві обставини є застосовними і щодо російських військовополонених в Україні. Так, всупереч зобов’язанням з міжнародного гуманітарного права, РФ розсилає повідомлення про смерть (т.зв. «похоронки») щодо власних військових, які перебувають у полоні в України, або зовсім не сповіщає рідним про їхню долю[3]. Демонстрація обличчя військовополонених та їх документів є можливістю повідомити їх родини в Росії про те, що вони живі. Тобто зі світлин та відео в інтернеті родичі військовополонених можуть дізнатися про їхню долю. Крім того, оприлюднення відеоматеріалів, як і проведення прес-конференцій, є надзвичайно важливим для встановлення особистостей російських військових, винних у скоєнні воєнних злочинів, наприклад, вбивствах цивільних осіб, тортурах, сексуальному насильстві тощо. У цьому разі, безумовно, між правом військовополоненого на захист від цікавості публіки та інтересами правосуддя перевага знаходиться на боці невідворотності покарання за воєнні злочини[4].
Аналіз п. 1627 Коментаря 2020 р. дозволяє виокремити такі винятки із заборони розповсюдження фото- та відеоматеріалів, записів допитів, особистих розмов чи особистого листування або будь-якої іншої особистої інформації різними каналами зв’язку, зокрема у мережі Інтернет:
- наявність вагомого суспільного інтересу до розкриття особистості військовополоненого;
- бажання військовополоненого щодо розголошення (особливо у випадках, коли вони вважаються зниклими безвісти).
При цьому є достатні підстави зважати на наявність значного суспільного інтересу:
- у зв’язку зі «старшинством» військовополоненого (owing to their seniority);
- у зв’язку з необхідністю привернення уваги громадськості до серйозних порушень міжнародного гуманітарного права;
- якщо військовополонений перебуває у розшуку (wanted by justice).
Наразі можна з впевненістю стверджувати про наявність як мінімум двох підстав, що визначають значний суспільний інтерес у розголошенні осіб російських військовополонених. Наприклад, військовополоненого підполковника Збройних сил РФ Кріштопи Максима Сергійовича, заступника командира 47-го бомбардувального авіаційного полку, зважаючи на його військове звання та посаду, можна вважати таким, що належить до категорії «старшинства»4. А відтак, розголошення його особистості шляхом проведення прес-конференції варто розцінювати не як порушення права на захист від цікавості публіки, а наявність значного суспільного інтересу.
Другою підставою, що визначає значний суспільний інтерес у розголошенні осіб російських військовополонених Україною, безумовно, є привернення уваги громадськості до серйозних порушень міжнародного гуманітарного права. При цьому не тільки громадськості України, а й міжнародної спільноти. Адже значна кількість воєнних злочинів, скоєних російськими військовослужбовцями, особливо льотчиками та артилеристами, та їх тяжкість заслуговують на увагу усього людства, особливо міжнародних правозахисних організацій і рухів. Згаданий вище військовополонений Кріштопа під час прес-конференції 14 березня підтвердив, що здійснював авіаційне ураження цивільної інфраструктури і житлових будинків у місті Харків, що безумовно є серйозним порушенням міжнародного гуманітарного права[5].
Отже, загальне право військовополоненого на захист від образ і цікавості публіки включає нерозголошення особистості військовополоненого. Однак у випадках наявності особистого бажання військовополоненого або значного суспільного інтересу розголошення його особистості не є порушенням ст. 13 ЖК ІІІ, а відтак, і не є порушенням міжнародного гуманітарного права. В інших випадках поширювані матеріали мають неодмінно відповідати вимогам ст. 13 ЖК ІІІ щодо захисту військовополонених від образ та цікавості публіки, а також ст. 14 ЖК ІІІ щодо поваги до особистості та честі військовополоненого.
Наразі зміст інформації, яка розповсюджується про військовополонених Росії, стосується їх участі у бойових діях на території України та окремих аспектів проходження військової служби, наприклад, порядку виконання злочинних наказів. Жодна особиста інформація щодо військовополонених не розголошується. Тобто дії України (як держави, яка утримує в полоні російських військовослужбовців і відповідно до ст. 12 ЖК ІІІ несе відповідальність за належне поводження з ними) є такими, що відповідають вимогам міжнародного гуманітарного права.